Ще одним кандидатом на посаду ректора Львівського університету є доктор юридичних наук, заслужений юрист України, професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права НаУКМА, колишній декан юридичного факультету ЛНУ Андрій Бойко.
Пане Андрію, ваші суперники, з якими я вже розмовляв, говорять про кризу у Львівському національному університеті, з якої треба шукати терміново вихід. На вашу думку, криза є?
Ну, знову ж таки, що розуміти під кризою? Якщо аналізувати університет з позиції розвитку більшості університетів в Україні, мова про класичні провідні університети, то я думаю, що університет в основному розвивається за тими ж параметрами. Але я не виключаю, що університет може очікувати достатньо серйозна криза, якщо не буде враховано низку чинників, які створюють достатньо серйозні ризики на найближчу перспективу.
Найближча перспектива — це скільки?
А ми цього не знаємо, тому що є низка чинників, які пов'язані з війною. Вони істотно впливають на багато процесів у університеті. І є чинники, які виникнуть у післявоєнний період, і вони можуть бути не менш складні, ніж ті чинники, які є зараз.
Зараз складним чинником є недостатнє бюджетне фінансування, і це природно, тому що війна. Також чинник, який впливає зараз, а можливо, буде ще більшою мірою після війни впливати — це демографічна криза. Я думаю, що ми не повністю маємо розуміння, якого характеру ця криза і які вона може мати наслідки, в тому числі для вищої освіти.
Третє, ми повинні розуміти, що в післявоєнний період може істотно збільшитись відплив молодих людей за межі України з різних причин. Зокрема, в пошуку кращої професійної перспективи, в пошуках кращих матеріальних можливостей і, в тому числі в пошуку більш якісної вищої освіти.
І ще, можливо, меншою мірою, але також вже відчувається сьогодні та істотно впливає на якість освіти — це істотне зниження якості середньої освіти в Україні.
Це є коло тих чинників, які необхідно брати до уваги, коли ми говоримо про стратегію розвитку університету і програму розвитку університету на п'ять років на підставі цієї стратегії.
Але на жоден з перелічених чинників університет не має впливу самостійно.
І так, і ні. На самі чинники, безсумнівно, що ні. Але врахувати їх у своїй діяльності, може.
По-перше, університет мусить мати достатньо чітке розуміння, якого він хоче бачити абітурієнта, якої якості і на які спеціальності. І, очевидно, необхідно вживати додаткових заходів, щоб забезпечити необхідну кількість та якість добору студентів, щоб зберегти належну якість підготовки.
Тобто "піднімати планку"?
Так. Всім провідним університетам доведеться це робити.
Для прикладу, ми повинні розуміти, що абітурієнти повинні знати на достатньо доброму рівні математику, бо це дає можливість визначити здатність до логічного та аналітичного мислення. Також, ми повинні розуміти, що якщо ми плануємо активне входження в європейський освітній простір, то неможливо забезпечити необхідну якість підготовки фахівця без знання іноземної мови. Базові знання іноземної мови необхідні вже на “вході” в університет, щоб університет мав можливість сформувати знання і навички з професійної іноземної мови, які необхідні сьогоднішньому випускнику університету.
А зараз, на превеликий жаль, і це спостерігається у вступників майже з усіх спеціальностей, знизився і рівень володіння українською мовою.
Тому, швидше за все, університету доведеться активніше застосовувати курси для старшокласників з підготовки до складання національного мультипредметного тесту (НМТ). Для того, щоб компенсувати зниження рівня якості середньої освіти.
А університет має можливості збільшувати прохідні бали?
Так. Університет має можливість з окремих дисциплін встановлювати мінімальний конкурсний бал. Це є в повноваженнях університету. І деякі університети вже активно цим користуються.
Тому ключовим тут є для Львівського університету розуміння того, що на сьогодні потреба в якісній університетській освіті в нашому суспільстві зростає. І батьки готові віддавати дитину на навчання в той університет, який забезпечує якісну підготовку.
Але якщо підійти до питання вступу жорсткіше, то чи не перейде це в іншу проблему — зменшення фінансування з боку платників?
Давайте розповім на прикладі спеціальності "Право". Оплата за навчання на цю спеціальність у окремих приватних університетах у два рази вища, ніж у Львівському університеті. Чому? Одне і те саме місто, одні і ті самі умови проживання, можуть хіба різнитися умови навчання. Відповідно, якщо там є попит і готовність оплачувати якісне навчання, то чому ми думаємо, що якщо буде належна якість підготовки фахівців в ЛНУ, то не буде відповідної кількості охочих оплачувати якісну освіту?
