Одним із кандидатів у депутати до Львівської міської ради від партії «Громадянська позиція» є Ірина Сердюк – корінна львів’янка, успішна жінка-підприємець, матір двох дітей. У неї власний бізнес. Вона відомий доброчинець, а ще у неї є свідоме бажання - змінити наше суспільство на засадах справедливості, відповідальності та взаємної підтримки та поваги.
Чому ви вирішили йти в політику та чому саме від партії «Громадянська позиція»?
Останні дві роки, спостерігаючи за подіями в Україні, я зрозуміла, що наш народ не заслужив усього цього обману, зрад та безсоромного обкрадання. Звідси моя мотивація йти в політику – це прагнення захистити свій народ від чинної влади, а конкретніше – припинити корупцію у Львівській міській раді.
Щодо партії «Громадянська позиція», от одного разу мені довелось почути по телевізору виступ Анатолія Гриценка. Він мене вразив своєю чесністю, принциповістю та тим, як його глибоко зачіпає теперішня політична та воєнна ситуація в Україні. Тоді ще, правда, я зовсім не думала ні йти в політику, ні долучатися до будь-якої партії. Але через якийсь час мені зателефонував Володимир Гірняк та запропонував пристати до їхньої команди.
Невдовзі після цього я особисто зустрілася з Гриценком, це була розмова віч-на-віч, коли я остаточно переконалася що для нього принципи і закон важливіші, аніж політична кон`юнктура. Саме тоді у мене з’явилася надія, що я справді можу долучитись до тих соціальних змін, які так потребує наша країна. І не залишилось нічого, окрім як діяти!
Ви балотуєтесь в окрузі №11 Залізничного району Львова. Які саме проблеми вже встигли побачити та як збираєтесь їх розв`язувати?
Насправді проблем дуже багато. Починаючи від того, що потрібно налагодити роботу комунальних служб із прибирання сміття і закінчуючи теплозабезпеченням – тепло наче подається, але до квартир не доходить. Це і проблеми із подачею води, вчасний і якісний ремонт систем водовідведення. Належне освітлення всіх вулиць та доріг мікрорайону. Крім того, нема ефективного контролю за своєчасним ремонтом дахів та облаштуванням прибудинкових територій. Є потреба у нових дитячих та спортивних майданчиках, які слід відгородити від паркувальних зон і проїзної частини.
Також є проекти, що стосуються цілком конкретних вулиць району: відкриття соціальних продуктових магазинів та аптек на вул. Любінській, 100 та на перехресті вулиць Городоцької та Ряшівської. Також я буду наполягати на передачі у комунальну власність Львова військових містечок, що на станції Скнилів та на вулиці Авіаційній.
І це далеко не все, що потрібно і що ми хочемо зробити. Власне, для вирішення усіх цих проблем потрібні відповідні повноваження, і тому я і йду в депутати. Щоправда, ми вже немало зробили для жителів району, навіть і без депутатських мандатів. Скажімо, знайшли кошти, щоб застелити бруківкою вулицю Патона, на Любінській вже будуємо новий сучасний дитячий майданчик. А на Патона, 2 ми встановили статую Матінки Божої. Як виявилось, там, прямо посеред двору, хотіли звести житловий будинок.
Власне, ми намагаємося допомагати людям, не чекаючи результатів виборів. І тут важливо, щоб громадяни теж щось робили, аби покращити умови свого життя. Нам потрібно об’єднуватися і разом розбудовувати державу, починаючи з власного двору, вулиці та району.
Багато людей вважають, що підприємцям не місце в політиці. Мовляв, вони йдуть у депутати, щоб збагатитися. Чимало застережень і щодо жінок. Ніби політична боротьба їм не до снаги. Що Ви на це скажете?
На мою думку, підприємці – це люди, які усього досягли власною працею, і в політиці вони дуже потрібні. Перш за все тому, що вони вміють рахувати гроші, вкладати їх у потрібні проекти та отримувати прибуток.
Знову ж таки, одна з моїх цілей – припинити розкрадання бюджетних коштів, тож мої економічні знання знадобляться у цій справі. Я робитиму все, аби контролювати фінансові потоки, направляти їх за призначенням й оберігати від чужих кишень.
А що стосується жінок-політиків, то я вважаю, що у людей склався такий стереотип, бо в Україні жінки-політики досі сприймаються якось по-особливому. Я ж переконана, що політик , незалежно від статі, мусить, перш за все, бути творцем миру та добробуту своєї держави, й оберігати народ. А жінка – вона ж берегиня за своєю природою. Тому саме вона, як на мене, здатна ставитись до людей, які звертаються до неї за допомогою, наче до рідного сина чи доньки.
Пані Ірино, якою був ваш шлях у бізнесі?
