Кандидат на посаду ректора у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького Іван Парубчак у своїй виборчій програмі наголошує на студентоцентризмі, розвитку науки, співпраці з бізнесом та ефективно комунікує у соцмережах.
Невдовзі, 20 травня, відбудуться вибори ректора у ще одному львівському виші – Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького. Цьогоріч ці вибори особливі, адже вперше керівника обиратимуть для об’єднаного закладу: у вересні 2024 року відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України до університету приєднали Львівський національний університет природокористування у Дублянах.
Журналісти Гал-інфо поспілкувалися з Іваном Парубчаком – доктором наук з державного управління, професором, колишнім виконувачем обов’язків ректора й кандидатом на цю посаду. Говорили про виклики після об’єднання, бачення майбутнього розвитку, студентів та роль соцмереж у формуванні іміджу університету.
Пане Іване, з огляду на Ваш досвід як в.о. ректора з 2023 року, які ключові виклики зараз стоять перед університетом? Які з них потребують першочергових рішень?
Два тижні тому, з морально-етичних міркувань, я написав заяву про складання повноважень виконувача обов’язків ректора, щоб проводити виборчу кампанію без використання адмінресурсу. Тож станом на сьогодні я професор Кафедри публічного управління та адміністрування – це моє постійне місце праці, а також голова Вченої ради.
Викликів, звичайно, є багато. У моїй виборчій програмі є сім векторів, але якщо викристалізувати головне, так би мовити, то в близькій перспективі виклик для кожного університету – це вступна літня кампанія. Враховуючи об'єднання двох університетів (у вересні 2024 року Львівський національний університет природокористування приєднали до Університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького – ред.), у нас дуже мало часу залишилось до її початку, і ми ретельно працюємо над тим, щоб об'єднання не відобразилось негативно на кількості і якості набору абітурієнтів влітку. Адже для закладів вищої освіти в Україні формула проста: адміністрація дбає про науково-педагогічний склад, тобто робочі місця, а робочі місця – це навантаження педагогічне: години, академічні групи, а академічні групи – це студенти. Нема студентів – нема викладачів – нема університету.
Якщо говорити про середньострокову перспективу, то після об'єднання університету ми затвердили у МОН тимчасовий, перехідний новий штатний розпис – з 1 березня до 1 вересня, до початку навчального року. Тому ми усвідомлюємо, що якраз протягом літа можуть бути внесені зміни, бо цей піврічний досвід покаже ефективність чи часткову неефективність нової структури університету та діяльності нових підрозділів. І знову ж таки, якщо ми говоримо про, на превеликий жаль, ймовірнімть якихось оптимізаційних процесів, то в першу чергу це буде випливати якраз з наборів здобувачів освіти. Бо є кафедри де 25-27 викладачів працюють, за тим профілем навчаються багато студентів, а є кафедри з мінімальною ставкою викладачів. І якщо не буде належним чином проведена профорієнтаційна кампанія, агітація і набір студентів – це може стати приводомц до, наприклад, об'єднання двох кафедр. Хоча це не є нашою метою.
Щодо довгострокової перспективи, то можна говорити про напрацювання механізмів для залучення позабюджетних коштів на розвиток науки, на розширення чи удосконалення інфраструктури університету, як серед українських, так і серед міжнародних партнерів. Основні напрями – це новації в освітньому процесі, новації в науці і належний соціально орієнтований підхід на покращення соціально-побутових умов для працівників і студентів.
З приводу реорганізації, яка, за словами Міністра освіти, має об’єднати ресурси і створити потужний агротехнологічний університет на базі Львова і Дублян. Як Ви ставитеся до такого об'єднання університетів для спільного розвитку науки?
