Генеральний директор Акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс–Галичина» Олександр Лазорко став одним із доповідачів VIII Економічного форуму, який проходив 1–3 жовтня у Львові. Його доповідь про потребу диверсифікації поставок нафти в Україну та зменшення залежності країни від російської нафти викликала значний інтерес, оскільки фактично йшлося про зміну стратегічного напрямку розвитку нафтової промисловості. Про те, якою буде вигода Україні від переведення нафтопроводу Одеса-Броди у аверсний режим перекачки нафти і які завади стоять на шляху реалізації цього проекту, в розмові з гендиректором НПК «Галичина» Олександром ЛАЗОРКОМ, який також розповів і про своє бачення перспектив економічного розвитку Львівщини.
– Якщо не брати до уваги економічних переваг, а в першу чергу зосередитись на політичних й геополітичних, то держава повинна забезпечити будь-який транзит чи поставку сировини, чи це є газ, нафта чи електроенергія. Однак, для забезпечення енергетичної безпеки повинна бути забезпечена диверсифікація постачання енергоносіїв. Зокрема, й щодо нафти, адже її постачання повинно здійснюватися з різних джерел.
Сьогодні Україна переробляє виключно неукраїнську нафту – це російська експортна суміш, яка увесь час прокачувалася по існуючому нафтопроводу «Дружба». Цей нафтопровід частково постачає нафту на всі шість західноукраїнських нафтопереробних заводів. А далі експортна суміш згідно існуючих контрактів прямує в Європу.
Побудований і зданий у експлуатацію протягом 2002-04 років нафтопровід «Одеса-Броди» був задуманий саме для диверсифікації постачання нафти. Щоби в питанні постачання нафтової сировини ми не залежали лише від однієї країни, а було налагоджено ще й постачання каспійської нафти.
Нафтопровід «Одеса-Броди» має потужність близько 13 мільйонів тонн у рік. Завдяки постачанням нафти по цьому трубопроводу ми б отримали інше джерело, а це означає іншу ціну і можливість торгуватися з продавцем–постачальником нафтової сировини.
Але, на жаль, чомусь політика уряду в 2004 році була спроектована таким чином, що по цьому трубопроводу замість у аверсному режимі цю ж російську нафту ТНК BP перекачує в реверсному режимі через Броди в Одесу на кораблі, а відтак вивозить його для реекспорту. При цьому жодна капля цієї нафтової сировини на території держави не залишається.
Водночас, те, що ця нафта не залишається в Україні, є найменшою проблемою, оскільки можна купувати нафту інших російських постачальників. Але проблема тут у тому, що допоки працює реверс і труба заповнена російською нафтою, ми не можемо постачати якіснішу каспійську низькосірчану нафту.
– Чи існують вже попередні домовленості про постачання каспійської нафти?
– На зустрічах з азербайджанськими колегами – державною нафтовою компанією Азербайджану – я, як представник двох нафтопереробних заводів за дорученням (НПК «Галичина» і Надвірнянського заводу «Нафтохімік Прикарпаття») підписав з азербайджанською стороною спільний протокол намірів, у якому азербайджанці висловили свою готовність продавати нам нафту згідно прямих контрактів.
При цьому ми забезпечили вимогу Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, яка заявила, що не допустить участі в проекті «РосУкрЕнерго». Загалом, в угоді фігурують три компанії, зокрема й офшорна компанія Мілбертс.
Хоча й цю компанію ми вводили у проект угоди на прохання ВАТ «Укртранcнафта», яка прагнула отримати світові фінансові гарантії для забезпеченню проплат за нафту. Оскільки гарантій двох наших нафтопереробних заводів вони вважали недостатніми. А тому «Укртранснафта» поставила вимогу представити ще одну компанію зі світовим ім’ям, яка відома в нафтовому бізнесі. Тому ми представили компанію Мілберт.
Проте сьогодні Юлія Тимошенко поставила вимогу, що замість компанії Мілберт має фігурувати державна компанія з України.
У свою чергу ми запропонували ВАТ «Укрнафта», 50+1 відсоток акцій якої належить державі. Після проведених переговорів «Укрнафта» погодилась використовуючи свої фінансові можливості, аби спільно з заводами гарантувати проплати нафти, яка необхідна нам для переробки на НПК «Галичина» і «Нафтохіміку Прикарпаття».
Врешті-решт було підписано протоколи, де було сказано, що обидва нафтопереробні заводи і державна акціонерна компанія «Укранафта» готові купувати, а азербайджанська державна компанія готова продавати і постачати 6 мільйонів тонн низькосірчаної каспійської нафти в рік з умовою переведення трубопроводу «Одеса-Броди» у аверсний режим.
А для цього залишилося лише прийняти відповідне рішення уряду. Тому що рішення і укази Президента України вже є, рішення РНБО також є. Але, водночас, є й розпорядження голови уряду про заборону підписувати будь-які контракти по нафтопроводу «Одеса-Броди» компанії «Укртранснафта», у власності якої він знаходиться.
– На Вашу думку, яка причина такої позиції уряду?