Підприємництвом я почала займатись у 1995 році. Спочатку це було виробництво, пізніше – нерухомість та готельно-ресторанна справа. На сьогодні основним напрямом моєї підприємницької діяльності є готель “Шопен”.
У 2000 році разом з командою колег ми викупили будинок на площі Маланюка, де нині розташований «Шопен». Тоді у ньому розміщувалися комунальні квартири, а сам будинок був у жахливому стані. Ми відселили жителів, купивши їм квартири, і заходилися ремонтувати будівлю. Тривав ремонт 10 років. Було важко, іноді закрадалися думки, чи дамо раду? Однак коли під час ремонту в одній із кімнат виявили старовинну фреску, я сприйняла це як знак. Вороття нема, ми подолаємо всі труднощі. Згодом власним коштом відреставрували цей історичний настінний малюнок. Ця фреска по сьогодні нагадує мені ті роки виснажливого, але натхненно будівництва.
Відкрили готель 2010 року, якраз на 200-ту річницю польського композитора Фредеріка Шопена. Отож, як назвати готель – тут не було жодних вагань. До того ж, поряд з площею Маланюка розміщена не менш музична вулиця Чайковського, а там одразу і Львівська філармонія. Тому в «Шопені» панує натхненна, музична атмосфера. А найбільше мене надихає те, що моя старша донька допомагає мені в організації роботи готелю й усіляко підтримує його музичний дух.
Ірино, розкажіть про свою родину?
У мене дві доньки, і я надзвичайно пишаюсь обома своїми дівчатами. Старша Анастасія вже зовсім доросла, їй 21 рік Закінчила Львівську політехніку за спеціальністю менеджмент, але вже із 16 років допомагала вести сімейний бізнесу. Молодша Ліза вчиться в 4 класі та обожнює живопис. Коли вона малює, я дивуюсь її фантазії, креативності та винахідливості. Творча вона в мене.
Так само я пишаюсь і своїм чоловіком Олександром. Він моя підтримка, мій найкращий друг, захисник та порадник.
З вашої біографії відомо, що ви займаєтесь доброчинною діяльністю? Що стало першим поштовхом до цього?
Ця історія має глибоке коріння, яке сягає років юності. У 1991 році, після закінчення Львівського державного медичного університету, я працювала дитячим невропатологом у Львівській обласній дитячій лікарні. Там мені довелось зіткнутись з лавиною дитячих страждань. І в якийсь момент я не витримала і звільнилась. Але тоді ж твердо вирішила, що почну допомагати іншим. Просто так, без жодної показухи та вихвалянь.
Тож тільки-но бізнес став приносити прибутки, я почала реалізовувати доброчинні проекти. Було відбудовано 45-ту школу, що в Франківському районі Львова. Пізніше, коли з дитиною моєї близької подруги сталася біда, – дівчинка захворіла на лейкемію – я разом з іншими львівськими меценатами почала допомагати діткам з лейкемічного відділу Чорнобильської лікарні. На щастя, дочка подруги вилікувалась, але я продовжую підтримувати маленьких пацієнтів цього відділення.
Які життєві принципи для вас є найголовнішими?
Я завжди прагнула справедливості, щоб кожен отримував рівно те, чого заслужив. Також завжди намагаюсь робити свою роботу максимально відповідально, насамперед маю на увазі відповідальність перед самою собою. Того ж вимагаю від підлеглих. Я намагаюсь бути чесною перед собою та перед іншими й допомагати тим, кому можу допомогти.
Які риси найбільше цінуєте в людях?
Найбільше я ціную чесність і принциповість, адже без цих рис людина не має жодного стрижня і не здатна до саморозвитку. Важливими є також порядність та відданість. І саме ці дві риси, з прикрістю мушу визнати, ми почали втрачати через глобальну деморалізацію суспільства.
А як, на вашу думку, боротись з цієї деморалізацією?
Достоєвський писав: «Краса врятує світ». Письменник мав на увазі красу любові, милосердя, взаємоповаги та підтримки. На жаль, наш світ деградує, ми перетворюємось на жорстоких матеріалістів, для яких головне – це гроші. Якоюсь мірою нас зробила такою наша влада, відібравши багато з того, що нам по праву належить. Але усе ж, куди діваються наша глибока прив’язаність до родини, щирість, безкорисливість, милосердя? Світ стає черствим, усюди забагато насильства, розпусти та крові, а безкінечний інформаційний потік постійно тримає усіх в напрузі, постійно нагадуючи, як усе погано.
Саме тому нам потрібно об’єднуватися, діяти разом, гуртом, аби побудувати справедливе, чесне й моральне суспільство. Шукати в серці доброту, милосердя й допомагати ближньому – ось мій рецепт.
Розмову вела Галина Деревій.
