Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Війна з Росією  |  Cуспільство

Коли потрапив на фронт, то відчув, що я там, де маю бути, - «янгол Інститутської» став бійцем «Азову»

Торік Гал-інфо вдалося відшукати мужніх юнаків, які на вул. Інститутській під кулями снайперів витягали поранених, рятуючи людські життя. Один із них – Ігор Галушка тепер став бійцем полку «Азов» і тепер воює за Україну, разом з побратимами стримуючи російську агресію на Донбасі.

«Я уявлення не маю, як ми вернулись з цих кривавих жнив, але я цьому радий! Видно у когось, там, на горі, на нас інші плани. Я думаю, цього ніхто не забуде, тому що це просто неможливо забути! Інститутська залишиться у пам'яті на все життя!», - написав на своїй сторінці у соцмережі Ігор Галушка.

Таким Ігор був навесні. Фото - Сергій Бобра, Гал-інфо.

Тепер Ігор цивільний одяг змінив на військову форму.

Не минуло і року, як  він вступив у нове пекельне горнило боротьби за Україну. На фронті Ігор зустрів своє 19-річчя. Тепер приїхав у коротку відпустку до Львова. Різдвяні свята провів з родиною, але зізнається, що всі думки - про фронт. У мирному Львові він почувається чужим і дуже сумує за фронтовими друзями. Гал-інфо вдруге поспілкувалося з Ігорем тепер вже не як з «Янголом Інститутської», а як з бійцем полку «Азов», учасником АТО.

Минув рік від того часу, коли ми розмовляли про події на вул. Інститутській. Тепер ти пішов на війну, але чи задоволений тим станом речей, який є нині в країні?

Взагалі ні. Є всі списки, відомі всі імена виконавців та організаторів того, що відбувалося на Інститутській. Всю цю інформацію мають активісти, все це є в Інтернеті, але нікого не покарали. Відбувається якась імітація розслідування. Провину скидають на рядових виконавців. Докази знищують, винуватці не постають перед правосуддям. Мене це обурює!

Тепер ти вже знаєш, що було на Інститутській?

Розстріл. Може вони думали, що з першими смертями все заспокоїться… але ми не такі! Хотіли залякати, щоб люди пішли по домівках під загрозою смерті. Сталося так, як вони не очікували. Ми не пішли!

Які відчуттятепер? Щось змінилося в країні?

Нічого! І люди теж не змінилися. Їм усім як було байдуже, так і є. Я не знаю, що має статися, щоб вони зрозуміли, що в країні війна.

Думаєш що навіть війна не вплинула на пасивну частину суспільства?

Ні. Якась часточка свідомих людей до нас додалася, але велика частина людей просто пливуть за течіє деградації. Люди, мені здається, не усвідомлюють взагалі що робиться. Люди сподіваються, що їх це особисто не зачепить. Поки вони того не відчують, вони того і не зрозуміють. Коли приїздиш із зони АТО сюди, де нема війни, то потрапляєш просто в інший світ. Тут свята… я не маю нічого проти свят, але от, наприклад, феєрверки… Можна ж поставитись до нас з розумінням. На Новий рік я тільки приїхав у відпустку, вийшов у магазин, якийсь молодий чоловік стріляв біля будинку петардами. Зрозумійте, що я реагую на це інакше, мені хочеться впасти на землю і прикрити голову руками, у нас це інстинктивно. Я підійшов до нього і попросив не стріляти, а він відповів, що це ж Новий рік і чого то я обурююсь? Люди не розуміють, що ті, хто приїздить звідти, неадекватно реагують на це. Мені було важко перші два-три дні. Потім почав звикати.

Фото з особистого архіву Ігоря.

Минулого разу ти казав нам, що поїхав на Майдан, але не за Європу. Змінив зараз свою думку про вступ України до ЄС?

Ні. Я не женусь за Європою. Я вірю в Україну як самостійну державу, хоч і розумію, що тепер у нас економічна прірва, і ми потребуємо допомогу світової спільноти. Однак в Україні повинні бути мудрі політики, які спрямують свій розум та свої зусилля на розвиток нашої держави. Ми маємо все - найкращу землю, родючі ґрунти, працьовитий народ, і це найголовніше. Натомість ніхто нічого не робить. Сьогодні все намагаються списати на війну.

Фото з особистого архіву Ігоря.

Для себе ти визначив - це війна чи АТО?

Це далеко не АТО. Під час антитерористичної операції в жодній країні світу терористи не використовують артилерію. Всі знають, де вони беруть зброю! Купка «апалчєнцев» не може стільки часу протистояти українським війська. Ця війна - це великій бізнес, а тому зупиняти це чи ж відновити військові дії, - це, на мою думку, не вигідно владі. Це чудове прикриття для великих грошей. Жаль, що ніхто не цінує людське життя, але хлопці, які стоять на передовій, знають чому вони там.

Чому?

Я особисто не хочу, щоб моя сім’я бачила те, що бачив я, і жила на руїнах, ховалася в підвалах зі свічками. Не хочу, щоб з моїм містом сталося те, що з містами Донбасу. У нас завжди боролися за кожен клаптик нашої землі. А ми тепер що, просто віддамо нашу землю, бо на нас Путін нападе? Це дурня! Я намагався рости не як патріот, а як націоналіст. Я цінував звичаї, традиції, мову, культуру, і тепер якбути? Беріть ось цю територію, але нас не чіпайте? Колись наші предки кров’ю платити, захищаючи свою землю, воювали за кожен її сантиметр, а нам її просто так віддати? Ні, так не буде! Я хочу мати чисту совість. Я інакше не можу!

Як батьки поставились до такого твого рішення?