Друге питання. Можливо, не треба здійснювати набори на навчання в таких обсягах на окремі спеціальності за оплату? Для прикладу, Якщо ми беремо 50 студентів і вони сплачують за навчання у два рази менше, то, можливо, краще взяти 25 студентів з більшою оплатою для того, щоб обсяги надходження коштів були однакові? У такому випадку завжди треба шукати розумний баланс, щоб інтерес університету був задоволений у плані формування фінансових ресурсів для свого існування, але щоб це суттєво не знижувало якість добору студентів університету.
Що таке якість добору? Це якість навчання, це до певної міри і якість майбутнього випускника, це також, у кінцевому результаті, і репутація університету. Якщо ми готові нехтувати репутацією і набирати платників тільки заради того, щоб заповнити ліцензований обсяг і мати ці кошти у таких обсягах, ми повинні розуміти, що перспектива такого університету не тільки в далекій перспективі, а навіть у ближній перспективі буде не дуже привабливою.
Я так розумію, що ви не прихильник того, що відбувається зараз, коли практично 100% випускників шкіл далі йдуть здобувати вищу освіту?
В кожному суспільстві питома вага випускників середньої школи, які вступають до університетів, визначається, в тому числі і якістю середньої освіти, і потребами суспільства у фахівцях з вищою освітою. Колись міністр освіти Британії з приводу цього сказав: "Коли 17% випускників середньої школи у Британії вступали в університети, ми мали дуже високого рівня університетську освіту. Коли 50% випускників шкіл вступають в університети, якість нашої освіти істотно знизилися".
Насправді в Україні найвища питома вага випускників шкіл, які вступають в університети. Вона вища, ніж в Японії, хоча там рівень середньої освіти дуже високий, і потреба у випускниках з вищою освітою також дуже висока.
Тому підхід, за якого ми широко відкрили двері в університети для всіх, без огляду на спроможність здобувати вищу освіту, тільки заради того, щоб забезпечити формування фінансових ресурсів закладів вищої освіти, призвів у кінцевому результаті до того рівня якості освіти, яку ми маємо на сьогодні.
Зі студентами більш-менш зрозуміло, а що робити з кадрами? Як залучити молодь?
Думаю, що складна ситуація з якісним викладацьким складом склалась у більшості університетів України. У нас, зокрема, втрачена розумна пропорція вікових груп серед викладачів. Більшою мірою переважають викладачі передпенсійного чи пенсійного віку, що створює дуже багато ризиків на майбутнє. Особливо, університети можуть це відчути після війни, коли молодь зрозуміє, що талановитий науковець швидше знайде себе в будь-якому університеті в сусідніх державах зі значно вищою оплатою. На сьогодні оплата праці викладача, якщо говорити про Польщу, Литву, і інші держави ЄС, перевищує оплату праці викладача у нас десь у 4-5 разів.
Чи є можливість для України в цьому сенсі щось змінити? Дуже багато залежить від Кабінету міністрів, Верховної Ради і Міністерства освіти і науки. Найперше, необхідно впорядкувати мережу закладів вищої освіти і оптимізувати витрати на утримання надмірної кількості закладів вищої освіти, які фінансуються з державного бюджету і спрямувати ці кошти на університети, які можуть забезпечувати якісну освіту.
Також, провідним університетам варто об'єднатися і висувати вимогу перед урядом про істотне збільшення заробітної плати викладачам. Ми повинні розуміти, що без гідної оплати праці ми не будемо мати якісної університетської освіти. Ми просто втратимо наші кадри, ми не будемо мати притоку молодих людей і, напевно, уряд це повинен зрозуміти.
Очевидно, що тарифну сітку викладачів університету необхідно впорядкувати. Знову ж таки, це можна зробити шляхом економії коштів на ті витрати, які йдуть на утримання тої величезної мережі закладів вищої освіти, яка існує в Україні і яку чомусь до цього часу ніхто не наважується впорядкувати.
Друге, це є ресурси самого університету. Університет повинен розширювати джерела наповнення своїх коштів, і такі можливості також є. Я маю першочергово на увазі розширення освітніх програм для забезпечення освіти впродовж професійного життя. Вона набуває все більшої актуальності, адже наше життя стало дуже динамічним. На сьогодні вже 41% випускників університетів змінюють свою спеціальність відразу після закінчення закладу вищої освіти. Так, тут є низка чинників, від низької якості окремих освітніх програм до непотрібності їх на ринку, чого університети ґрунтовно не досліджують.
