Слухай онлайн
Культура

15 років без засновника легендарних “Pink Floyd” Сіда Барретта: "Шалений діамант" досі світить

7 липня минуло 15 років від смерті одного із засновників, першого фронтмена, гітариста і вокаліста культової арт-рок-групи “Pink Floyd” Сіда Барретта.

Сід Барретт

Взагалі фанів цієї команди  можна поділити на кілька категорій. Однією з них є люди, які твердо переконані, що справжній “Pink Floyd” – це тільки той, котрий із Барретом, а все решта – не "тру". Його харизма, ексцентричність та неординарна креативність вже понад 50 років справляють магічний ефект на меломанів із усього світу та спонукають різноманітних музикознавців і критиків знову і знову порпатися у глибинах його творчості та свідомості. Барретта вважають одним із найбільших мучеників у рок-музиці та найвідомішою жертвою ЛСД у британському році. А його ізоляція тривалістю 35 років наштовхує на проведення паралелей із сучасною коронавірусною, в яку минулоріч поринула вся планета. З нагоди 15-ліття від смерті музиканта кореспондент Гал-інфо Адам Лозинський підготував матеріал про нього.

Початки

Роджер Кіт Барретт народився 6 січня 1946 року в Кембриджі, Англія в сім’ї видатного патологоанатома і, за сумісництвом, чудового піаніста, який ще й був членом філармонії. Ще з дитинства він брав участь у музичних вечорах, які влаштовувала його сім’я. І тоді ж почав проявляти перші дивацтва. Сестра Сіда згадувала, що він міг зірватися з ліжка і робити вигляд, що диригує невидимим оркестром, а зранку розпитувати її, чи чула вона «концерт». Батьки схвально ставилися до зацікавлення музикою, яке виникло у хлопчини, тому вже в 10 він отримав укулеле, в 11 – банджо, а в 14 – акустичну гітару. Згодом хлопчина придбає першу електричну гітару та сконструюює підсилювач. Далі він навчиться грати на басу і на 12-струнній гітарі.

Переломним моментом у житті Сіда стала смерть його батька, Артура Макса Барретта, від раку за тиждень до 16-річчя майбутнього лідера Флойдів, а саме 11 грудня 1961 року. Тоді ж хлопець припинив  вести свій щоденник і почав «танути». Згодом він збирає свій перший бенд під назвою "Geoff Mott and The Mottoes", який проіснував недовго, а після цього вступив до Кембриджського технічного коледжу, де познайомився з Девідом Гілмором, який став фронтменом "Pink Floyd" після Барретта. Останній стає для Сіда вчителем і другом. Разом вони навіть грали спільні акустичні виступи. Упродовж 1962-64 рр. Барретт захоплюється музикою "The Beatles" i "The Rolling Stones", а також Боба Ділана і починає писати свої пісні. Створює він їх із другом дитинства, з яким вчився у Кембриджській школі для хлопчиків, Роджером Уотерсом – майбутнім бас-гітаристом "Pink Floyd".

Сід Барретт зі своєю картиною

Саме з ним Сід переїхав до Лондона, щоб вивчати живопис у Кембервілльскому коледжі мистецтв. У 1965 році Уотерс познайомив Баррета з Ніком Мейсоном і Ріком Райтом, з якими навчався на факультеті архітектури в Політехнічному коледжі Вестмінстерського університету.

"Pink Floyd" зразка 1967 року. Сід Барретт другий ліворуч

У складі "Pink Floyd"

Коли Барретт приєднався до майбутніх "Флойдів", то вони називалися "The Tea Set". Хлопці якраз  мали грати спільний концерт із командою, яка мала аналогічну назву. Але Сід придумав для своїх колег нову. Він просто з'єднав імена Pink Anderson і Floyd Council, які побачив на одній із блюзових платівок. Формація спочатку називалася "The Pink Floyd Sound", потім - "The Pink Floyd Blues Band", а далі - "Pink Floyd". Також Сід любив жартувати, що ідею цієї назви йому підкинули інопланетяни.