Коли я був вдома, то дуже просив маму, щоб відпустила мене. Спершу вона була категорична. Згодом змирилася. Вона затамувала в собі всі емоції і почуття і з повагою поставилась до мого вибору, вона підтримала мене. Звісно, що ніяка мама не хоче відпускати свою дитину на війну, але моя мама поважає мій вибір.


Фото - Сергій Бобра, Гал-інфо.

Коли ти вперше їхав, які мав відчуття?

Коли я був у Львові, я ніяк не міг знайти собі місця. Постійно напосідали думки: що я тут роблю? Коли ж попав туди (на Донбас – ред.), то відчув полегшення – я там, де маю бути. Я знайшов своє місце.

Не страшно?

Звичайно, страх був і є, але хіба мало людей помирає через нещасні випадки? Померти можна будь-де, але ховатися, чекати поки до тебе приїдуть танками – це не варіант. Це не гідно чоловіка!

Як місцеве населення ставиться до вас?

Я навіть не знаю. Є свідомі, є такі, яким байдуже. Інші ставляться з прихованою агресією.

Ти вже вже брав участь у великому бою?

Я не можу все розказати. (сміється-ред.) Ми до всього намагаємося ставитись з оптимізмом. Знову ж так. без жартів і посмішок там не обійтися. Якщо постійно думати. «що я помру», то за кілька днів можна втратити здоровий глузд. Ми у всьому шукаємо позитив. Навіть у боях. На війні не переживаєш за себе, більше - за хлопців, які з тобою.

Найстрашніше, коли іде бій і ти по рації викликаєш побратимів, а відповіді нема…, тебе поливають вогнем, а рація повчить. Тоді стає дуже страшно, але це почуття змінюється неймовірним щастям, коли нарешті хтось озветься. Тоді навіть не важливо, чи стріляють ще чи ні. Як інакше? ну і коли ти сидиш з людиною в окопі, ділиш сухпайок і тут найстрашніше - мить і цієї людини нема.

Знову ж таки, ніхто нас не призивав і за руку не тягнув. Нас не "заганяли в Нацгвардію», ми добровільно пішли і знаємо, чого ми туди пішли. Я думаю, як у нас, так і в інших частинах, люди стали рідними. Сьогодні приїздиш на ротацію і не розумієш, куди ти потрапив, але думаєш: «Скоро повернуся, побачу всіх своїх». Стає легше.

Тобто, тебе тягне назад на фронт?

Там все інакше. Не можна сказати, що там простіше, бо там війна, але люди там інакші. Люди знають чого хочуть, мають однакові ідеали і цілі. Нас об’єднує одна мета. Тут п’яний кричить «Слава Україні», інші говорять про відпочинок в Буковелі, а ти чужий на цьому «святі життя». Два різних світи.

А як у вас із забезпеченням?

У нас нормальне забезпечення, нічого нам не бракує. Є і форма і теплий одяг. В цьому плані у нас всього вистачає. Допомагають також і волонтери.

Ще рік тому ти протестував проти свавілля правоохоронців і сталося так, що тепер ти сам став правоохоронцем і матимеш змогу поміняти все із середини. Наскільки велика вірогідність того, що нам це вдасться зробити?

Я дуже не хотів вступати в лави наших правоохоронців, але це була єдине можливість для мене. Я переступив через певні свої принципи заради вищої цілі. І це правда, я тепер теж правоохоронець, бо «Азов» у підпорядкуванні Нацгвардії.

Є шанс, що корумповану і антилюдяну систему пощастить переламати?

Чесно кажучи, мені здається, що з війни мало повернеться таких людей, які будуть щось міняти. Це лише мої думки, але мені в голову закрадаються сумніви... Владі не вигідно, щоб добровольці залишилися живими. Значна частина тих, хто був на Майдані і пішов воювати, вже полягла. Нікого не покарали за жертви Інститутської, а ми вже маємо котли. Тепер йде війна, хоч нам воювати не дають можливості, всі ці псевдоперемир’я на папері. Чи буде кому спитати в нашої влади за жертви? Це зроблять ті люди, які тут ходять у ресторани і кафе? Ні, вони не насміляться, бо вони далекі від цього усього. Єдині, хто зможе спитати, – це ті, хто повернуться з фронту. Вони єдині, хто зможуть змусити винуватців відповісти по закону - і за Майдан, і за котли. Тільки вони! Тому владі не вигідно, щоб такі люди поверталися.

Нацгвардія, добровольчі батальйони і ЗСУ є об’єктом активної російської пропаганди. На вас навішують ярлики, наприклад, «карателі». Як взагалі ви до цього ставитесь? Це вас ображає?

Ми не проти (сміється). Ми то все сприймаємо жартома, навіть вживаємо ці накинуті нам словечка, спілкуюючись між собою. Ми карателі, бо ми караємо загарбників, які полізли на нашу землю. Хай так, а бандерівець – це звучить навіть гордо.

Фото - Сергій Бобра, Гал-інфо.

Ти задумувався про те, що буде через рік?

Важко вгадати. Якщо буде таке перемир’я, то і через рік я буду там. Якщо сьогодні влада не стукне кулаком по столі і не почне діяти, якщо не поставить на керівні посади бойових офіцерів, то ця війна триватиме багато років. Ситуація така, що звичайний хлопець, який був на передовій в окопі кілька місяців, знає значно більше за генерала, який сидить в теплому кріслі, вивчившись за «совєтів». Це як зіпсутий телефон, йому доповідають, а він діє так, як пишуть у совкових  підручниках, і діла нема.

Але скільки б це не тривало і що б там не було, ми не відступимо, бо ми не такі. Ми будемо битися до перемоги – це я можу сказати точно!

Розмову вела Анна Новик.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