Слухай онлайн

Іван Плющ: «Я не хочу говорити про політику»

Він є дуже відомим українським політиком. Його участь у будь-якому політичному чи економічному проекті в десятки разів підсилює увагу суспільства до цих проектів. Іван Плющ – зарозумілий в доброму значенні цього слова українець, як він сам себе любить називати, – минулими вихідними перебував у Львові, взявши участь у підписанні договору між владою регіону та українсько-американським бізнесом про побудову на теренах області найбільшого заводу в Європі з виготовлення сільськогосподарської техніки. Про це, а також багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю Івана Плюща агенції «Гал-info». 

– Іване Степановичу, розкажіть про вашу участь у цьому проекті. Ви тепер людина бізнесу? Чи ви лобіст бізнесу, який хоче побудувати на теренах Львівщини завод з виготовлення сільськогосподарської техніки? 
 
– Я давно консультую президента Міжнародної агропромислової корпорації Володимира  Бортника у вдосконаленні сільськогосподарського виробництва і підвищенні ефективності. Це всім відомо, і я цього ніколи не приховував. Розпочну з передісторії – я, крім поїздок з паном Омельченком на бокс, декілька разів відвідав США, будучи запрошеним на міжнародні виставки, присвячені виготовленню сільськогосподарської техніки. І ось наприклад,  останнього разу - у серпні цього року - я побував на американському фермершоу, де познайомився не тільки з виробництвом техніки, а й з цілим сільськогосподарським комплексом Штатів. Детально ознайомившись з методами їхньої роботи, я вирішив запропонувати керівнику Міжнародної агропромислової корпорації запозичити низку моментів в організацію роботи і в Україні. Окрім цього, спілкуючись з нашими американськими колегами, ми вирішили спільно втілити тут, в Україні, кілька проектів у сфері сільського господарства.

– Зрозуміло, скажіть тоді, чи велика різниця між Україною і США в плані господарювання? І друге питання: чи не лякає українська нестабільність американських інвесторів?

– Чим ми відрізняємось від США? А тим, що ми вже 15 років, будуючи  відкриту ринкову економіку, ще й далі живемо поняттями плану та прогнозу. Погоджуюсь, що розвинуті країни світу прогнозують свою економіку. Та є різниця між ними та нами, оскільки ментальність наша залишається і до сьогодні плановою. Головне для нас було виробити і прозвітуватися, а далі нікого не цікавило, що буде з виробленою продукцією. Ринкова економіка західних країн відрізняється тим, що перед тим, як виробити, вони вже знають покупців на їхню ще не вироблену продукцію. Тобто, вони ніколи не візьмуться виробляти продукцію, якщо немає збуту або якщо є збут по такій демпінговій ціні, який не повертатиме їм затрат. Вони спочатку набирають портфель замовлень і вже під цей портфель прогнозують випуск машин. А в нас і далі майже усе працює на склад. Витрачаються гроші, сировина, людські ресурси. І в результаті виготовлена продукція нікому не потрібна. А щодо української «стабільності», а точніше нестабільності, то хочу зауважити, що перед американськими партнерами українська сторона - Міжнародна агропромислова корпорація Володимира Бортника - взяла досить серйозні зобов’язання. Тому американці, будучи впевнені в своєму українському партнерові, не бояться вкладати інвестиції в Україну. 

– Ви говорите про так звану відсталість української економіки. Що ж робити, як виправляти ситуацію?
 
– Працювати. І працювати не на план, а на клієнта, на портфель замовлень. І це секрет успіху.


– Ви пропонуєте працювати на портфель замовлень. А чи це можливо за наших економічних умов і яким чином організувати цей процес? І з другого боку, невже будівництво запланованого заводу може відчутно збільшити український попит на пропоновану продукцію?