Можна ці процеси розглядати через призму науки, а можна трішки ширше. Коли вийшов наказ МОН від 17 жовтня 2024 року № 1470 "Про реорганізацію Львівського національного університету природокористування", колектив університету у Дублянах був, звичайно, негативно вражений цією новиною. Але це – рішення міністерства, і мені запропонували очолити комісію з реорганізації університету. Я розумів, що попри формулювання в наказі "реорганізація і приєднання", за своєю суттю цей процес все-таки має більше характеристик об'єднавчого процесу, оскільки, за винятком коледжів, наші дві інституції є приблизно рівними за кількісними параметрами: кількістю здобувачів освіти, науково-педагогічних працівників і працівників вцілому, факультетів, кафедр. Тому наш процес, який я б чітко сформулював як реорганізаційно-оптимізаційний, потребував особливого підходу. Ми хотіли все зробити без соціальних збурень, із забезпеченням соціальної справедливості, без скорочення людей і структурних підрозділів. І нам це вдалося зробити.
Через війну з російським агресором потужні підприємства з видобутку чи важкої промисловості, що в основному географічно зосереджені на півдні та сході України, зараз опинилися або в окупації, що не дає можливості їм повноцінно працювати, або взагалі знищені, розбомблені. І за офіційними даними, сьогодні понад 60% наповнення ВВП в державі йде від аграрної галузі та інших сфер, які з нею пов'язані – вирощування сільськогосподарських культур, тваринництва, переробки продукції тваринництва тощо. І наші два, у минулому окремі, а зараз вже один університет, якраз і готують фахівців за цими всіма напрямами. Тобто ситуативно воно логічно все складається в єдине ціле. Назвали ми дві локації на західний лад – Південний і Північний кампуси. У Південному кампусі ми готуємо здобувачів освіти за напрямами ветеринарна медицина, зоотехнія, переробка продукції тваринництва, харчові технології, біотехнології, у Північному – агротехнології, механіка, енергетика, інформаційні технології. Тобто попри організаційні труднощі цього реорганізаційно-оптимізаційного процесу, відстань між двома локаціями, стратегічно, концептуально об’єднання цих всіх напрямів в єдиний університет, на мою думку, станом на сьогодні є актуальним.
Яка зараз ситуація з відновленням пошкодженого корпусу Північного кампусу у Дублянах?
У корпус влучили два "шахеди". Невідомо, чи цілилися у нього, чи в пам’ятник Степана Бандери перед ним, бо сталось це 1 січня, у його день народження. Хоча це історичний факт, що саме в цьому корпусі Бандера навчався. Ззовні можна подумати, що пошкоджений тільки дах і частина стіни, але насправді все набагато серйозніше. Мої дії можна характеризувати тільки починаючи з 17 жовтня 2024 року. До цього попереднє керівництво напрацьовувало документацію для майбутнього ремонту, але вона далеко ще не була готова. Це зараз не камінь в їх город, я не з таких людей, бо навіть те тимчасове перекриття, яке було встановлене, щоб туди не падав сніг чи дощ, і не знищував все те, що не знищив шахед – це уже велика робота. Тому що це дуже дорога річ, але університет з цього приводу витрат не несе, це йде через ЮНЕСКО.
Станом на сьогодні ми розробили охоронний договір, на завершальній стадії також проєктно-кошторисна документація для ремонту цієї будівлі. Це ми робимо коштом університету, але навіть ці витрати хочемо мінімізувати. У Північному кампусі є факультет будівництва та архітектури, і фахівці-практики, які там працюють, також доповнюють діяльність фірми, яка розробляє цю документацію, і таким чином, здешевлюють сам проєкт. Найближчим часом ця документація вже буде готова і затверджена, і, теоретично, можна приступати до виконання робіт, але державним бюджетом такі кошти не передбачені. Звичайно, існують урядові програми відновлення будівель, зруйнованих під час російських атак, але на всіх грошей не вистачить. Дуже попередньо, вартість цього ремонту – від 30 мільйонів гривень. Лише коштами університету цей проєкт виконати практично неможливо, інакше це створить серйозний економічний дисбаланс. У нас є окремий рахунок для цього проєкту, можливо, доведеться створити фонд підтримки з наглядовою радою, і ми також хочемо залучати міжнародну діаспору українців, зокрема канадську. Ми спілкувалися навіть з нащадками Степана Бандери, які проживають в Канаді. Без зовнішньої, в тому числі міжнародної фінансової допомоги, цей корпус відновити буде важко.
