Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика

Олена Васильєва: Для мене ідеал - це Майдан

Нещодавно Гал-інфо поспілкувалося з білоруською опозиціонеркою, блогеркою, директоркою фонду “Беларускi Майдан” Оленою Васильєвою про те, як вона опинилася в України, що чекає на Білорусь та чи мали мирні протести шанс вплинути на Лукашенка.

Ми зустрічаємося з Оленою на київському Подолі. Вона приходить зі своєю помічницею Наталею, із якою разом виїжджали з Білорусі. У цей день Олені продовжили дію довідки про захист України, яка дає дозвіл на проживання і гарантує захист України, за місяць вона вже отримає паспорт і за 3 роки зможе голосувати на виборах. Зізнається, що процес тривалий, але не надто важкий. 

Якою була Білорусь до революції? 

Режим Лукашенка був доволі лояльним останні роки. За великим рахунком країна жила за принципом “ти нас не чіпаєш  - ми тебе не чіпаємо”, всі подорожували, були відкриті кордони. Лукашенко не проявляв себе як диктатор, тому що народ не проявляв спротив. Те, що він диктатор, було зрозуміло всім, хто брав участь у політичному житті чи хоча б за ним спостерігав. Нам це було зрозуміло, адже будь-який День волі, на який ми виходили, супроводжувався арештами з побиттям.  Просто мало людей виходило на акції - 1500-2000 осіб, тому не було такого розголосу.  Населення було пасивним, а тут все нашарувалося.  

Як починалися протести? 

Лукашенко відмовився підписувати дорожню карту з росією - це була осінь-зима 2019 року. Тоді з'явилася інформація, що Путін готує гібридну війну, планує підняти протести проти Лукашенка. І насправді все не починалося як протестна хвиля народу. Нізвідки з'явилися 3 лідери. Один із них пов'язаний з Газпромом - тут зрозуміло звідки йшли гроші, а другий - був дуже довго при владі, був послом в США, цілком успішний бізнесмен, але абсолютно проросійський -  це Цепкало, якому довелося тікати з України, бо у нього на Донбасі громадянська війна, участь росії він заперечував. Такий самий момент із Тихановською, у якої невідомо, чий Крим. Проте я хочу сказати, що це не всі білоруси такі. Наприклад, коли я була директоркою турагентства в Білорусі, першим питання при прийнятті на роботу останні роки було “чий Крим?”. Ми поставили собі це в анкету для того, щоб відсіяти “вату”. Якщо ти йдеш працювати в нашу команду, то ми маємо розуміти, що у нас є спільне ментальне розуміння світу. Якщо для тебе Крим - це росія, далі говорити нам вже не буде про що, ми не зможемо бути в одному приміщенні. Я це до того, що, якщо ставили це питання і знаходилися адекватні люди, то ми не самотні. Звичайно, що були різні історії: хтось із людей говорив, що Крим - грецький, хтось відповідав, що питання філософське, але знаходилися й інші люди - це головне.

Білоруська творча інтелігенція давно вже все розуміла, і ніколи не була ментально з Росією. Опозиція тихо чекала, коли народ буде готовим. Найцікавіше  те, що для цієї частини біло-червоно-білий прапор був завжди: вдома, на браслетиках, на машинах, на всьому, що можна. А протести, які вийшли з проросійським лідерами, були не під БЧБ, вони були зроблені за прикладом Болотної у росії. І сьогодні вони до цього повертаються: білі браслетики, кульки, російські прапори, зелено-червоні стяги. Це а ля буржуазна революція, якщо можна так з історичної точки зору сказати, у якої немає ніякої національної ідеї. Уся риторика була в тому, що ми не ставимо геополітичних цілей, ми просто проти Лукашенка, але уникнути геополітики неможливо, бо ми в союзній державі й зрозуміло, що Лукашенко так чи інакше сателіт Путіна. Якщо ставити питання, що росії в принципі немає… Але вона є, вона у нас під боком, і у нас з нею договір про ОДКБ - про спільний захист Путіна та Лукашенка при, так би мовити, спільній загрозі, а от загроза сьогодні - це внутрішні повстання. Є велика кількість документів, які передбачають втручання росії, й не ставити геополітичні питання в революції неможливо. Як на мене, українці зробили нам аванс, коли вважали, що в Білорусі щось на кшталт Майдану, але це не дуже логічно, бо не було жодного прапору ЄС, ніякого геополітичного вибору.  Дружити з усіма в сучасному світі не вийде. Якщо з одного боку в тебе росія, а з іншого - Україна, дві країни, що воюють між собою, - ти не можеш підтримувати відносини з усіма, ти маєш зробити вибір: або Європа, або рускій мір. Відповідно риторика була неправдивою першочергово й очевидно, що люди, які керують Тихановською, чудово розуміли стан речей, бо вона лише ширма, яка нічого не вирішує, їй пишуть виступи радники.