Влітку 1965-го Сід пробує ЛСД і сильно підсідає на нього. Того ж літа він подорожує Францією і зацікавлюється сектою сикхів, в яку його не приймають, через що він сильно засмучується, і цей досвід відбивається в його піснях. Музика «Pink Floyd» стає більш експериментальною і самобутньою. Барретт захоплюється творчістю Толкіна, Кастанеди і братів Грімм. У музиці ж його приваблюють експериментальні роботи "The Beatles", "The Byrds", Frank Zappa, "The Kinks", "Love".

"Pink Floyd" починають активно виступати і викликати зацікавлення в серед слухачів та журналістів. Так вони стають найпопулярнішою групою так званого "Лондонського андеграунду" - психоделічної музичної сцени. А після тяганини з лейблами і намаганнями записати демо-матеріали хлопці нарешті засідають у студії "Abbey Road" і за період з лютого по липень 1967 з кількох спроб записують свій дебютний альбом "The Piper at the Gates of Dawn", який вийшов у світ 4 серпня. З 11-ти пісень лонгплею 8 написав Сід, а у двох був співавтором. У текстах пісень співали про космос, опудал, гномів, велосипеди тощо. У поєднанні з психоделічними експериментальними інструментальними пасажами це створювало самобутній і неординарний матеріал, вплив якого було відчутно і на багатьох наступних альбомах гурту. Назва альбому теж була придумана Сідом – він її запозичив зі своєї улюбленої дитячої книги "Вітер у вербах".

Дебютний альбом "Pink Floyd", на якому більшість матеріалу написав Барретт, "The Piper At The Gates Of Dawn" (1967)

Та водночас із цим Сід почав чи не щоденні наркотичні «тріпи», після яких йому доводилося пити заспокійливі препарати. Саме тоді в Баретта стали проявлятися перші ознаки психічних  розладів: пильні погляди і раптові зміни настрою - від ейфорії до депресії і навпаки. Спочатку він видавався дуже розважливим, але до кінця роботи над альбомом став відстороненим і з ним вже ніхто не хотів мати справу. На той час хлопцеві був лише 21 рік.

А вже наприкінці року поведінка Сіда повністю зіпсувалася. "Флойди" якраз вирушили у невеликий тур Сполученими Штатами Америки. Очевидці розповідали, що під час деяких виступів групи він міг бринькати один акорд упродовж концерту, походжаючи сценою або і зовсім не грати. Сід став настільки непередбачуваним, що йому почали шукати заміну чи принаймні дублера. Тож 3 січня 1968 року до гурту приєднався вже відомий нам Девід Гілмор. На кілька тижнів квартет перетворився на квінтет. Барретт мало звертав увагу на те, що відбувається навколо нього, і з березня його перестали брати на живі виступи групи. Навесні 1968 року почалася робота над другим альбомом – "A Saucerful of Secrets". Проте на ньому опинилася тільки одна пісня Барретта – "Jugband Blues". Друга його композиція – "Vegetable Man" - залишилася тільки на пробних студійних плівках. За кілька місяців до релізу диска, який відбувся у серпні 1968-го, група остаточно попрощалася з Барреттом.

Після "Pink Floyd"

Після того, як Сід вийшов зі складу "Флойдів", його спроби влаштувати сольну кар’єру виявилися провальними. Він зокрема розійшовся з черговою дівчиною і навіть лікувався у психіатричній клініці. Проте Девід Гілмор зголосився підтримати старого друга і спродюсував два його альбоми Барретта  - "The Madcap Laughs" і "Barrett", які вийшли у 1970-му. Із записом допомагали і решта учасників "Pink Floyd", а також музиканти інших відомих тогочасних команд. Щоправда, працювати з Сідом було вкрай важко. Він грав хаотично, плутав партії і слова, через що наприкінці вийшов доволі сирий і незадовільний матеріал, який все ж навіть сьогодні викликає захоплення у прихильників творчості Барретта. Після декількох невдалих виступів він взяв перерву на рік. У 1972-му Сід робить кілька спроб зібрати нові гурти і навіть виступає з ними ("The Last Minute Put Together Boogie Band" і "Stars"), але і ці проекти провалюються. Ще одну спробу записатися на студії Сід робить у 1974-му.

