На початку XX століття в українських газетах віднаходимо оголошення чоловіків та жінок, які шукали своє кохання.
Гортаєш праворуч – вподобуєш людину, гортаєш ліворуч – пропускаєш. Такою є проста і часто безслівна процедура, яку знають усі, хто хоч раз пробував відшукати у додатку Tinder своє кохання. Замість багатогодинних і дороговартісних відвідин кав’ярень та вечірок у пошуках пари, користувач платформ для онлайн-знайомств може віднаходити любов свого життя, лежачи вдома на дивані.
Схожим способом “віртуального” знайомства користувались і наші дідусі та бабусі ще 100 років тому! Проте замість гортання сторінок на екрані телефону, вони листали сторінки газети, наприкінці якої були бажані оголошення. Так, публічні звернення про пошуки пари були популярними ще на початку XX століття. До редакції місцевого видання можна було надіслати власне оголошення про наміри знайти собі пару для подружнього життя і його публікували. Гал-інфо пропонує переглянути оголошення, опубліковані в періодичних виданнях у першій половині минулого століття. Детальніше ознайомитись із газетами можна на сайті архіву української періодики Libraria за посиланням.
“Одружиться на становищі. Придане, краси не вимагається, натомісць здоровля, хист пробоєвої бесідниці й орґанізаторки, характер та біглість в письмі й думці до літ 30. Зголошення до Адміністрації “У.В.” під: співпраця у щасті”, – читаємо на сторінках газети “Українські вісті” за 1937 рік.
Перше, на що звертаємо увагу після прочитання такого оголошення, – його деталізованість. Автор повідомлення чітко знає, яку дружину прагне мати: її вік, риси характеру, матеріальне становище. До речі, далеко не всі “анонімні Ромео” зазначали про потребу побачити фотографію майбутньої коханої. Сьогодні ж часто світлини стають пріоритетом під час вибору, з ким продовжувати комунікацію. Так, у Tinder чи інших додатках для знайомств можна залишати короткі підписи про себе. Водночас чимало користувачів обирають з ким спілкуватися тільки за світлинами, які так легко можна прогортувати вправо чи вліво лише після миттєвого огляду.
“Бажаю познайомитися, з метою одруження, з дівчиною українкою віком від 16 до 20 років, бажано блондинкою з синіми або блакитними очима, середнього росту, з освітою не нижче 8 класів, не злого характеру. Бажаючий: з вищою освітою, віком 22 роки, шатен, з темнокарими очима, середнього росту”, – читаємо публікацію за 1943 рік у газеті “Дзвін Волі”, яка виходила у Білій Церкві у період німецької окупації.
Зазначали в оголошеннях вік бажаного партнера чи партнерки, національність, рівень освіти, а часом і деталі зовнішності. Описували такі деталі автори і про себе. Важливо було, зокрема, на початку оголошення зазначити своє соціальне становище та фах, адже на це обов’язково зважали під час вибору партнера.
З переглянутих публікацій бачимо, що й справді шукали свою любов через газети представники різних сфер: залізничники, вчителі, офіцери, мисливці, селяни тощо. “Урядник жалізничий, бездітний вдовець, середнього віку, ожениться з панною або бездітною вдовою українкою від 30-40 літ, маєток вимагає ся, для власного добра”, – таке оголошення за 1918 рік помічаємо у газеті “Діло” – першій українській щоденній газеті, яка стала провідним часописом Галичини.
До речі, повідомлення про те, що до пари підійде вдова чи вдівець, були поширеними у післявоєнний період, що було зумовлено значними людськими втратами внаслідок Першої світової війни. Крім того, враховували і фінансове становище майбутнього партнера, що було важливо в умовах економічної нестабільності.
“Середньозаможний селянин, кавалєр благородних прикмет, шукає подруги життя, чесної, моральної, побожної, працьовитої”, – читаємо ще одне оголошення з “Українських вістей” за 1937 рік.
Залишали оголошення про пошуки пари не лише “анонімні Ромео”, але й “анонімні Джульєтти”. Але насправді структура оголошень від жінок зовсім не відрізнялась: також передбачала короткий опис себе, прагнень щодо майбутнього партнера та спосіб надсилати зголошення.
“Молода українка, образована, старанно вихована, музикальна, з доброго і інтеліґентного дому, малої поверховости і симпатична, в недостачі знакомства навяже сею дорогою переписку з Українцем о образованню університетським, від літ 28-50, займаючого відповідне становище, в матримоніяльній ціли. Вдівці не виключені”, – читаємо у газеті “Діло” за 1918 рік.
При тім бувало, що шукали панянки щастя не лише для себе, але й одразу для коліжанок, як у повідомленні в газеті “Українські вісти” за 1937 рік: “Брунетка і бльондинка, пристійні, інтелігентні, матер. незалежні познайомляться з музчинами на становищі до 35 літ. Ціль матримоніяльна. Вимаґана світлина. Зголошення до “У. В.” під “брунетка і бльондинка”.
А в Івано-Франківську, до речі, навіть виходила окрема польськомовна газета, присвячена шлюбним справам. Щомісячник "Голос серця" виходила у місті у період з 1927 по 1939 роках. Кожен номер містив не тільки оголошення про пошуки пари, але й вірші, новини про романтичні події у місті, гумористичні оповідки, юридичні та моральні питання у процесі укладення шлюбу, поради щодо правильної комунікації між чоловіками та жінками. Повідомлення анонімних Ромео і Джульєтт займали декілька сторінок. І попри те, що більшість повідомлень були від поляків, українці також залишали любовні звернення в надії віднайти свою “другу половинку”.
“Українець, молодий, гарний, культурний, на посаді, без залежностей, прагне одружитися і з цією метою шукає молоду, милу українку, економну і з посагом до 50 000 злотих”, “Українець, молодий, статурний, неодружений, з пристрастю до торгівлі, який має якесь майно, хоче одружитися з гарною українкою, яка мала б будинок і близько 3000 злотих готівкою для відкриття магазину в місті”, – такі оголошення віднаходимо у газеті “Голос серця” за 1 квітня 1939 року.
Зрештою такі ж короткі повідомлення залишаються популярними і до сьогодні, адже навіть у різних соціальних мережах та виданнях, які перейшли в онлайн-формат, залишаються рубрики з оголошеннями, де можна знайти повідомлення про пошуки кохання.
Незабаром Гал-інфо розповість детальніше, чому ж люди сьогодні вирішують знайомитись онлайн, а не вживу, які психологічні виклики стоять перед користувачами додатків для знайомств та чи справді алгоритми дозволяють знайти ідеальну пару.
