Спеціально для сайту відділення НОК України 17-річна борчиня Марія Винник прокоментувала свій успіх на чемпіонаті світу з боротьби серед юніорів.
На чемпіонаті світу з боротьби серед юніорів, який днями завершився у столиці Естонії Таллінні, представниця Львівщини, вихованка буковинської школи боротьби Марія Винник не тільки здобула бронзову медаль у ваговій категорії до 50 кг, але й виконала норму майстра спорту міжнародного класу. Вона перемогла чотирьох своїх суперниць, поступившись тільки дворазовій чемпіонці світу серед дорослих, японці Юї Сусакі.
– Зрозуміло, що японку (в другій сутичці на турнірі – авт.) перемогти було дуже важко, але все одно завжди хочеться бути найсильнішою, – стримано оцінює своє третє місце талановита спортсменка. – Тому бронзова медаль – це добре, але золотою все ж була б більше задоволена. Насправді дуже приємно було, що багато людей мене підтримували впродовж чемпіонату, привітали із здобуттям медалі.
– Пригадаймо, як склалися твої сутички на цьому чемпіонаті.
– Перша сутичка (проти єгиптянки – авт.), як і на будь-якому турнірі, завжди важка. В першу чергу з психологічної точки зору. Пробувала, старалася ʺрозборотисьʺ, провела так би мовити розвитку перед основними сутичками. В другій сутичці зустрілася із дуже сильною японкою. Звичайно, було трошки хвилювання. Але страх нас вбиває. Треба виходити впевнено, хто б не був навпроти, показувати все, на що здатна. На жаль, суперниця виявилась сильнішою.
– Що треба покращувати в твоїй боротьбі, виходячи із сутички з японкою?
– Покращувати треба все. Потрібно швидше приймати рішення, наперед прораховувати дії суперниць. Ми з тренерами (Орестом Скобельським і Сергієм Одинаком – авт.) після кожної сутички все аналізуємо, працюємо над помилками.
Після поразки від японки я налаштувала себе так, що ʺбронзаʺ повинна бути моя і що треба боротися до останнього балу. Найважчим був поєдинок власне за медаль проти еквадорки. Суперниця дуже напористо боролася, задавала високий темп. До того ж вона того дня проводила лише першу сутичку, а для мене це була вже третя і я була трохи втомлена. Та все ж вдалося проявити характер і здолати суперницю.
– Наша жіноча збірна зайняла третє загальнокомандне місце на цьому чемпіонаті. Як керівники команди, тренери оцінили це досягнення?
– Ми до останнього йшли на рівних з Польщею, але в Настя Алпєєва взяла ʺбронзуʺ і це допомогло нам стати третіми. Звичайно, вони були раді, що ми здобули кубок за третє місце.
– Марійко, розкажи, коли ти почалася займатися боротьбою.
– У восьмирічному віці. Нас з сестрою (сестра-близнючка Соломія, член основного складу національної збірної України з боротьби – авт.) мама відвела на боротьбу. Тоді й не думали, що залишимося в боротьбі так надовго, але з часом захопилися цим видом спорту і тепер не уявляємо себе без боротьби.
– Хто тебе запросив на навчання у Львівське училище фізичної культури?
– Ми з сестрою приїжджали до Львова на змагання. Орест Зеновійович (Заслужений тренер України Орест Скобельський – авт.) подивився на нас і запропонував працювати разом. Ми знали, що це хороший, досвідчений тренер. І наш перший тренер (Сергій Одинак – авт.) не заперечував переїзду до Львова. Це було 2016 року.
– Задоволена, що тренуєшся під керівництвом такого досвідченого тренера?
– Так, звичайно. Ми з сестрою дуже раді, що тренуємося під керівництвом такого тренера. Взагалі я дуже люблю своїх тренерів. Вони – найкращі! Продовжуємо спілкуватися і з Сергієм Теофіловичем (Одинаком – авт.), дуже його любимо.
– Як вам з сестрою у Львові? Полюбили це місто?
– Так, звичайно, звикли вже за три роки до Львова, нам подобається тут.
– Які найближчі плани?
– Поки не знаю, які будуть наступні змагання. В планах працювати щоб досягати найвищих результатів.
