З 6 по 23 квітня у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького на виставці "Із Риму з любов’ю" експонують роботи українських художників, які наразі проживають у Римі. Про життєвий та творчий шлях митців, а також про мистецьку вартість робіт розповіла доктор мистецтвознавства Галина Стельмащук.
Художники різних країн і поколінь намагалися побувати в Італії, зокрема у Римі. Їх приваблювали пам’ятки архітектури, археологічні пам’ятки, саме «вічне місто», а ще більше – шедеври світового мистецтва, які зібрані не лише в музейних колекціях, а й знаходяться на своїх архаїчних місцях – в соборах, храмах, каплицях та ін. Тут можна віч-на-віч зустрітися з Тиціаном, Леонардо да Вінчі, Рафаелем, Мікеланджело, Браманте та іншими геніями, і вдивлятися в їх твори, і вивчати, і копіювати, врешті, глибоко зрозуміти художній професіоналізм. У майже фантастичній мистецькій панорамі Риму є і українська мистецька громада, прихильно пригорнута «вічним містом».
Нова хвиля еміграції українських художників – це трудова еміграція через економічні обставини. Чимало таких трудових емігрантів-художників і в Італії. У них виникла потреба зорганізуватися в «Об’єднання українських художників у Римі», щоб проводити персональні і групові виставки, а також для захисту і відстоювання своїх прав поза Україною.
До утвореного у 2010 р. об’єднання вступило десять митців. З них п’ятеро художників: Микола Швець, Лариса Іськів, Ліля Баб’як, Олег Колотай, Володимир Луцик – привезли свої роботи в Україну та експонують їх у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького. Вони не забувають про Україною, спілкуються з рідними і друзями, виставляють в Україні свої твори, про що не могли мріяти їх попередники - політичні емігранти.
У кожного з художників свій індивідуальний почерк. В. Луцик розробив авторську техніку живопису, поєднавши минуле з сучасним, М. Швець має власний підхід до створення скульптурних творів. Він завжди враховує їх функційне призначення: чи це твір виготовлений для церкви, чи у владну інституцію, монумент для вулиці, чи станковий портрет. Л. Іськів працює у галузі дизайну костюмів і художнього текстилю. Її гобелени створені в Італії виконані, здебільшого, технікою аплікації. Л. Бабяк віддає перевагу малярству, зокрема архітектурним пейзажам, мальовничим куточкам Риму.
Об’єднує названих митців львівська мистецька школа, високий професіоналізм, спроможність працювати за фахом у незвичних умовах поза Україною.
Олег Колотай – живописець
Народився 1962 року у Львові. Закінчив дитячу художню школу. Його навчали М.Маркович, В.Риботицький, 3.Масляк, М.Качмар. 1980 р. вступив до Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва на кафедру художнього моделювання костюма (тепер Львівська Національна академія мистецтв). Викладачами з фаху в інституті були М. Безпальків, В. Риботицький, І. Кушнір, В. Шелест.
З 1980 року брав участь у молодіжних виставках у Львові. У 90-х роках після завершення навчання періодично працював у Польщі. З 2001 р. працює і проживає в Італії, у Римі.
Для творчості Олега Колотая характерна яскрава палітра гармонійно узгоджених барв, гра складно переплетених ліній, філософське трактування обраних сюжетів. Олег Колотай бере активну участь у виставках у Римі. Роботи митця знаходяться у приватних колекціях в Україні, Польщі, Канаді, Росії, СІЛА, Італії.
Швець Микола - скульптор, майстер художньої різьби по дереві
Народився у с. Привороття (нині Подільске) Камянець-Подільского району, що на Хмельниччині. Після закінчення школи вступив до Яворівського художньо–ремісничого училища на відділення художньої різьби по дереву. Далі навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Після закінчення навчання у 1979 р. працював як художник з оформлення інтер’єрів.
1980 року на замовлення Львівської міської ради Микола Швець виготовив медаль «Перша містобудівельна виставка». Наступною серйозною роботою був іконостас для церкви що на Львівщині у с. Солонка.
