Для сотень учнів майстра йоги Едуарда Голяка йога зі спонтанного захоплення перетворилася на стиль життя. А для декого з них стала самим життям.
«Коли моя подруга майже силоміць привела мене на заняття з йоги, я весь час просиділа з відкритим ротом, - згадує учениця і дружина Едуарда Інна. – Дивлячись на те, що пропонував Едуард, я ледь стримувалася, аби вголос не запитати: «Хто ви? Чи ви взагалі людина?».
«Я сильно сумнівалася, - веде вона далі, - чи зможу хоч щось із цього коли-небудь повторити. І, звичайно, подумати навіть не могла, що Едуард з часом стане моїм учителем, а йога дасть мені щось набагато привабливіше, ніж можливість закрутитися в ефектну асану. Йога розділила моє життя на «до» і «після». Так, в один момент я зрозуміла, що займаюся у житті не тим, чим повинна, що приносило б мені радість і задоволення. Я працювала в готелі і з часом стала його генеральним директором. У мене була хороша зарплата, але душею я розуміла: це не моє. І звільнилася. Усі мої знайомі дивувалися: як можна піти з такої посади і потім про це не шкодувати. Насправді можна. Йога дає розуміння того, що насправді важливо. Знімає всю мішуру з власного «я», дозволяє приймати інакшість людей, які нас оточують. І вказує напрямок, в якому варто рухатися».
Послухаємо ж самого майстра:
- Едуарде, ви казали, що не обирали йогу. Вона сама обрала вас. Як це сталося?
- На той час, мені тоді було 23, у мене не було якогось чіткого бачення, чого я хочу. Натомість було багато проблем, які я не міг вирішити, керуючись наявним досвідом і знаннями. Не міг звернутися за допомогою і до людей: я переживав період розчарувань і недовіри. Одного дня майже випадково потрапив на лекцію, присвячену філософії йоги. Після неї у мене виникло багато запитань, а ще більше бажання віднайти недоліки у цій системі. Я багато читав, і мені здавалося, що я у всьому і сам чудово розбираюся. Та коли став дискутувати з лектором, вказуючи на, здавалось би, слабкі місця, усе краще починав розуміти, наскільки стрункою є ця теорія. Логічний розум не міг не визнати цілісності тієї системи. І я із ще більшим запалом заглибився в її вивчення.
Зазвичай ми намагаємося пізнати істину завдяки власному досвіду та силі розуму. Такий шлях приречений на помилку, яку наш розум через власну обмеженість не в силах виловити і зрозуміти. Так колись найвидатніші уми свого часу вважали Землю пласкою і були переконані, що вона є центром Всесвіту. Чим більше у вченого є інструментів, тим більше відкриттів він може зробити. Та навіть у сучасній науці основним залишається один метод – проб і помилок. Не всі теорії можна перевірити. Тому не гарантовано, що усі сьогоднішні відкриття є насправді істинними.
- Що було після лекцій?
- Регулярна щоденна практика. На цих лекціях, окрім філософського розуміння, давалися практичні рекомендації – як усе почуте втілити у життя. У мене це була і залишається джапа-йога (медитація з мантрами) і власне хатха-йога: ці практики уже стали звичкою, як вранці чистити зуби. Це лише невеличка частина йоги як цілісної системи, яка складається з восьми ступенів і має на меті самопізнання і самореалізацію. Також у нас були чіткі інструкції, які стосувалися побутових аспектів життя (не пити, для прикладу, каву, не їсти м’яса, не вживати алкоголь та наркотики тощо).
- Яким був ваш найбільший виклик?
- Гадаю, він ще чекає на мене (сміється). На кожному етапі є свій камінь спотикання. На початках частиною практики було врегулювання сну та дієти. Для мене не було проблемою відмовитися від м’яса. А от не пити каву… Насолоджуватися кавою, яка має сильний стимулюючий ефект, і вчитися заспокоювати розум – це взаємовиключні речі. Кава і досі є відчутним викликом для мене. Щоразу доводиться запитувати себе: «Чого насправді ти хочеш більше?». І знову й знову приймати рішення.
Его щоразу підкидає нам усе нові спокуси. Наприклад, бажання довести свою правоту, не задумуючись над тим, що своїми аргументами ми можемо образити інших. Забуваючи, що навіть стовідсоткова правда може зруйнувати хороші стосунки – часто з близькими людьми. Що рани на серці не загоюються з часом, навіть коли щиро пробачиш. Правда все одно вийде назовні. Задля неї непотрібно ставати у позу. Навчитися бути чутливим, навчитися відчувати, що непокоїть людей поряд, - один з тих викликів, який я приймаю і сьогодні.
Наступний крок – не афішувати свої досягнення і вчинки. Відмовитися «накопичувати бонуси» у вигляді схвалення чи поваги. Іноді ми робимо хороші і правильні речі, однак, мотивацією при цьому є не саме благо, а те, як цей вчинок сприйматимуть інші. На початках мене розпирало від гордості: так приємно було відчувати свою особливість, належність до чогось вищого, духовного. Та одного дня учитель зауважив: «У твоїй свідомості насправді нічого не змінилося. Ти робиш ті самі помилки, тільки в інший спосіб».
Він стимулював мене копирсатися у собі, знімаючи усе «гарне і милостиве» нашарування моїх добрих вчинків. Усіма способами змушував шукати істинну мотивацію і позбавлятися фальші. І в той самий час щирим серцем приймати похвалу.
Часто, коли я ділюся з людьми знаннями, вони починають всю свою повагу проектувати на мене. Хоча це не моя заслуга, і не моя мудрість. Я – середньостатистичний учень, який отримав від учителя порцію знань і віддаю її іншим. Та, приймаючи шану, я у такий спосіб виражаю уже свою повагу до вчителя.