– Іншої причини, як прихильність до російської сторони і до виконання просьб і вказівок, які, мабуть, їм даються, бути не може.
– Чи можливе створення на базі НПК «Галичина» спільного підприємства?
– Про це йшлося на зустрічі у Азербайджані. Створення такого підприємства можливо у випадку, якщо азербайджанська сторона могла би здійснювати постачання каспійської нафти. Тоді, для забезпечення стабільності постачання, для відповідальності постачання об’ємів щорічно на адресу НПК «Галичина» ми готові створити спільне підприємство, у тому числі, за участю держави.
У такому випадку азербайджанська сторона могла би бути стратегічними інвесторами та постачальниками нафти, а це є диверсифікацією. Адже нафтопереробний завод, як риба без води, не може жити без нафти. Тому нам цікаво мати в партнерах саме власників нафтової сировини. Поки що це питання розглядається тільки теоретично, бо допоки уряд не підпише всі дозвільні документи на аверсний режим Одеса-Броди, це все буде поки що лише на папері.
– Чи може в кінцевому результаті вплинути аверсний режим роботи нафтопроводу на вартість палива?
– Сьогодні важливо говорити про аверсний режим не лише в контексті здешевлення бензину, а й у контексті роботи двох західноукраїнських заводів. Наші заводи фактично простоюють, працюючи лише вполовину робочого часу, оскільки достатньої кількості низькосірчаної нафти немає. Ми можемо переробляти лише доступну зараз нафту, видобуту в Західній Україні. Проте, оскільки цієї нафти є мало, нам доводиться протягом місяця накопичувати її, щоби наступного місяця запрацювати і переробити її. А потім цей процес знову повторюється.
Натомість завозити російську нафту ми не можемо, оскільки здійснюється модернізація нафтопереробного комплексу, яка передбачає будівництво гідроочисток, що в результаті дозволить виробляти якісне паливо згідно стандартів введених у дію з 1 вересня 2008 року, які забороняють виробництво високосірчаних нафтопродуктів.
Завдяки поставкам низькосірчаної нафти, незалежно від того, скільки часу потребує будівництво установок, ми би могли без проблем виробляти низькосірчані нафтопродукти. Саме тому це важливо, бо ціна не відіграє головну роль.
Ми би мали можливість не зупинятися кожного місяця, вносячи розбрат у робочі колективи, а це по півтори тисячі людей на кожному нафтопереробному заводі. Адже ми щомісяця безперебійно платимо і аванс і зарплату. А коли підприємства працюють, постійно росте зарплата, виплачуються премії і фінансові заохочення для працівників. У людей з’являється додаткова мотивація для роботи, вони готові підвищувати свої професійні навики.
А якщо підприємство протягом цих трьох років стоятиме, допоки будуть побудовані ці установки, то за цей час ми будемо змушені скоротити основну частину спеціалістів. Бо утримувати три роки і платити фахівцям високу зарплату (а середня заробітна плата у нас сьогодні більше аніж 2 800 гривень для 1,5 тисяч людей), не маючи ніякого прибутку, недоцільно. Залишається вихід: залишити на роботі 200-250 головних спеціалістів, які проводять модернізацію налагоджують обладнання для модернізації, а вже потім після модернізації набирати людей знову.
А цього категорично не можна робити. Бо після такого терміну дуже важко знайти хороших спеціалістів, які стануть на нові модернізовані установки і забезпечать їхню роботу.
– Тобто, фактично сьогодні підприємство НПК Галичина простоює…
– Воно сьогодні не працює, але плануємо 6 жовтня включитися і місяць відпрацювати. Зараз ми накопичили необхідну кількість української нафти, яка забезпечить роботу протягом місяця.
– Скільки коштів вкладаєте у реконструкцію нафтопереробних підприємств, і як це впливає на роботу підприємств?
– Сьогодні у два підприємства вкладено 111 млн доларів. З яких 73 млн доларів у НПК «Галичина», а решту в Надвірнянський нафтопереробний завод «Нафтохімік Прикарпаття».
Поки-що ці капіталовкладення не вплинули на якесь ефективне покращення роботи підприємства. Зміни будуть після закінчення першого етапу вкладень 345 млн доларів, коли з’явиться гідроочистка дизпалива і бензину.
Згідно сьогоднішніх норм, які діють в Україні, нафтопродукти виробляються згідно стандарту Євро-2, деяка частина Євро-3. Через два роки, після закінчення першого етапу реконструкції, ми матимемо виробництво усіх нафтопродуктів згідно норм Євро-5. Тобто, наприкінці 2010, на початку 2011 року, усі вироблені нафтопродукти будуть відповідати нормам Євро-5.
– На яких умовах відбувається інвестування у реконструкцію нафтопереробних заводів?
– Кредитування «Приватбанком» за пільговими умовами. Однак, це дорогий шлях для інвестування.
Коли ми затвердили проект реконструкції, була інша пропозиція. На сьогодні міноритарні акціонери володіють пакетом акції у 75 відсотків, а пакет 25+1 акція знаходиться у держави, у Фонді державного майна.
