Прем’єра вистави “Метаморфози” за Овідієм у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса відбулась 1 та 8 червня.
Промовисту тишу, яка часто панує у Театрі імені Лесі Курбаса перед початком вистави, цього разу розсікає різкий удар у бубон. Його ритмічним відлунням один із акторів немов запрошує на сцену інших шістнадцять героїв, які творитимуть на сцені тексти римського поета Овідія. В образах богів та героїв давньоримських мітів, зі страшними таємницями, прихованими за непримітними чорними костюмами, у гнучкому та неподільному хорі – протягом двох годин артисти промовляють до глядачів тисячолітніми словами.
Журналістка Гал-інфо відвідала прем’єру “Метаморфози” за Овідієм у Театрі імені Леся Курбаса та розповідає більше про ключові особливості вистави, яку виконують студенти Театральної робітні при Театрі.
Десять мітів за текстами Овідія
В основі прем’єрної вистави Театру імені Леся Курбаса лежить епічна поема видатного давньоримського поета Овідія під назвою “Метаморфози”. І зрештою саме їх, ці перетворення, і спостерігають глядачі – молоді актори перевтілюються на сцені у героїв давньоримських мітів. Крізь пластику їхніх рухів та співзвуччя голосів зі сцени до глядачів вже промовляють Мор, Аполлон, Дафна, Скілла, Мірра, Філемона та інші.
Загалом упродовж вистави глядачі дізнаються десять мітологічних історій з поеми Овідія у перекладі відомого українського науковця Андрія Содомори. Об’єднані всі історії єдиною темою перевтілення.
“Ми обрали достойного автора – Овідія, і його достойного перекладача – Андрія Содомору. І найважливіше для нас, що відбувається це тривання у формі гекзаметра, як писав Андрій Содомора у своїй книжці, – “жива античність”. Ми намагалися саме це зробити: щоб античність, яка десь припала давниною, яку мало хто читає, тепер зажила і її історії прозвучали для всіх”, – каже викладач з акторської майстерності Андрій Водичев.
Як зазначають у Театрі, постановка осмислює античну класику як матеріал, сповнений сучасної чуттєвості. Актори досліджують межу між формою й змістом. Вони використовують для підсилення сюжетів та сенсів тілесну пластику, дотики, тишу та відчайдушний крик. “Усі ці міти як мозаїка людських емоцій, через яку Овідій говорить про страх, любов, провину, надію й силу перетворення”, – додають у Театрі.
Та промовляють до глядачів не лише самі слова мітологічних героїв, але й плавні рухи та жести самих акторів. Грою світла й тіні вони залишають на сцені та її стінах малюнки античності, а мелодики музичних інструментів продовжують відлунюватись у стінах усього театру та у свідомості глядачів ще довгий час після вистави.
Молоде покоління акторів
Грають у виставі виключно студенти Театральної робітні при Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса. Усі вони – студенти факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Андрій Водичев зазначає, що попри те, що у виставі є не шістнадцять монологів відповідно для кожного артиста, дієвим у постановці є також хор, тож зрештою кожен має можливість проявити себе.
“Я дуже вдячний їм за те, що вони так активно під'єдналися до роботи. Багато-багато всього у виставі – це їхні ідеї, втілені у життя. І це дуже важливо, коли молоде покоління приносить свої ідеї, власне бачення матеріалу, а не ми їм змушені диктувати, що хочемо побачити. Це дуже важливо. І так, це вже друга вистава в репертуарі Театру імені Леся Курбаса, у якій грають виключно студенти”, – розповідає пан Андрій та нагадує, що перша вистава студентів – “Сіддхартха” – була представлена ще торік.
За словами режисера, важливо, що актори, які ще є студентами, приводять до театру свою аудиторію, яка підтримує їх. Окрім цього, серед глядачів можна побачити і чимало знайомих облич тих, хто вже є сталою аудиторією Театру імені Леся Курбаса. Цим людям також цікаво побачити нову гру молодого покоління Театру.
