У Львівській національній опері презентували новий балет “Соляріс” за однойменним науково-фантастичним романом Станіслава Лема.
11 квітня у Львівській національній опері відбулась прапрем’єра балету “Соляріс” Олександра Родіна за відомим науково-фантастичним романом Станіслава Лема. Як зазначає театрознавиця, асистентка кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ ім. Івана Франка Христина Новосад-Лесюк, цю постановку можна вважати яскравим прикладом змін, які відбуваються в українському театральному мистецтві, і в балеті зокрема.
Про новий український балет на прикладі прем’єрного “Солярісу”, вплив російсько-української війни на балетне мистецтво та процеси створення нових постановок на актуальні теми розповідає Христина Новосад-Лесюк у розмові з журналісткою Гал-інфо.
Сучасний український балет
Вибір "Солярісу" для постановки виявився напрочуд вчасним, адже зараз досі тривають обговорення про можливості освоєння космосу, природу людської свідомості, небезпеки від стрімкого розвитку сучасних технологій. Така тематика вистав дозволяє виходити балету за межі звичних для музичного театру сюжетів, пояснює пані Христина.
“До цього часу які сюжети були у музичному театрі? Все доволі стандартно: “він мене любить чи не любить, але я знаю, що до кінця вистави він мене полюбить” (сміється). А тут нарешті щось інше. Звісно, у “Солярісі” також простежується любовна лінія. Але вона не є ключовою. Ми бачимо інші контексти, які раніше в музичному театрі дуже рідко можна було спостерігати. Хоча так, минулого року наша Львівська опера поставила оперу “Діалоги кармеліток” на тему релігії в часи Французької революції. Це теж було щось нове, тому бачимо, що театр доходить до нових тем, і це дуже важливо в контексті розвитку українського музичного театру”, – каже театрознавиця.
Лібрето до “Солярісу” написав режисер-постановник, генеральний директор-художній керівник Львівської національної опери Василь Вовкун. Раніше автор розповідав, що першу дію вистави він створив по суті не за твором Станіслава Лема, а за його героями. Натомість друга дія вже більш наближена до науково-фантастичного роману письменника. Христина Новосад-Лесюк пояснює, що це важливо, адже сучасне мистецтво дозволяє відходити від канону, що постановку слід створювати виключно за конкретним текстом письменника.
“Коли ми ходили зі студентами на балет “Тіні забутих предків”, після вистави студентка-першокурсниця, яка приїхала до нас зі Східної України, каже: “Нарешті я побачила, що таке сучасний балет, бо до цього була знайома лише з “Лускунчиком”, з класичними балетними пачками і трико. А тут я усвідомила, що цей театр може бути іншим”. Цю розмову я переповіла Василю Володимировичу [Вовкуну - ред.], і він відповів, що пройде кілька років, і молодь під враженнями від сучасного балету забуде, яким вони бачили його до цього часу. Зрештою це ми і простежуємо з кожною новою постановкою Василя Вовкуна: від модерн-балету “Пізнай себе” Дмитра Данова, присвяченого 300-річчю Григорія Сковороди, до “Тіней забутих предків” Івана Небесного і тепер “Солярісу” Олександра Родіна”, – каже пані Христина.
Новаторство у “Солярісі”
“Соляріс” – це про прогресивність і новаторство, наголошує Христина Новосад-Лесюк. Так, передусім це проявляється у кордебалеті, чия роль змінюється. Якщо раніше ця масовка створювала тло для солістів балету, зокрема прими-балерини, то в “Солярісі” він стає повноцінним учасником всього дійства.
“Тобто усі учасники кордебалету можуть бути одним персонажем, як ми бачимо у “Солярісі” – Океаном. Вони доповнюють цю картину, а не просто існують на задньому фоні як елемент декорації. Через це розвиток дії стає більш збалансованим, немає цього розриву, як було раніше: є соліст, і є масовка. Так, ця масовка тепер стає ще одним героєм, чого насправді раніше часто не використовували у виставах”, – розповіла пані Христина.