Упродовж 1975 р. "Pink Floyd" на студії "Abbey Road" записують свій черговий культовий концептуальний альбом "Wish You Were Here", який значною мірою присвячений Барретту. 5 червня під час запису пісні "Shine On You Crazy Diamond" на студії з’явився огрядний лисий чоловік зі зголеними бровами. Хлопці не впізнали чоловіка. Він з ними перекинувся кількома словами, але його мова була абсолютно хаотичною і непослідовною. Лише згодом тодішні учасники "Pink Floydдізналися, що це Сід Барретт, який змінився до невпізнання. Як виявилося, Сід роками сидів перед телевізором і їв свинячі відбивні. Так у нього ще в 70-ті почалися проблеми з підшлунковою і з’явився цукровий діабет.

Сід Барретт у 1975 році під час візиту на студію "Abbey Road". Саме таким його востаннє бачили "Флойди"

Ізоляція і смерть

Останні двадцять п'ять років життя Барретт здебільшого прожив у будинку своєї матері, уникаючи спілкування з зовнішнім світом. Він лікувався в психіатричній клініці і став після неї ще більш мовчазним і замкнутим. Зокрема у нього сильно погіршився зір, але це не заважало йому писати картини. Подейкують, що він наполегливо і вміло доглядав за своїм садом. До самої смерті Барретт отримував гонорари за свою роботу з "Pink Floyd".

Сід Барретт у старшому віці

В останні роки свого життя Барретт хворів цукровим діабетом. А помер в своєму будинку в Кембриджі 7 липня 2006 року у віці 60 років від раку підшлункової залози. Тіло музиканта кремували, а прах віддали членам сім'ї.

Творчість Барретта досі вшановують учасники "Pink Floyd". Зокрема деякі з пісень на своїх сольних виступах виконує Гілмор, а ударник Нік Мейсон кілька років тому навіть зібрав власний гурт, який виконує ранні твори "Флойдів". Ця формація отримала назву "Nick Mason's Saucerful of Secrets". Варто зауважити, що група офіційно припинила своє існування у 2015-му, а ще у 2008-му помер клавішник Річард Райт, що остаточно поставило хрест на реюніоні культової команди. Уся творчість "Флойдів" після Барретта була пронизана настроєм ностальгії за старим другом, який так недолуго покинув колектив.

Епілог

На мою скромну думку, Баррета можна би було поставити в один ряд з Джимі Генріксом, Дженіс Джоплін і Джимом Морісоном, адже він також був однією з культових і ключових особистостей рок музики кінця 60-тих, яка відійшла на початку нового десятиліття. Тільки вищезгадані члени так званого «клубу 27» припинили існування фізичне, а Сід – ментальне.

На хвилі чергового звернення до музики другої половини минулого сторіччя постать Баррета не можна пропускати повз увагу. Хоч Сід і не був технічним віртуозом гітари, але він продемонстрував, що різноманітні спотворення звуку та експерименти із ним можуть бути не просто набором шумів, а й повноцінними засобами вираження. Низка гітаристів вважають гру Барретта революційною і такою, що справила значний вплив на музику загалом. Його ж тексти і художні образи містили в собі цілу низку барв. Він використовував прийоми із казок, сюрреалістично поєднував звичайні факти, а настроєвість його пісень коливалася від дитячої веселості до цілком дорослого темного смутку.

Його творчість – місцями хаотична і невиразна – потребує нового прочитання і переосмислення, адже в епоху цифровізації та ще й ковідизації у ній можна знайти нові сенси. Ловлю себе на думці, що мимоволі спадає на думку ця людина, яка провела в самоізоляції не рік, а цілих 35! Зрештою, чи не став кожен із нас у 2020-му принаймні частково Сідом Барретом – закритим від соціуму і втупленим в екран?

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