І врахуйте, що життя студента в університеті триває 5-6 років, часом без потреби. Можливо, є необхідність перейти з окремих спеціальностей на короткі освітні програми, для прикладу трирічні бакалаврські програми? Ширше впроваджувати сертифіковані освітні програми, міждисциплінарні освітні програми тощо.
Нам потрібно активніше моніторити, які сегменти у певних сферах професійної діяльності, потребують іншої якості та іншої структури освітніх послуг, побачити ці сегменти і запропонувати для їх заповнення якісні освітні програми.
Тобто нам не потрібно щороку випускати понад 200 спеціалістів якогось профілю, з яких у галузі залишиться працювати 10-15?
Там, можливо, що 200 немає потреби випускати? Можливо, треба визначити оптимальний обсяг підготовки фахівців в межах певних освітніх програм, певного освітнього рівня і випускати якісних фахівців? Які будуть затребувані на професійному ринку і зможуть знайти себе в професії.
Завдання Львівського університету, як будь-якого престижного університету, який розуміє, що його освітня діяльність впливає на багато суспільних процесів у державі. Впливає на формування сенсів у різних сферах суспільного життя. Впливає на якість життя в регіоні, тому що якісні випускники з будь-якої спеціальності пізніше формують якість життя в регіоні і державі.
Тобто завдання університету — не тільки в суто освітній діяльності для задоволення потреб сьогодення. Завдання університету — формувати майбутнє держави, забезпечуючи підготовку такої якості фахівців, які будуть адаптовані до ринку праці і в перспективі.
І в чому можливості ректора?
Все, про що ми з вами говоримо, це і є ті чинники, які є визначальними для управління університетом. Університет має обрати для себе таку модель управління, яка би давала можливість моніторити багато важливих процесів і ухвалювати оптимальні рішення, забезпечуючи якість освітньої діяльності та високий рівень наукових досліджень.
А з ким ви будете втілювати ці плани? Ви вже 10 років як поза межами Львівського університету.
За ті 10 років мені довелось брати участь у втіленні в Україні низки достатньо масштабних проєктів у вищій освіті. Зокрема, я був ініціатором запровадження єдиного державного кваліфікаційного іспиту, який вже зараз проводиться з окремих спеціальностей.
Крім того, у мене 12 років досвіду декана юридичного факультету. В той період, коли я був деканом, дуже багато позитивних процесів відбувалося на факультеті.
Коли ти маєш чітко сформовані цілі, коли ти розумієш, якими механізмами можна забезпечити досягнення цих цілей, ти формуєш команду, яка може з тобою їх реалізовувати.
А загалом за цей час у Львівському університеті не так істотно змінився професорсько-викладацький склад, щоб я не знав хто насправді має потенціал для виконання певних функцій на важливих ділянках університетського життя. Тому я досить добре уявляю, хто може бути ефективним на певних ділянках. Я знаю багатьох людей щодо їхніх особистих якостей — порядності, щирості, чесності, готовності посвятити себе служінню університету. Тому особисте бачення, яким чином формувати команду і хто потенційно може бути в цій команді, без сумніву, в мене є. Інша річ, я на сьогодні ні з ким не спілкувався з цього приводу, я не маю згоди цих людей, і я не бачу, може, ще й сенсу, тому що буде видно, яким чином завершаться вибори. Після їх завершення, без сумніву, буде розмова з цими людьми. Будуть консультації з окремими деканами, будуть консультації з членами вченої ради університету. І тоді вже можна висувати кандидатури для затвердження їх на відповідні посади. Для того, щоб була сформована команда під програму діяльності ректора на цей п'ятирічний період.
Який ви бачите період для перших реальних відчутних змін?
Я думаю, що протягом року. Місяці два-три підуть на дуже серйозний аудит багатьох процесів університетського життя, зокрема, фінансового стану, функціональної ефективності матеріальної бази тощо. І через 2-3 місяці будуть, очевидно, перші рішення, які будуть стосуватися оптимізації багатьох процесів, мінімізації витрат, пов'язаних з управлінням і накладними витратами.
Певні пропозиції будуть стосуватися змін освітніх програм, певні пропозиції будуть стосуватися змін підходів щодо результатів наукової діяльності, а також умов праці викладачів та навчання студентів.