Як справжня опозиція реагувала на все це? 

Опозиція ж розуміла,  що або ми йдемо на Майдан з чітким вибором, або ми не йдемо взагалі, бо мирні протести диктатора не знімуть. Вони робляться не для перемоги. А народ цього не зрозумів  одразу. Зараз люди поступово усвідомлюють, що мирні протести призведуть до мобілізації режиму, який був розгублений перший час. У фільмі “Зима у вогні” Сергія Лозниці є чудова фраза, там стоїть чоловік і говорить: “якщо ми не зробимо це зараз, вони прийдуть у наші домівки”. Якщо ти виходиш, ти маєш стояти до кінця, а коли ти ходиш багато місяців і даруєш квіточки, говориш про європейські санкції, на які диктатору начхати, бо у нас вся економіка направлена на взаємодію з РФ, нічого не вийде. Європейські санкції не хвилюють ні Путіна, ні Лукашенка, вони лише допомагають створювати картинку. Усі ці нові лідери зараз живуть закордоном на грантах і чудово себе почувають. 

У якийсь момент керівник Білоруського народного фронту Зенон Позняк,  людина, яка для білорусів, як Чорновол для українців, у надії, що народ прокинеться, що буде щось серйозне відбуватися, закликав людей діяти, згадати, що вони білоруси, у зв'язку з цим були підняті БЧБ. Ми всі давно цього чекали й сподівалися, що щось зміниться, з'явилася надія. Але, на жаль, для більшості людей БЧБ так і залишилися нічим.  Коли після арештів люди розійшлися по своїм домівкам, а лідери закликали виходити лише на вихідних і в обідній час, багато розуму не треба було, щоб зрозуміти, що протест зійде нанівець. Люди дуже легко погодилися взяти білі прапорці й усе інше, легко забули про те, хто вони.  Як і передбачали, істинна мета “нової опозиції” була досягнута. Новим “лідерам” вдалося, розуміючи, що Лукашенко - одержима людина, яка буде триматися за владу, на руках якої вже кров,  і яка ніколи не зможе піти від влади самостійно, створити вічну картинку боротьби й напруженості, яка ізолювала Лукашенка від світу й посунула його до росії.  Мета була досягнута, але розхідним матеріалом для цього стали звичайні білоруси.

Розкажіть свою історію. Як опинилися в Україні? 

Справа була у вересні. Для того, щоб зрозуміти нашу особисту історію, треба розуміти зв'язок з людиною, через яку вся ця історія для нас і почалася. Це Микола Автухович - один із найвідоміших білоруських дисидентів. Він мій друг,  бізнесмен, у якого відібрали бізнес, і він почав війну не просто за власну справу, а чесний бій проти свавілля влади. Микола проводив, публікував розслідування щодо хабарництва, виграв депутатські вибори, але йому відмовили у зв'язку з тим, що він вів війну з Лукашенком. Це людина, яка прокинулася не як частина народу в серпні. Цей чоловік давно веде свою боротьбу. Він уже був засуджений Лукашенком, йому приписували тероризм, Amnesty International й інші організації оголосили його в'язнем сумління. Лукашенко запропонував йому помилування, а Микола відмовився, сказав, що ні на які угоди з режимом не піде. Ця людина - герой, він просидів 7 років, був момент, коли намагався вчинити самогубство, голодував.  Якщо є в Білорусі справжні герої,  то Микола з цієї категорії людей.  І, насправді, таких, як він, пасіонарної частини населення, у Білорусі, на відміну від України, мало. Микола не вірив у протест від самого початку, як і ми не вірили, попри те, що були в опозиції. 

Чому так? 

Треба просто розуміти, що таке Білорусь. У нас є національно-європейсько орієнтована частина населення, але вона невелика, - це реальна опозиція. Протести починалися начебто до виборів, у які ніхто не вірив. Нові “опозиційні” лідери закликали до мирних виступів. Для реальної опозиції було очевидно, що ці “нові лідери” - проросійські. Звичайно, поки що немає документів чи записів, щоб це довести, але риторику “Путін - хороший політик”, “Путін прийди, допоможи”, “чий Крим?” добре помітно, і в Україні її тим більше чудово знають. Тому в національно-європейсько орієнтованої частини населення була апатія і небажання брати участь у протестах, було розуміння, що нація ще не готова до національно-визвольної боротьби, а повалювати владу Лукашенка для того, щоб прийшов Путін, -  це ще гірше. Ось така була ситуація. 

