Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Cуспільство  |  Політика  |  Культура  |  Війна з Росією

Дмитро Тубольцев: Ми воюємо не з Путіним, а з мільйонами росіян і я готовий їх вбивати

Дмитро Тубольцев
Дмитро Тубольцев
Дмитро Тубольцев
Дмитро Тубольцев
1/2

Учасник бойових дій, український актор, один із головних героїв українського фільму “Наші котики” Дмитро Тубольцев, сьогодні у проєкті #ВідвертаРозмова_з.

Дмитре, ти нещодавно повернувся до Києва з фронту. Розкажи трохи про свій досвід участі у цій війні.

Так, зараз я перебуваю на лікуванні у Києві. Повернувся з війни десь місяць тому. Через те, що я доброволець УДА (Українська добровольча армія, - ред.) мав деякі проблеми з тим, щоб лягти в лікарню, звертався по лікування в три лікарні, госпіталь, але мені там відмовляли саме через те, що я не в лавах ЗСУ. Зараз це питання вирішилось.

Коли я знову йшов воювати проти росіян, то серед усіх варіантів вибрав саме той підрозділ, де були мої побратими з 2014-15 років. Це було саме в ДУК ПС. В УДА я воював на Харківському напрямку.

Коли ти доєднався до УДА?

В травні. Я перед тим лікувався, маю проблеми зі здоров’ям, ще з боїв 14-15 року. Але  варто було “посунутись”, бо в умовах війни з'явились ті, хто більше потребує лікарської підтримки.

Тоді я й плюнув на все це і сказав, що чим тут “гнити”, я краще поїду воювати й приносити користь. Але якось так сталось, що на фронті для мене знайшлося набагато більше ліків, чим в Києві. Під час бойових виходів такий рівень адреналіну та фізичних вправ, що мені стало набагато краще, ніж під час лікування.

Багато зустрів своїх побратимів з 2014-15 року?

Зустрів свого командира, та 5 побратимів. Це вже перевірений підрозділ якому можна довіряти й спільно воювати.

Ти маєш досвід і можеш порівнювати. Наскільки зараз інша війна чим було у 2014-15 роках?

Зовсім інакша. Щоб було зрозуміліше, то зараз це десь як Друга світова, але з більш потужним та сучасним озброєнням. 

Скажу відверто, за ті тридцять днів я бачив все. Бачив касетні бомби, фосфорні бомби, хіба тільки вакуумних бомб не бачив. Я бачив РСЗУ, танки, БТРи та все випробував на собі. Ми 30 днів чекали ближнього бою, але рашисти - боягузи. Тільки до нас підходять, ми даємо відповідь, вони втікають і починають наші позиції крити зі всього, що у них є.

Кацапня є кацапня. Вся їхня історія говорить, що вони завжди тільки били слабших і завжди програвали та втікали від сильних.

Зараз багато говорять, що на один наш снаряд від них прилітає десяток…

Я тобі так скажу. Ми утримували позицію й мені дали завдання, в межах моєї позиції порахувати скільки за добу прилетить від них снарядів. Я нарахував приблизно 600! І це не рахуючи того, що я ще спав по дві години. У нас все поле виглядало так, як кроти порили. Вони використовують все що у них є. Дозволене, заборонене, все.

Є народи, які вміють воювати благородно, а є під***си, які стараються зробити так, щоб  якомога більше нашкодити своєму ворогу. З того боку воюють не люди, а огидна наволоч. 

Біда в тому, що ми вже воюємо не з Путіним. Скільки їх там є на росії? 140 мільйонів населення? От ми воюємо зі цими мільйонами росіян, які його підтримують. Це все наші вороги, які підтримують Путіна і я готовий їх всіх вбивати. Потім, я відмолю себе, але зараз я готовий вбивати їх усіх.

Ти не готовий шукати хороших росіян?

Що!? Хороший росіянин - це мертвий росіянин і я в цьому не сумніваюсь. 

Їм не потрібно ставити питання “чий Крим?”. Є лише одне питання: Ти русофоб чи ти русофіл? Все. Ось тобі просте визначення і ставлення до хороших росіян.