Важливим у “Солярісі” є також сучасний підхід до самої методики постановки. За словами театрознавиці, на це прямий вплив мала балетмейстерка-постановниця Катерина Курман, яка є учасницею авторського театрального проєкту "Київ Модерн-балет" і її підходи до постановки балету відрізняються від класичних. Зокрема, йдеться про іншу механіку тіла, нові підтримки, переходи, які часто походять з сучасного танцю, а не з класичної балетної традиції.
Як наголошує пані Христина, важливо, що на візуальну складову вистави вплинули також сучасні технології. Так, замість традиційних мальованих вручну задників у Львівській опері тепер активно використовують сучасне світлове обладнання та відеопроєкції. У виставі “Соляріс”, наприклад, таке художнє вирішення допомагає створити атмосферу космічної станції, планети і її таємничого Океану, що, звісно, приваблює аудиторію.
“На світло насправді йдуть колосальні кошти, та театри все більше використовують сучасні технологічні можливості, наприклад, відеопроєкції, які ми бачимо у “Солярісі”. З одного боку, використання світлового шоу здається простіше, але з іншого боку – це технічно складно, тому що у нас в Україні мало відповідних спеціалістів, а тому доводиться залучати фахівців з-за кордону. Наприклад, для “Тіней забутих предків” залучали сценографа та художника по світлу з Литви. Так, відеопроєкції стають популярнішими, хоч це і дорогий метод. Але розуміємо, що коли театр устаткування собі придбав, то з часом його використання ставатиме доступнішим. Та й це важливий елемент вистави для глядача, який дивиться виставу своїм поглядом. Зазвичай, сучасного глядача ця родзинка приваблює”, – додає Христина Новосад-Лесюк.
"Соляріс" демонструє також прагнення до синкретизму мистецтв, тож у виставі з’являється хор. Як пояснює театрознавиця, це збагачує виставу, адже, наприклад, один з музичних номерів хор виконує в з-за куліс театру. До речі, окрім цього, безмовне балетне мистецтво промовляє до глядача аудіозаписами сонета Шекспіра, звуками немовляти (в запису), а також живою музикою, яку для вистави написав сучасний композитор Олександр Родін.
“Ми мусимо розуміти, що музика ілюструє те, що відбувається на сцені. А коли ми говоримо про сучасні технології, як у “Солярісі”, то не достатньо промовляти до глядача мовою класичної музики. Так, ми бачимо класичний склад оркестру, але ми чуємо сучасні підходи, сучасні звуки, сучасну інтерпретацію. Без цього ніяк. Олександр Родін багато працює в сфері сучасної і зокрема танцювальної музики. У нього вже є досвід постановок в українському театру, тож для нього ця вистава не є новаторством, зокрема і в цьому музично-електронному стилі. У цій виставі музика іншого формату, мені здається, аж ніяк би не “зайшла”, що виправдано матеріалом постановки. І зрештою сучасні композитори повинні вміти працювати у різних стилях і жанрах та давати собі з цим раду, бо інакше не буде розвитку музично-театрального мистецтва”, – наголошує Христина Новосад-Лесюк.
Актуальність, яка резонує
Десятиліттями український балет існував у тіні російської культури. Як зауважує пані Христина, хоча балет виник в Італії та розвивався у Франції, історично саме петербурзька та московська школи мали найбільший вплив на українську сцену. Чимало українських танцівників та хореографів здобували освіту саме там, а репертуар театрів значною мірою складався з російської класики. Ця тяглість створювала проблему залежності та ускладнювала процес формування самобутнього українського балетного мистецтва.
“До повномасштабного вторгнення про які балети говорили? Всі знали “Лебедине озеро”, а при слові “балет” уявляли ці чорно-білі пачки чорного і білих лебедів. Асоціації у всіх були одні. Так само всі знають “Лускунчика”: перед Новим роком усі йшли у Львівську оперу на нього. Проте зараз ми з радістю і без проблем обійшлися без творчості Петра Чайковського. У Львівської опери є концертна програма “Новорічний Штраус-Гала”, де у різдвяному контексті подають уривки з опер та кілька танцювальних номерів. Тобто вже бачимо, що можна і без російського театру дати собі раду”, – каже пані Христина.
