Олександр ПОТЄХІН: «Грищенко не лише професіонал, а й людина, яка влаштовує Партію регіонів»

Напередодні свого першого після президентських виборів у Росії візиту до Москви (5-6 червня) Президент Віктор Ющенко подбав про дипломатичні "тили" у Білокам'яній. Хоча офіційного указу ще не було, про призначення нового посла України у Росії заявляли як про доконаний факт.

У "посольське відрядження" поїде Костянтин Грищенко - заступник секретаря Ради нацбезпеки й оборони, він же - міністр закордонних справ в опозиційному уряді Януковича. Прізвище наступника Олега Дьоміна в одних викликало здивування, в інших відверте роздратування: ну і "всеїдний", мовляв, Президент у кадровій політиці... Експерти, які знаються на українській дипломатії, впевнені, що, зробивши ставку на Грищенка, Віктор Ющенко прорахував і політичну, і дипломатичну вигоду.

ТРЕБА ВИЗНАТИ, що у своїй справі Грищен­ко - професіонал, - каже кореспонденту "ВЗ" директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України Олек­сандр Потєхін.

- Дипло­матів такого рівня в Україні можна порахувати на паль­цях однієї руки. Грищенко вів переговори з Росією щодо розділу Чорноморського флоту (питання про поділ виникло після розпаду СРСР, у 91-му році, 28 травня 1997 р. Україна і Росія уклали міжурядові угоди щодо роз­ділу, взаємних розрахунків, статусу і умов базування ЧФ в Україні. - "ВЗ"). Мало хто вірив, що це взагалі вдасться зробити. Грищенко - один з найобізнаніших професіо­налів у всьому комплексі ук­раїнсько-російських відно­син. Помилкою було його звільнення з дипломатичної служби, коли Президентом став Віктор Ющенко. Пішов­ши з МЗС, Грищенко став другою людиною у Республі­канській партії, яку створив і очолював Юрій Бойко. Бой­ко має хорошу репутацію у Росії і добре знаходить спільну мову з представни­ками тамтешніх бізнес-політичних кіл. Потім Бойко став міністром в уряді Януковича, а Грищенко - радни­ком прем'єра. Але під час парламентських виборів 2007 року прізвище Грищен­ка не з'явилося у списку Партії регіонів. Це говорить на користь Грищенка: оче­видно, "регіонали" не поба­чили у ньому людину, яка, всупереч своєму професіо­налізму, беззаперечно дот­римуватиметься лінії парти... Далі - відбувається поворот у політиці Президента Ющен­ка. Першим етапом цього процесу було підписання меморандуму з Януковичем (у вересні 2005 року). Більш завершеної форми цей поворот набув з призначенням Раїси Богатирьової секрета­рем Ради нацбезпеки й обо­рони. У цьому руслі призна­чення Костянтина Грищенка послом у Росії виглядає цілком логічно. Грищенко не лише професіонал, а й лю­дина, яка влаштовує Партію регіонів. Зважаючи на особ­ливу позицію ПР в українсь­ко-російських відносинах, на позицію Бойка, чи не стане пан Грищенко фігурою, яка на посаді посла України у Росії гратиме не на прези­дентському боці? Ні. Таке можуть дозволити собі хіба що дилетанти. А кар'єрний дипломат розуміє, кого представляє - як це робили і Тарасюк, і Грищенко за пре­зидентства Кучми. Безсумнівно, Грищенко проводити­ме курс. Президента, він буде людиною Ющенка. А Президент сьогодні є актив­ним провідником тези про приєднання України до ПДЧ, а потім і вступу до НАТО -тези, яку Росія вважає для себе неприйнятною. Май­стерність Грищенка, очевид­но, має допомогти згладити суперечності у позиціях Киє­ва і Москви щодо питання НАТО, сприяти вирішенню проблем в енергетичній сфері (тут можуть зіграти свою роль зв'язки і підходи Бойка) і відстоюванню інте­ресів України, яка вже зая­вила (і це є позицією Прези­дента) про виведення ро­сійського Чорноморського флоту у 2017 році.

- На адресу Президен­та звучали звинувачення у намаганні вести гру і нашим, і вашим, зберіга­ючи багатовекторність у зовнішній політиці. Про­яви   цієї хвороби   і далі прогресуватимуть?