- Як ви спілкуєтеся з учителем?
- Він мандрівний учитель, у нього учні у різних кутках світу. Немає значення, хто твій учитель за національністю, скільки йому років і яка у нього освіта. Головне – ті знання, які він несе у світ. Колись я запитував його: «Учителю, скільки в тебе учнів?» «Не знаю, - відповідав він. – Може є бодай один» (сміється).
Учень – не той, хто відвідує лекції. Таких називають слухачами. Учень же намагається усе почуте впровадити у своє життя. Мені у цьому контексті більше подобається українське слово «школяр», яке походить від «школити» - тренувати. Це означає, ти помилятимешся, і тебе виправлятимуть. Часто це буде некомфортно і навіть боляче. Будь-яка демонстрація власної недосконалості є надзвичайно болісною для нашого его. Я й досі, образно кажучи, отримую від учителя по голові.
У нас немає якогось єдиного сталого розкладу і способу виходу на зв’язок. Час від часу ми спілкуємося за допомогою скайпу чи листування. Та найцінніший вид зв’язку – невидимий, духовний – не вимагає посередників. Для цього навіть не потрібно, аби вчитель та учень були поряд. Цей зв’язок приходить на допомогу, коли тобі конче потрібна порада, а час обмежений і реагувати необхідно миттєво. Тоді ти пірнаєш в своє серце і просиш поради. Часом відповідь приходить у вигляді обставин, які якимось дивом складаються саме так, а не інакше. Або ж перший-ліпший шматок тексту учителевих лекцій чи Святого писання, відкритий навмання, дасть відповідь на болюче питання. Текст, який ти уже читав не один раз, у потрібний момент «заговорить» по-особливому. У такий момент відчуваєш, наче учитель сидить поряд і говорить це тобі у вуха. І усе незрозуміле стає ясним, як божий день. Одні називають це містикою, інші просвітленням. Уперше отримавши відповідь у такий спосіб, я переконався, що маю справу з істинним учителем.
Деякі відкриття (які виявилися такими простими, що я дивувався: як це не дійшов до цього самотужки?) я обговорював з друзями, які також захоплювалися йогою. «Що ти говориш? Це повна маячня», – казали вони. Я був шокований: ці речі здавалися мені очевидними. «Тобі це потрібно, ти запитуєш і отримуєш відповідь зсередини. Тому для тебе усе так ясно, - пояснював учитель. – А тому, кому ці знання ні до чого, кому вони можуть навіть зашкодити, ті самі слова видаватимуться незрозумілими. Реакції не відбудеться». Мене завжди цікавило, хто я…
- Ви знайшли відповідь на це запитання?
- Ще в школі я розмірковував: одного дня можу втратити руку, але попри це не перестану існувати. У мене можуть бути штучні кінцівки чи донорські внутрішні органи, і все одно я залишуся собою. В уяві я відчленовував від себе усе, що можна. І прийшов до висновку, що я – мозок. Мені здавалося, що без цього органу неможливо існувати. Якийсь час я жив з цією ідеєю. А потім у мене виникли інші питання: якщо я мозок, то чому у дівчині, яка йде попереду, мені подобається фігура, а не мозок. І чому ми усі такі різні, і дивимося на один і той самий світ через призму статі, віку, інших особливостей. Тоді я не знайшов відповіді. Лише згодом учитель пояснив, що ми – особистості, вкриті тілом і ось цим фальшивим его.
- За допомогою йоги ви отримали «інструкцію» до власного тіла і розуму і навіть навчилися уникати хвороб…
- У дитинстві я перехворів, мабуть, на усі можливі хвороби. І навряд чи є у Львові лікарня, де би я не перебував. Та йога направду зробила диво: я уже й не пам’ятаю, коли востаннє був у лікаря. Можливо, десять років тому. А може і всі двадцять. Перші результати людина, яка почала практикувати хатха-йогу, може відчути уже за декілька тижнів. Моя сестра, яка скептично ставилася до йоги, довгий час ігнорувала запрошення відвідати заняття. Та одного разу таки прийшла і з часом почала регулярно практикувати йогу: легкість у тілі і ясність у думках, які приходили разом з практикою, стали найкращим аргументом «за».
- Філософію йоги ви вивчали на лекціях. А де у ті часи знайшли інструктора власне з хатха-йоги?
- Тридцять років тому йогу у Союзі ототожнювали із сектою. Тож заняття проходили у доволі вузьких колах, практично потайки, крадькома. Інформація про те, що у тому чи іншому місці Львова практикують йогу, передавалася з вуст у вуста. Ми з друзями штудіювали літературу – книжки з намальованими чоловічками у різних асанах – і намагалися самотужки повторити це на практиці. З того насправді мало що вийшло… Згодом я навчався у Василя Козака, а також їздив до Донецька до Миколи Височанського, який заснував Інститут комплексної йоги. У Львові ми практикували з друзями. Потім до нас приєднувалися друзі друзів. Так виникла потреба навчитися учити інших. На якийсь час моїми настільними книжками стали «Анатомія» і «Фізіологія людини», а також «Біомеханіка». Мені поталанило, що перед тим, як навчитися заплітати своє тіло у різні неймовірні асани, я вивчав філософію йоги. Тепер, коли ми готуємо інструкторів йоги, я обов’язково нагадую послідовникам, що є першочерговою метою йоги. В неумілих руках, женучись за швидким результатом і ефектністю, йога може радше нашкодити, аніж допомогти.
Розмовляла Олена Садовник