Якщо не було з вашого боку активних дій, чому довелося тікати? 

Микола писав про все, що відбувається. Ми дотримувалися такої ж позиції, але, чесно кажучи, не очікували, що щось відбудеться у нашому житті.  Микола приїжджав до нас в офіс, він оголосив особисту вендету Лукашенку, сказав про можливі партизанські загони, які будуть збирати. Він був ворогом для режиму і було зрозуміло, що, якщо починаються протести, він буде одним із перших, кого звинуватять навіть, якщо він у цьому не бере участь.  

Для нас історія почалась з одного боку нашою рефлексією, а з другого - нашими стосунками з Миколою.  Оскільки він працював у нас в офісі, у якийсь момент КДБ, який розташований поряд, це помітив і до нас прийшли гості, які,  після того, як ми вдали, що нічого не знаємо, показали наші спільні фото з Миколою і запропонували подумати. Крім того, одразу після зустрічі  подзвонили з проханням прийти завтра в контору. Я одразу зрозуміла, чим закінчиться це “подумати”. Якщо ти зайдеш у КДБ у ролі свідка, то ти можеш вийти тільки за умови, що станеш стукачем, або не вийдеш узагалі. Ми це чудово розуміли, тому впродовж двох годин я заїхала за дитиною до школи, накидала речі в машину, взяла свою помічницю і ще одного друга, який активно брав участь у протестах, і поїхала. Це було 11 вересня 2020 року. 

Як влаштовувалися в Україні? 

Далі пішло складніше. Коли ми сюди приїхали, мені дуже допоміг мій друг Паша Фельдблюм.  Загалом я дуже давня прихильниця Аркадія Бабченка, Айдера Муждабаєва, Романа Цимбалюка, і я давно вже живу в українському інформпросторі. Я нещодавно спіймала себе на думці,  що на сьогодні я думаю скоріше як українка. Тож  коли ми приїхали, я почала розповідати про те, що відбувається в Білорусі. Насправді Паша та Айдер попри те, що вони великі патріоти й так прекрасно багато чого розуміли, але навіть вони дивувалися, що є білоруси, які думають так само. Я писала якісь пости, коли познайомилася з Айдером, він сказав, що я гарно пишу і запропонував вести колонку на “Українській Правді”. Я там пишу й досі. Я також не кидала Миколу, хотіла його познайомити з журналістами, він приїжджав сюди, та далі почалося найстрашніше. Микола приїхав сюди, а на той момент вже був підписаний договір з Росгвардією, і Микола вирішив, що треба збирати національний рух. Він провів в Україні зустрічі з журналістами, з білорусами, які пройшли Майдан та були в АТО, і поїхав назад.  Тимчасом ми вирішили зробити фонд, який буде допомагати білорусам. На це мене надихнув Павло Фельдблюм. На базі фонду також було вирішено створити незалежний ЗМІ.  Ми зробили фонд і придумали назву, яка відображає нашу ідею.  Ми розуміли, що фонд і ЗМІ стане для диктатора екстремістським, але не розуміли наскільки. Фонд називається “Беларускi Майдан”. Цю назву придумав Айдер Муждабаєв. Була купа варіантів, але Айдер нагадав мені мої ж слова про те, що для мене ідеал - це Майдан. 

Коли ми зареєстрували “Беларускi Майдан”, а Микола повернувся в Білорусь, за деякий час мені подзвонили й сказали, що про мене вийшов матеріал на “Страна.ua”. Там було розписано, що в Україні є екстремістська організація, яка сприятиме протестам у Білорусі, що фонд, який насправді отримав лише 900 грн, має сотні євро та доларів  і збирає гроші на зброю для того, щоб зробити Майдан. Після цього також з'явився фільм “Протест”, у якому фігурували начебто наші розмови з Миколою, наші переписки в Телеграмі. Він “писав” про купівлю зброї в АТОвців, але про це ми ніколи не говорили.  Треба також розуміти, що таке ОНТ (загальнонаціональне телебачення Білорусі). Це рупор Лукашенка і КДБ.  Якщо тебе показали по ОНТ - це значить кінець  для тебе. Коли все це з'явилося, я зрозуміла, що дороги назад для мене немає. З того моменту ми все остаточно зрозуміли. Це була та ситуація, коли не ти обираєш  суспільну активність, а ситуація, коли ти просто лишаєшся собою, не зраджуєш друга, говориш те, що думаєш прямо, лишаєшся людиною. Ситуація для мене сама складалася так, як є. 