У 1982-91 pp. працював у місті Ноябрськ, Тюменської області на посаді головного художника міста. Під час розпаду СРСР повернувся до України.
Маючи досвід роботи з облаштування церковного інтер’єру, виконав вівтар для церкви, що на вулиці Зеленій у Львові; спроектував і виконав іконостас в м. Чернігові; реставрував старий іконостас XVII ст. в стилі українського бароко церкви св. Миколая в місті Бучач.
1999 року виїхав до Італії. Там працював на посаді реставратора в музеї Чівільта Романа Агостінеллі. Займався реставрацією скульптури, різьблених рам та антикварних меблів. Працював у скульптурних мармурових майстернях віа Верано, де на замовлення міської ради Риму виготовив пам’ятну дошку «Пер кадуті».
Під час роботи на фабриці Домус Деї створив велику кількість скульптурних робіт. Серед них портрети священнослужителів, статуї матері Терези та св. Паоліни. Для музею карабінерів виконав скульптурну статую карабінера в строї XVIII століття з бронзи заввишки 1,82 м. Для церкви «Санта Марія деллі Анджелі» написав дві ікони у візантійському стилі на різьблених підставках, триптих Богородиця на троні та Христос з ангелами. В цій же церкві знаходяться дві інші роботи скульптора - «Леггіо» та «Фонте баттеззімале».
Для української громади на замовлення посла України при Святому Престолі виготовив медаль «П’ятиріччя перебування папи Івана Павла II в Україні». До 75-річчя патріарха Української греко-католицької церкви кардинала Гузара скульптор виконав пам’ятну медаль з портретом. До різдвяних свят 2010 року папі Венедикту XVI було вручено різьблену ікону Іоана Златоуста, роботи Миколи Швеця.
Іськів Лариса - художній текстиль, сценічні костюми
Народилася 1952 році у м. Львів. Тут здобула середню і вищу освіту. Закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, відділення моделювання одягу (1976). Учителювала, працювала у Львівському художньо-виробничому комбінаті (1979 - 1986), у Науково- дослідному секторі Львівської академії мистецтв (1987 - 2002).
Лариса Іськів від 1976 р. брала активну участь в обласних, всеукраїнських і зарубіжних художніх виставках. Мала Персональні виставки у Львові (2000), Римі (2007). Виїхала до Канади, а потім у 2001 р. - до Італії. Наразі працює в Римі, є співзасновником «Українського фольклорного театру в Римі «Берегиня» (2004) і автором сценічного вбрання до вистав. Зареєструвала у Римі «Об’єднання українських художників у Римі».
Працює творчо в галузі художнього текстилю, дизайну костюмів. Творчість Лариси Іськів ґрунтується на осмисленні й сучасному трактуванні образотворення різних видів українського народного мистецтва. Для гобеленів та сценічних костюмів Лариса Іськів характерні гармонійність, злагодженість кольорів, символіка образної мови, чітка графіка зображень, лаконічність композицій.
Окремі роботи художниці зберігаються у Львівській галереї мистецтв, Івано-Франківському художньому Музеї. Фахівцям добре відомі твори художниці, зокрема, гобелени— «Мистецтво і ремесла» (1976), «Час» (1977), «Дзвони» (1978), «Провесінь» (1979), «Народження» (1980), диптих «Твої діти, як птиці» (1981), «Жнива» (1986), «Парус» (1990), «Річка» (2001); костюми різних регіонів України для Державного академічного ансамблю пісні і танцю імені Г. Верьовки (1985 - 1987), сценічні костюми для Державної хорової капели «Думка», Закарпатського ансамблю пісні і танцю, народної артистки України Ніни Матвієнко, заслуженої артистки України Л. Посікіри та М. Сороки, тріо бандуристок О. Созанського (1990), «Весна-Красна», «Сонце-Ярило»; костюми та гобелени до драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки (2007 - 200§). Гобелени, виконані технікою аплікації (2010-2016, Рим), знаходяться у приватних осіб в Італії. Лариса Іськів продовжує плідно працювати у ділянці художнього оформлення тканин.