Окремий вектор вашої програми – це міжнародна співпраця. Як плануєте покращити її? Чи має зараз університет якісь міжнародні партнерства або програми академічної мобільності для студентів та викладачів?
Зараз університет має програми академічної мобільності, наприклад, Erasmus+. Співпраця в основному відбувається з закладами вищої освіти Польщі, так склалося традиційно і історично. Перебуваючи на посаді в.о. ректора, я підписав нові договори про співпрацю з новим ректором Вроцлавського природничого університету та з ректором Люблінського природничого університету. І студенти, і викладачі їздять на стажування за кошти міжнародних проєктів. Хотілося б, щоб їх було більше. Також розраховуємо отримувати від міжнародних партнерів більше обладнання. Нехай це трохи сумно звучить, але це може бути і обладнання, яке вже було у використанні, але в дуже добрій якості, оскільки їхні освітні програми дають їм можливість отримувати за значної підтримки Євросоюзу максимально нове обладнання, а вживане передавати нам.
Тобто головні цілі – стажування студентів, стажування викладачів, зміцнення матеріальної бази університету коштом міжнародних контактів.
Ви акцентуєте на налагодженні партнерства університету з бізнесом. Чому, на Вашу думку, бізнес має бути зацікавлений у цьому, і яка це форма співпраці?
Я вважаю, що найефективніша модель, яка зараз мала б працювати в системі вищої освіти, полягає у системній співпраці трьох складових: заклад вищої освіти, здобувачі вищої освіти та роботодавці.
Наприклад, проблема завжди є у тому, що через надто теоретичний виклад матеріалу, після завершення навчання студенти не завжди готові до практичної роботи і часто не знають, що вони реально мають там робити. В умовах війни в Україні та демографічної кризи, зараз підприємства та роботодавці, які більш-менш ефективно функціонують, мають брак робочої сили. Ми вже напрацьовуємо таку схему, де є постійний контакт між студентом і потенційним роботодавцем, з яким в нас є укладені угоди. Студент протягом років навчання в університеті вже проходить там практику, стажування тощо.
Також у нас існує дуальна система освіти. Нормативно-правове поле ще потребує удосконалення, але вже кілька освітніх програм передбачають, що 40% навчального часу здобувач має проводити в стінах підприємства. І от у цьому зв'язку "здобувач освіти – роботодавець" посередині знаходимося ми як заклад вищої освіти, який уособлює концентрацію горизонтальних і вертикальних зв'язків і забезпечує для роботодавця підготовку фахівця, а студентові гарантує працевлаштування.
Ми також залучаємо роботодавців до облаштування лабораторій, аудиторій прикладного характеру, закупівлі обладнання за їх кошти, для можливості фахового навчання молодих людей. От така модель.
Ви також наголошуєте на студентоцентризмі. Що для Вас студентоцентризм у вищій освіті і як цей принцип реалізовуєте?
У навчальному векторі – це формування індивідуально-освітньої траєкторії. Це не означає, що студенти диктують викладачам свої умови, але можуть вносити пропозиції. Є група забезпечення освітнього процесу кожної освітньої програми. До неї входять кілька викладачів, роботодавців і студентів. І час від часу вони обговорюють, що треба змінити, які предмети забрати, які нові предмети внести. Тобто студент може через своїх представників в цій комісії вносити пропозиції, які він вважає для себе більш цікавими, більш доцільними тощо.
Що стосується інших процесів – це більш активна участь у студентському самоврядуванні, профкомі студентів та аспірантів. І відновлення ефективності студентських рад на факультетах, щоб вони могли формувати свої пропозиції і вносити до адміністрації університету.