Актор вистави, студент Данило Апет у коментарі Гал-інфо розповів, що ця вистава передусім розкриває цілісність команди як молодого колективу акторів, які ще навчаються і водночас виконують вагому роль підтримки один одного на сцені. “Метаморфози”, за його словами, відображають їхню спільність у житті, навчанні та роботі, а також дають можливість розвиватись, шукати себе та щось нове для себе.
“Метаморфози” дають величезну базу. Для мене це вистава базова, оскільки дає підґрунтя для роботи з абсолютно різним матеріалом. Греція і грецький театр — це база, основа, якої ми вчимося тут і зараз. І я дуже тішуся цій роботі. Я задіяний в маленькому шматочку, у міті про Алкіону і Кеїка. Я виходжу в образі Кеїка, наче привида, і хоч маю небагато слів, але розумію, що у цій роботі більш важливим є існування з хором, його цілісність, яка працює на те, щоб підкреслювати певні речі, які зі самого початку не видно неозброєним оком” – розповів Данило.
Нові театральні рішення на сцені Театру помічаємо насправді одразу. Справжній вогонь, який виносить один із акторів, освітлює сцену і створює відчуття, що історії, які розповідають актори є живими та реальними, відбуваються насправді тут і зараз, у тяглості з усіма тисячолітніми мітами.
Хор і музика у виставі
Одразу з перших хвилин вистава “Метаморфози” відкривається ритмічними ударами у бубон. Відкриває цю завісу та розпочинає процес “перевітлення” у мітологічних героїв актор Володимир Глушко. Як зазначає актор, те, що він перший відкриває сюжетну завісу для глядачів зі свого монологу, – це особливо унікальний досвід.
“Я її розпочинаю і можу задати тон вистави, який буде комфортним мені, але водночас я повинен пам’ятати, що важливо звертати увагу на загальну композицію вистави. Я можу її зробити під себе, але тим самим вчусь робити її загально. Це дуже цінно”, – поділився Володимир.
Важливо, що ведуть сюжетну оповідь вистави не лише актори з власними монологами, але і їхнє глибоке поєднання з хором, який стає фактично ще однією дійовою особою “Метаморфоз”. Саме акапельне хорове виконання давніх мелодій формує єдиний організм акторів із Театром, його глядачами, які у кількох метрах відчувають кожен подих і кожен жест героїв.
“Хор — це найголовніше в такому матеріалі, тому що це гекзаметр, це історія про богів, про людей. Хор має бути спільним організмом, і для мене це вистава, особисто, про спільність і про важливість чути один одного. Це стосується і того, як влучно вступити в ритм, і спільного настрою хору. Тому що він стає корифеєм, буквально окремим організмом, єдиним тілом, яке виконує свою функцію”, – поділилась акторка Аріна Бочарова.
Данило Апет додав, що для акторів у цій виставі важливим є простір на сцені, коли їх нічого не обмежує і формує велике підґрунтя для навчання та розвитку акторської майстерності. Та й можливостей для втілення власних ідей у студентів є чимало.
Скрипка, бубон, звичайна та бас-гітари, сопілка та інші музичні інструменти є тісно вплетеними у загальне полотно вистави. За словами Водичева, їхнє використання у “Метаморфозах” також є ініціативою студентів. А як додає актор Володимир Глушко, володіння музичним інструментом може бути чудовим доповненням до вистави та самого образу певного персонажа, хоча найважливішим у виставі залишається її зміст, що актор прагне донести до глядача.
Акторка “Метаморфоз” Аріна Бочарова також додає, що ця вистава дозволяє донести до глядача, що насправді глибокий зміст історій можна розкривати і без додаткових, зайвих елементів. Сучасний глядач, за словами Аріни, дуже розбалуваний формами, сценографією, музикою. Натомість “Метаморфози” – це про зміст, який творять хор і сам текст.
Марічка Твардовська