Баб’як Лілія - малярство, художній текстиль
Народилася у м. Золочеві на Львівщині. Навчалася в училищі прикладного і декоративного мистецтва ім. І. Труїла (тепер коледж декоративного мистецтва ім. І. Труша). Направлення на роботу отримала на Глинянську фабрику художнього килимарства, якій уже понад сто років. У радянський час давні традиції поступово були втрачені, проте митець намагалася відновити давні традиції глинянського килимарства. Але відновлені зразки, виконані «буржуазними націоналістами» не легко було затвердити на художній раді у Києві і запровадити у виробництво.
Лише тоді, коли на початку 90-х pp. Лілія Баб’як призначили головним художником фабрики, вона дістала можливість втілювати у виробництво свої творчі задуми. Глинянські килими знову приваблювали гармонією кольорів і орнаментів. В Українському Домі у Києві і в Національному музеї у Львові було проведено ряд виставок килимів і гобеленів, витканих за проектами Лілії Баб’як та інших львівських художників. Відбулася також персональна виставка митця в Музеї етнографії та художнього промислу у Львові.
Лілія Баб’як стала членом Національної спілки художників України. Та для Глинянської фабрики художнього килимарства, як і для більшості підприємств в Україні, настали важкі часи. Її спіткала така ж доля, як і інші підприємства українських художніх промислів — їх зруйнували. Закриття фабрики й безробіття привели Лілю Баб’як, як і багатьох наших громадян на італійську землю.
Вже понад п’ятнадцять років художниця живе у Римі. Лілія Баб’як працює в галузі образотворчого мистецтва. Її живописні полотна, краєвиди різних куточків Риму неодноразово експонувалися на різних мистецьких виставках в Італії. Живописні твори художниці відзначаються теплою кольоровою гамою, гармонією кольорів, чіткістю рисунку, а мазок на полотно кладеться впевнено, пастозно. Її картини випромінюють добро й світло і мабуть тому користуються попитом.
Луцик Володимир - живописець
Народився 5 січня 1968 року у м. Золочів на Львівщині. Закінчив Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (1991). Працює у галузі малярства. Учасник регіональних та міжнародних виставок з 1993 р. Мав персональні виставки: 1995, 2010, 2016 - Львів; - 2008, 2011- 2012 - Київ; 1994, 1998 - Польща; 2005-2008 - Рим. Пише ікони, пейзажі натюрморти. У творчості використовує багато символіки, знакову систему давньої української духовності. Любить писати стилізовані дерева, квіти, риби, предмети побуту, особливо народну кераміку, любуючись її формою. Багато разів писав «Тайну вечерю», опрацьовуючи біблійний сюжет у різному колориті.
Працює у своїй авторській техніці. Неповторний, самобутній колорит власне і досягається завдяки оригінальній авторській техніці: площина полотна вкрита тріщинками, кракелюрами, виглядає наче створена кілька століть тому. Виставкові твори пише так, щоб їх не вставляти в рами. Вони у нього самодостатні без рам. Кольорова гама приглушена, кольори спокійні, але емоційні. Полотна стилізовані, узагальнені, позначені аналітичним мисленням художника. Вони виказують вправного рисувальника і колориста. Цікаві його твори за композиційним вирішенням і насиченим колоритом, повітрям, виконані на пленері з древніх куточків Риму, вузеньких давніх вуличок, порталів, квіткових крамничок. Такі твори подобаються туристам і галеристам. Крім виставкових робіт виконує на замовлення багато копій творів відомих митців попередніх століть.
Твори Володимира Луцика зберігаються в колекціях Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові, Музеї міста Антіколі Коррадо (Італія) та у приватних збірках. З 1998 р. живе з дружиною в Італії, творчо працює в Римі.