На створення вистав на сучасні теми частково вплинула війна, пояснює пані Христина. На її думку, до нових ідей і сюжетів українські театри, у тому числі музичні, все одно дійшли б. Проте невідомо чи вдавалось би їм реалізовувати цей сучасний український театр через власний творчий продукт чи за допомогою творів іноземних драматургів та композиторів. У цьому контексті війна стала потужним каталізатором для пропагування української театральної творчості як синтезу власних текстів, музики, сценографії тощо.
Зараз по всій Україні спостерігається пожвавлення у сфері сучасного українського балету. Наприклад, в Одесі готується прем'єра "Lisova” за твором “Лісова пісня” Лесі Українки на сучасну музику Тимофія Старенкова, у “Київ-модерн-балеті” згадана балетмейстерка Катерина Курман поставила "Алісу в Задзеркаллі" Л. Керрола на основі електронної музики Івана Гаркуші, а Київська опера нещодавно представила нову версію "Лускунчика" Ернста Гофмана (не Чайковського) з музикою сучасного українського композитора Івана Небесного.
Традиції, які змінюються
Важливо, що загалом у різний спосіб музичний театр оновлюється. Старі вистави списують, а їм на заміну з’являється широкий простір можливостей для створення сучасних, актуальних постановок. І якщо раніше прем’єри в музичному театрі ставили раз на декілька років, то зараз одна-дві прем’єрні опери і балети в рік – це вже насправді чимало, адже зробити виставу в оперному театрі набагато складніше, ніж у драматичному, враховуючи масштаби сцени, наголошує театрознавиця.
“У контексті театрального мистецтва, ми тут говоримо і про драматичне, і про музичне мистецтво, то бачимо значні зміни. Звісно, зараз відбувається стрімкий розвиток української драматургії. Років 10-15 тому ставили буквально три-чотири п’єси на сучасні теми у всіх театрах Львова, натомість зараз ми бачимо такі постановки у кожному драматичному театрі. Мені здається, що немає театру, який не ставив би вистави на актуальні теми”, – наголосила пані Христина.
Якщо говорити про нову мову балету та зміни у підходах до нього, то у ньому немає місця пачкам, трико і пуантам, каже пані Христина. Так, існують вистави класичні, які також віднаходять свою аудиторію. Нещодавно у Львівській національній опері відбулась прем’єра балету “Даремна обережність” Петера Гертеля, який поставлений у класичному стилі. Тож якщо у драматичному театрі стає все менше таких класичних речей і вони переходять на більш сучасну мову, то в музичному театрі зараз співіснують паралельно ці дві лінії.
“Ми не маємо сприймати, що класична вистава мусить бути поставлена класичною, а сучасна мусить бути поставлена сучасною. Власне у тому і є розвиток театру, що він сучасними методами нам говорить на різні теми. Наприклад, нещодавно франківський театр привозив до Львова “Наталку Полтавку" Івана Котляревського, здійснену у жанрі мюзиклу. І важливо, що школярі підуть на таку “Наталку Полтавку”, на такі “Тіні забутих предків”. Ми ж хочемо привести молодь до театру, але якщо ж вони побачать такий театр, який був зображений у часи Котляревського 200 років тому, вони здебільшого більше не прийдуть сюди”, – пояснює Христина Новосад-Лесюк.
Так, змінюється в театрі опери та балету і аудиторія. Будь-який театр, у тому числі і музичний, перебувають зараз в активній сфері популярності. Якщо раніше багато хто приходив у Львівську оперу на екскурсію, аби подивитись її розкішне приміщення і після першої дії частина глядачів вже йшла, то зараз ця тенденція зникає, каже театрознавиця. Сьогодні сюди приходять за театральним продуктом, тож стверджуємо, що з розвитком постановок, розвивається та змінюється і сам глядач.
Розмовляла Марічка Твардовська