– Ви знаєте, якщо дуже захотіти, то все можливо. Так, я констатую, що в Україні за її економічних умов досить важко щось організувати. Відомо, що сучасну техніку може собі дозволити купити максимум до 10% господарств, а 90% сільськогосподарських господарств не в змозі купити, тому що вони не мають таких оборотних коштів, які би дозволили їм це зробити. Довгострокових кредитів, за рахунок котрих можна було би дозволити собі придбати сучасну техніку, ні держава, ні комерційні банки не дають. Тому можна сказати, що на сьогодні більшість господарств не має можливості конкурувати навіть на ринку нашої держави, оскільки старі форми господарювання, які засновані та діють на старому технічному оснащенні, викидають їх за межу конкуренції. Ми, намагаючись розібратися у цій ситуації, зрозуміли, що якби ця техніка вироблялася в Україні, вона була би втричі дешевшою. Зрозуміло, що за такої ціни купити сучасну високоякісну техніку вже дозволить собі не 10% господарств, а 30%. Та якщо нам вдасться запровадити лізинг при допомозі держави, то наші експерти підрахували, що вже би 60% господарств дозволили б купити таку техніку. А це вже більшість господарств України. Висновки робіть вже самі…

– Пане Іване, якщо вірити Вашим словам, то в українських сільськогосподарських виробників дуже хороші перспективи. Скажіть, чи не може це призвести до того, що в кінцевому результаті буде дефіцит ринків збуту?

– Так, я веду саме до того, що у нас може постати питання на весь зріст, де ж нам знайти нові ринки збуту, тобто де нам подіти залишок виготовленої сільськогосподарської продукції. Саме тому ми подумали і про це. Ми цього ще не озвучували. Та я розповім. У Міжнародної агрокорпорації Бортника та його американських колег вже на сьогодні є грандіозні плани побудови в Україні етанолових заводів, які своєю чергою, використовуючи сільськогосподарську продукцію, вироблятимуть етанолове паливо для України. Вже на сьогодні це для нас потрібно, як повітря, тому що ми 15 років залежимо від російських енергоносіїв. І якщо ми на третину забезпечимо себе етанолом, то зрозуміло, що все наше сільське господарство працюватиме на українському дешевому паливі. А це своєю чергою на одну третину зменшує нашу залежність від Росії, та з другого боку - використання етанолу покращує нашу екологію.

– Чи я правильно зрозумів, виправте мене, якщо це не так: побудова на Львівщині  найбільшого заводу в Європі з виготовлення сільськогосподарської техніки - це лише перший етап у вкладанні великих західних інвестицій в Україну, який передбачає ще набагато більші проекти?  

– Саме так. Львівський завод - це один із елементів тієї сукупності проектів, які плануються. Щодо наших планів, то ми вважаємо, що потрібно паралельно втілювати в життя усі ці проекти. Тобто, з одного боку треба розвивати технології, які дають врожаї, а з другого за умови існування високого внутрішнього попиту на сільськогосподарську продукцію нам не потрібно було би витрачати сили на пошуки зовнішніх ринків збуту. Саме такий процес може підняти наше сільське господарство. А я вже не говорю про нові робочі місця, які передбачаються в разі втілення в життя цих проектів, та про податки, які сплачуватимуться в українську казну.  

 


– Іване Степановичу, розкажіть детальніше щодо планів побудови в Україні етанолових заводів.

– Планується, що перший етаноловий завод в Україні буде побудовано під Києвом. Ми вимагатимемо, щоб була прийнята постанова Кабміну, а можливо, і закон, який передбачатиме заправлення в столиці автомобілів етаноловим паливом хоча би на 30%. Оскільки саме таким чином ми можемо поліпшити екологію столиці, зменшивши викиди в повітря вихлопних газів. Другий завод з вироблення чистого палива, можливо, побудують під Львовом або ж під іншим великим містом нашої держави. Та наразі про це ще зарано говорити.

– Політика. Чи планує Іван Плющ повертатися у велику політику?

– Я після цьогорічних виборів не дав жодного інтерв’ю на політичну тему, оскільки я собі пообіцяв цього не робити доти, доки політична ситуація в країні не буде стабільною. Я не буду нічого говорити про політику. Тому що все, що я говорив два роки тому, з лютого 2005 року, воно все збулося. Боюсь тепер робити прогнози.


Олександр Пилипчук, „Гал-іnfо”

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...