Ви плануєте суміщати діяльність на посаді ректора та професійну діяльність?
Ректор не може припиняти свою викладацьку та наукову діяльність. Він повинен мати певні сфери для реалізації своїх професійних інтересів. Ректор має присвятити себе управлінській діяльності, але він щось має залишити і для подальшого професійного і наукового розвитку, бо тоді ректор може повністю втратити кваліфікацію як фахівець, як професор.
Ви згадували про знання іноземних мов, які необхідні студентам. Нещодавно в уряді заговорили, що ректори повинні також володіти іноземними мовами. Як у вас з цим питанням?
Стосовно англійської, то я наразі ще не володію на тому рівні, щоб професійно спілкуватися. Але я вдосконалюю свій рівень володіння іноземною мовою, принаймні вже понад рік ходжу на мовні курси.
Я також знаю польську мову на достатньому рівні, щоб вільно спілкуватися.
Моє звичне питання до всіх кандидатів на посаду ректора стосовно призначення деканів.
Я думаю, що на окремих факультетах це насправді дуже ефективні декани. Інша річ, що я не прихильник тієї моделі призначення деканів, яка є на сьогодні. Я вважаю, що декана факультету повинен обирати факультет.
У Львівському університеті має бути все-таки ширша автономія факультетів. До участі в управлінських процесах мають бути активніше залучені колегіальні органи. Зокрема, Вчена рада та, в тому числі і Наглядова рада повинні також бути залучені до формування певних стратегічних завдань для розвитку університету.
Як ректор університету, ви б суміщали посаду ректора та голови Вченої ради?
Ні. І це є в моїй програмі, про що я оголосив на тих факультетах, де мав зустрічі.
Оптимальним є, коли ректор не поєднує такі посади. Це дає можливість більшою мірою сконцентруватися на оперативних і управлінських питаннях, на виконанні програми діяльності університету.
Нещодавно Львівський університет опинився в епіцентрі скандалу стосовно неетичної поведінки одного з його викладачів. Як майбутній ректор та як кваліфікований юрист, чи маєте ви бачення, як не допустити таких ситуацій у майбутньому?
Є низка положень, які мали б бути врегульовані значно краще та ефективніше на рівні закону про вищу освіту або окремого закону. Зараз є законопроєкт про академічну доброчесність, хоча, як на мене, він також містить певні недосконалі положення.
Але питання дисциплінарної відповідальності викладачів за порушення, в тому числі стандартів академічної доброчесності, повинно бути ефективніше, ніж те, що ми маємо сьогодні.
Необхідно запровадити певні процедури, які дають можливість ефективніше відстежувати проблеми з академічними зловживаннями. Для цього потрібно періодично проводити анонімні опитування студентів. Студенти повинні відчути, що такі анонімні опитування проводяться, знову ж таки, щиро, і що за його результатами будуть застосовані та вжиті певні заходи.
І коли студенти побачать, що це є дієва форма спілкування з ними. І що ця форма спілкування впливає на якість викладання, на якість освітніх програм, на якість їхнього проживання в гуртожитках, на можливості реалізувати їх повною мірою в позааудиторному житті, в тому числі й щодо дотримання академічних стандартів у взаємовідносинах з викладачами. Якщо вони побачать, що є реагування, вони почнуть довіряти цьому опитуванню. Вони почнуть розуміти, яке саме це має значення для належних умов їхнього життя в університеті. Також обов'язково повинно бути результативне реагування на прояви порушення академічної доброчесності, а не формальні відписки на звернення студентів.
Якщо викладач буде розуміти, що за порушенням академічної доброчесності послідують негативні для нього наслідки, то, очевидно, що він буде дотримуватись правил етичної поведінки.
І мусять бути ефективні й об'єктивні процедури розгляду таких питань. Етична комісія повинна бути сформована з тих, кому довіряють і студенти, і викладачі. І все це в сукупності може забезпечити утвердження в університеті культури академічної доброчесності.
Що вам сказали в Могилянці, коли дізнались про ваше кандидування у Львові?
Поки що ще нічого не сказали. Думаю, що Могилянці треба віддати належне за достатньо демократичну атмосферу.
Я не виключаю, що Могилянка від цього так само виграла б. Адже національний університет "Києво-Могилянська академія", напевно, є одним з тих університетів, з яким Львівський університет мав би кооперуватися, реалізовуючи масштабні цілі стосовно реформування університетської освіти в Україні.
Розмовляв Андрій Маринюк