Оскільки ФДМ не вкладає ані копійки, ми запропонували найдешевший та найоптимальніший шлях залучення інвестицій за допомогою випуску допемісії акції, що дасть зменшення якогось пакету. Держава би вклала відповідну суму грошей за допемісію і інші акціонери, які володіють 75 відсотками, вклали би ці гроші, що дало би змогу залучити інвестиційні кошти у модернізацію. Але у бюджеті з року в рік не передбачено інвестування саме державою своїх пакетів нафтопереробних підприємств. У зв’язку із чим ми пішли шляхом залучення кредитних інвестицій.
– Чи сподіваєтесь знайти інвестора тут, на Економічному форумі у Львові?
– Ми відкриті для цього і приймаємо всі пропозиції. І не лише у вигляді фінансування. Сьогодні іноземні інжинірингові компанії пропонують нам постачання певного обладнання у лізинг, з подальшим його викупом. Це також цікаві пропозиції, але ми розглядаємо їх в контексті конкурентноздатності ціни. Якщо позиції збігаються, то ми готові працювати в цьому напрямку.
– Якими є Ваші сподівання від Економічного форуму і ваша оцінка стану підприємництва на Львівщині?
– Загалом, про підприємництво на Львівщині мені важко судити, оскільки моя галузь вузько-стратегічна. Про розвиток і інвестування в підприємництво на Львівщині можу судити в порівнянні з іншим регіоном – Івано-Франківщиною, де я керував нафтопереробним заводом у Надвірній і маю відношення до топ-менеджементу туристичного комплексу «Буковель». Оскільки я займаюся і маю безпосереднє відношення до туристичного бізнесу, то, безумовно, можу сказати, що на Львівщині аж близько немає такої підприємницької активної діяльності у туризмі, як це є в Івано-Франківську.
– На Вашу думку, що цьому заважає?
– Скажу відверто. Свого часу у нас був губернатор Михайло Вишиванюк, який розумів, що у депресивній Івано-Франкцівській області, яка не має ні стратегічних чорноземів, ані якихось стратегічних величезних запасів сировини, (на Івано-Франківщині видобувається всього до 30 тисяч нафти у місяць, чого недостатньо навіть 1/3 завантажити Надвірнянський переробний завод), що пріоритетом треба зробити зелений туризм.
У свою чергу ми йому запропонували проект «Буковеля». Показали мастер-план, зроблений відомими австрійською і канадською компаніями, які планували всі відомі курорти Альп, розповіли, що ми це можемо зробити кількома етапами на протязі декількох років.
Після цього Михайло Васильович зібрав усієї керівників контролюючих органів, зокрема, податкової, міліції, прокуратури. І всім сказав: «Два роки я забороняю пхати свій ніс у будь-яку підприємницьку діяльність будь-яких чи маленьких чи середніх бізнесменів, що починають розбудовувати туризм на Івано-Франківщині в Карпатах».
І так було. Два роки ніхто нікого не чіпав. І гляньте скільки з’явилося колиб, садиб, готельчиків, лижних курортів, не лише «Буковель». А якщо говорити про «Буковель», то він відразу після цього рішення запросив на той час Президента України Леоніда Кучму, якому я особисто презентував цей проект. У свою чергу Кучма таку ж саму зелену вулицю зробив у цьому напрямку і ось результат. Це все треба зробити й у Львові.
– Що заважає нашим чиновникам?
– По своїх енергійних і розумових здібностях голова ЛОДА Микола Кміть є для мене супер-топ-меджером. Він прийшов з бізнесу, тому він розуміє, які існують етапи в бізнесі. Думаю, що цю стратегію він також просуватиме під час своєї діяльності. Але все ж таки багато що залежить від отієї ланки керівників фіскальних служб, чиновницьких посад, які би мали йому допомагати у цьому. А цього, на жаль, на Львівщині ще немає.
– Чому ж інвестор так кволо йде на цей ринок?
– Тому що багато чиновників називають інвесторам неофіційні умови співпраці. Це один із таких моментів, на який мені скаржаться інвестори і що їх відлякує. А другий момент – потрібна краща співпраця між усіма гілками влади на Львівщини.
Щоби була чітка співпраця голови ЛОДА Миколи Кмітя, чітка позиція міського голови Львова Андрія Садового, чітка позиція голови Львівської обласної ради Мирослава Сеника, яка є всім зрозуміла. Бо навіть якщо вони разом сідають і роздають своїм підлеглим вказівки, то між цими підлеглими з різних гілок влади, мабуть, починається перетягування інтересів на свій бік. А це зупиняє процес інвестування на Львівщині.
Перспектива Львівщини – це туризм. Бо є знамениті Східниця, Трускавець, Моршин, лижний курорт Славське.
Ми за останніх чотири роки на Івано-Франківщині з одного купленого підйомника вже маємо 14 діючих підйомників, Думаю, що до кінця року їх буде 23. Ми водночас забезпечуємо якість і інфраструктуру, яка наразі не є нормальною, закінчуємо будувати дискотеки, боулінги, кінотеатри та торгові комплекси.
Підготував Володимир Перегінець
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