- Як це не прикро, але загроза курсу євроатлан­тичної інтеграції України ви­ходить сьогодні від Прези­дента. Президент Ющенко зробив усе можливе і не­можливе, щоб Україна не отримала ПДЧ (План дій щодо членства у НАТО). У програмі уряду Тимошенко, яка досі не затверджена і, мабуть, ніколи не буде зат­верджена Верховною Радою, є розділ "Україна і світ". Це найкраща і найконкретніша за всі роки незалежності програма зовнішньополітич­ної діяльності України. Якщо Президент хоче, щоб Украї­на дійсно реалізовувала свій євроатлантичний вибір, під­тримати програму уряду було справою його честі. Але коли Президент робить усе,   щоб   підірвати діє­здатність уряду, він пара­лізує рух України до НАТО і

ЄС. Це трагедія української зовнішньої політики й украї­нської дипломатії. І це доб­ре розуміють як на Заході, так і на Сході. У Бухаресті (на квітневому саміті НАТО) Президентові Ющенку пря­мо казали: "Що ви роби­те? Зупиніться". Але нія­ких висновків після цього зроблено не було. Курс навіть не на двовладдя, а на знищення Прем'єр-міністра як політичної фігу­ри не сприймається ніким з наших доброзичливців у світі. Тому я, наприклад, не бачу жодних підстав, щоб нам дали ПДЧ у грудні. Ми йдемо не туди, а у проти­лежному напрямку.

- У чому причина такої політичної близорукості?

- У тому, що в нас немає політики, а є політиканство. Політична верхівка не відпо­відає рівню завдань з побу­дови європейської країни. Потрібні люди з іншою осві­тою,   іншим світоглядом, іншою мораллю. Але мораль краще залишимо Президен­тові, бо це його улюблена тема. Щоправда, Ющенко навіть не розуміє, наскільки його поведінка аморальна.

- Якщо на цьому шляху політиканства так і не з'я­виться стоп-сигнал, тоді що?

- Ті, хто сьогодні керують країною, не бояться стоп-сигналу. Бо немає не те що партії, яка б могла стати цим сигналом, а навіть на­тяку на таку силу. Немає осередків, точок зростання, з яких могла б постати по­літична сила, котра б відпо­відала завданням не захоп­лення влади і власності («дерибану» і реалізації власних амбіцій), а побудови євро­пейської держави. Є офіцій­на теза про те, що ми відбу­лися як незалежна держа­ва. Але процеси в українському політикумі говорять

про інше: про те, що відбу­вається сателітизація Ук­раїни. В української влади немає політичної волі для того, щоб забезпечити на­ціональні інтереси.

-    Коментуючи ще не доконаний факт призна­чення   Костянтина   Гри­щенка   послом   у   Роси, екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк на­гадав про події 2004 року, заявивши, що коли Гри­щенко   був   міністром   в уряді Януковича, "саме з боку МЗС України і по­сольства    Росії    була здійснена спроба підго­товки масової фальсифі­кації президентських ви­борів" шляхом відкриття у Росії аж 420 виборчих дільниць.

- Між Тарасюком і Гри­щенком особиста непри­язнь: вони терпіти один од­ного   не   можуть.   Щодо відкриття у Росії додатко­вих виборчих дільниць, то ця ідея була приречена на провал. Не можна відкрити виборчу дільницю там, де немає консульської устано­ви. Не було закону, за яким можна було б це зробити чи у Росії, чи у будь-якій іншій країні. Коли я працю­вав у Вашингтоні радником Посольства України у США, деякі наші політики пома­ранчевого окрасу підходи­ли до мене: тоді ж якраз, 2004-го, була ідея відкри­вати додаткові дільниці у США, бо добратися до тих, що були, мали можливість далеко не всі виборці. На що я казав: "Хлопці, поду­майте, ви ж самі себе заг­робите.   Якщо доб'єтеся того, що можна буде відкри­ти додаткові дільниці, то це зроблять і у Росії, через що можете наразитися на таку фальсифікацію...".

Олександр Потєхін, доктор істо­ричних наук, провідний науковий співробітник Інституту світової еко­номіки і міжнародних відносин НАН України, засновник і директор гро­мадської організації "Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України". З жовтня 1993 по вере­сень 1994 року очолював відділ США і Канади МЗС України. У 96-му працював дослідником в Інсти­туті Кенана (Вашингтон, США) - над проектом "Правляча еліта су­часної України". Учасник Гарвар­дської програми національної без­пеки України (Бостон, США). Чер­вень 2000 - лютий 2005: радник Посольства України у США, отри­мав дипломатичний ранг "радник 1-го класу". Один з дипломатів, які у листопаді 2004 року почали протест дипслужби проти фаль­сифікації виборів Президента Ук­раїни.