Я - русофоб. Я народився в місті Рені. Це місто на перетині трьох країн: України, Молдови та Румунії. Там всі розмовляють, або російською, або румунською, молдавською чи болгарською. Трішки північніше є ще гагаузи.

Коли я вступав в театральний виш у Києві, то я знав всього два українські слова. Я не вивчав українську мову. З мене педагог Олійник взяв обіцянку, що я вивчу українську. Через рік я найкраще знав українську мову. 

А на четвертому курсі я їздив в Санк-Петербург  на міжнародний конкурс і читав там українською Жака Превера. Там був російсько-радянський актор Анатолій Ромашин, який заявив: “А що цей пацан читає нам вірші Жака Превера українською мовою? Він, що російську мову не поважає, чи що?”. А я відповів, чому білоруси читали вірші білоруською, казахи казахською, татари - татарською, росіяни - російською, а українці не мають українською читати? Він мене обізвав шмаркачем, розвернувся і пішов.

Мені тоді подарували якусь статуетку гран-прі й запросили в три театри: пітерський молодіжний, в казанський і у мінський. Але я не міг туди поїхати мені треба було додому.

Раз ми вже згадуємо за російські театри, то хочу в тебе таки спитати про російську культуру довкола якої зараз також точаться суперечки.

“Культура поза політикою” говорять ті, хто не хоче пропагувати свою власну державу. Коли, зокрема, ми говоримо про Пушкіна, то це найяскравіший пропагандист росії. Я перечитав всі його твори. Він мріяв “померти за свою державу” і жалкував, що народився не в той час, коли “Наполеон прийшов нападати на росію”. Це не була людина, яка постполітикою.

Напередодні я дивився як відстоюють Чайковського в нашій консерваторії. Знаєш, у мене було двояке ставлення. Або ми будемо домагатись, щоб вважати його українцем, або ми просто визнаємо за росіянина. Це те саме, що повернути нам Гоголя. Вони настільки його “заросіянили”, що простіше про нього не згадувати, щоб було якомога менше згадок та асоціацій з росією. Я за те, що потрібно, як говорив Мікеланджело, відсікати непотрібне. Краще просто залишити й забути, щоб не смерділо лайно. Ми від цього нічого не втратимо.

Чи може взагалі Україна та росія якось домовитися?

Ні. Ми не зможемо домовитися. 

Хочу ще згадати тему, яку певний час обговорювали, але потім перестали. Йдеться про фільм “Наші котики” та його продовження, якого чекала без перебільшення вся Україна.

Відкрию тобі таємницю. Це було тоді, коли Зеленський саме прийшов до влади. Фільм “Наші котики - 2“ виграв пітчинг Держкіно, де зайняли перше місце. І, відповідно, мали отримати фінансування. Але Зеленський зняв перші п’ять позицій і поставив свої фільми. Тому фільм “Наші котики – 2, або Таємниця жіночого монастиря” так і не відбувся, зате профінансували “Скажене весілля 3”.

Саме в той період мені відмовились дати бойову нагороду, бо я двічі давав негативні інтерв’ю про владу. Мені наші волонтери дали свою нагороду “Лицарський хрест”.

Маєш намір продовжити акторську кар'єру?

Звичайно маю, адже я ще не отримав свій Оскар. Хоча зараз така ситуація, що у нас багато людей  змінюють професії. Багато стають військовими. Зараз я воїн. Якби не війна, то я б і не знав, що я - воїн.

Та й в кіно у нас зараз бояться вкладати кошти. Адже випав найбільший наш споживач та ринок збуту - росія. Після “Котиків” я залишився без доходів. Мене перестали знімати канали, які продавали свій продукт на російський ринок. А зараз взагалі нічого у нас не знімають.

Своє майбутнє бачиш з Україною, чи є інші варіанти?

Тільки з Україною. Якби я хотів звідси втекти, то втік би ще з 2014 року. Я збираюсь до кінця життя жити в Україні, тому я за неї воюю попри все. Я нікуди не поїду і краще померти тут з честю, ніж жити без неї. Це мій вибір.

Розмовляв Андрій Маринюк.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