Відповідно до Закону України "Про вищу освіту", кількість виборних представників з числа студентів від загальної кількості осіб, які мають право брати участь у виборах ректора, становить не менше ніж 15 відсотків. Ви активно висвітлюєте свою виборчу кампанію в соцмережах і залучаєте на відео студентів. Робите ставку саме на підтримку молоді?
Молоді в тому числі. Якщо подивитися, наприклад, мою сторінку у Instagram або Tiktok, то так, там більше комунікація йде зі студентами. А у Facebook я приділяю значну увагу висвітленню наукового, освітнього напряму, зустрічам з працівниками науково-педагогічного колективу різних вікових категорій. Спілкуванню з молоддю я приділяю багато уваги, бо, як я казав раніше, без студента університету не існує. Але те, що це мій пріоритет, я б так не висловлювався. У моїй передвиборчій програмі є сім векторів, і кожен є важливим для розвитку університету.
Власне у контексті нещодавніх виборчих кампаній у ЛНУ ім. І. Франка та НУ "Львівська політехніка", ми в редакції дійшли висновку, що сучасний ректор не може не вести активно соцмережі, бо це впливає не тільки на його імідж, а й на імідж університету загалом. Ви погоджуєтесь з цим?
Судячи з кількості публікацій, які виходять на моїх сторінках в соціальних мережах, я не те що погоджуюся, а я активно цього дотримуюся. Будувати чи планувати свою діяльність на засадах "ви зробіть", "ми плануємо" – не сьогоднішній підхід. Треба показувати все своїм прикладом, і соцмережі дають таку можливість.
У програмі також йдеться про ветеранський розвиток. Які саме кроки передбачаєте? Йдеться лише про навчальні програми, психологічну підтримку, адаптацію чи також про інфраструктурні зміни для безбар’єрності простору?
Значну частину уваги, зусиль та коштів ми будемо спрямовувати саме для облаштування інфраструктури, яка якраз буде характеризувати безбар'єрність, щоб забезпечити навчання у стінах університету ветеранів та їх родин. Окрім того, два місяці тому ми створили Центр ветеранського розвитку і вже провели перший круглий стіл "Ветерани в бізнесі: виклики і можливості".
З погляду морально-етичних аспектів, якщо ветерани отримали певні фізичні чи психологічні травми і навчаються у нашому університеті, треба показати, що ми єдине ціле. Ні в якому раз не може йтися про створення окремих груп, а навпаки потрібно дбати про їх соціалізацію з іншими здобувачами освіти. Тобто ветеранська політика університету буде побудована на засадах загальної позитивної психології, з одного боку розуміючи їх, а з іншого своїми діями постійно демонструючи, що між нами немає різниці.
Які цінності Ви вважаєте ключовими для університету у часі війни?
У першу чергу кожна дія, кожен захід, кожні витрати мають бути проведені з усвідомленням того, що країна зараз на межі своїх людських, матеріальних зусиль бореться з агресором. Наші соціально-культурні акції мають благодійний характер. Ми звертаємо увагу, щоб заходи не були надмірно гумористичними чи особливо урочисто-святковими. Що стосується витрат, також треба реалізовувати все з усвідомленням того, що зараз відбувається на сході та півдні України. Головне про це не забувати, тому що, на превеликий жаль, на заході України часто може складатись враження, що у нас війни нема, взагалі все дуже добре. Я рідко буваю саме в центрі Львова, але якось випадково йшов о 8 чи 9 годині вечора через площу Ринок, а там музика, свято. Так не має бути.
Я багато уваги приділяв вшануванню Героїв хвилиною мовчання. У обох кампусах навчання розпочинається о 9 ранку, і я неодноразово наголошував деканам, так, можливо, це мало б бути без адміністративного впливу, але нічого страшного, що викладачі мають починати заняття не зі слів "тема сьогоднішньої лекції", а зі слів "вшануємо хвилиною мовчання загиблих Героїв".
Вікторія Тимофій