Як у Білорусі ставляться до Майдану? 

Білоруси досі не усвідомлюють, що тут відбулося. Вони думають, що Майдан - це якийсь збройний конфлікт.  Вони не усвідомлюють, що Майдан - це перш за все вибір, він вийшов із цивілізаційним вибором, який білоруси за 9 місяців протестів так і не зробили. Майдан -  це стійкість і право себе захищати. За Небесною Сотнею стояла нація, яка готова була захищати. Тут у людей, які починали збирати загони самооборони, не було нації, яка була б готова їх підтримати.  Люди були забиті пропагандою, 26 років відсутності політичного життя виховали покоління, які мало цікавилися політичним життям. Коли від тебе нічого не залежить, ти в політику не лізеш, мало нею цікавишся. Люди вірили в ці мирні акції, зовсім не розуміючи, що вони суперечать всяким історичним механізмам. Тому вони й вийшли як на карнавал: з квітами, кульками. Мало того, якби Лукашенко нічого не робив, все б і закінчилося, бо далі реакція пішла виключно на його звірства. Коли люди не збираються боротися, а виходять лише на вихідних, якщо режим не реагує, є якісь поступки, то протестувальники скоріше за все розійдуться. А ось звірства Лукашенка, його поведінка стали породжувати реальну ненависть до нього, але ця ненависть так і не змогла змусити створити загони самооборони й навчитися себе захищати. Заклики нових лідерів діяти в рамках закону -  сюрреалізм, повна алогічність. Якщо ви говорите, що влада незаконна, вона не визнана ніким, крім РФ і її сателітів, відповідно органи цієї влади також незаконні, то про яку владу ви говорите? Ви вважаєте, що влада незаконна, але закликаєте людей дотримуватися її порядків у той час, коли ця влада сама порушує свої ж закони й вбиває невинних людей. Заклик до мирних протестів, слова, що ми начебто боїмося втратити людей, не хочемо жертв,  - це цинічно, тому що жертв не менше, вони розтягнуті в часі, вони невідомі, оскільки дані приховують, але вони ще й даремні.  Це найстрашніше. Ті, хто сьогодні страждає та помирає в тюрмах Білорусі, лише укріплюють зв'язок із РФ. Їхні жертви марні.

Ви говорите, що білоруси - слабка нація. Чому так? 

Національна самоідентичність є, але так склалися обставини, що вона зараз слабка. Історія не пробачає помилок нації,  вона відкидає її назад. Це саме те, що сталося з нами. Тривалий “совок”, коли руйнувалося все національне, далі був момент і з БЧБ, і з боротьбою проти росії, але він був нетривалим. Прихід Лукашенка на найбільш  демократичних виборах 1996 року теж відбувся на хвилі національних рухів, але люди не оцінили загрозу. Лукашенко приймав присягу під біло-червоно-білим прапором,  але водночас він їздив у Москву на консультацію. Було зрозуміло, що він проросійський політик, але вибори були демократичні, тому люди не були проти. Лукашенко - безграмотний популіст, але ніхто не заперечуватиме, що він талановита політична тварина. Нехай зі знаком мінус, але 26 років тримати країну, маневрувати у стосунках з росією, з одного боку бути у неї в підпорядкуванні, а з другого - зберігати свою незалежність, це теж не кожен може.  Лукашенко уміє переконувати народ, уміє довго говорити, вірити в те, що він робить. А з точки зору пізнього “совка”, чисті дороги, облаштованість, порядок  - це багато. Лукашенко вірить, що зробив багато. Проблема в тому, що він вважає себе батьком для всього народу. Це такий собі феодалізм, і це породжує в нього уявлення про себе як про царя. Це не сталося одразу після його приходу до влади. Ми пропустили історичний момент, коли був проведений незаконний референдум і змінена конституція. У той момент нація, як і сьогодні, не постояла за себе. Це був той момент, коли почало знищуватися все білоруське. Ми стали перетворюватися на доглянуту модель СРСР. Це був момент, коли пасіонарна частина поїхала. Якщо поглянути на білоруські діаспори закордоном, там високий відсоток збереження національної ідентичності: білоруські танці, пісні, мову там знають.  Момент, коли ми могли змінити свою історію, білоруси не оцінили й не зрозуміли, що втрачають свободу. Далі було 26 років зачистки простору, русифікації, винищення людей і винищення всього національного. 4 білоруських школи на весь Мінськ - це смішно. 

Що чекає на протест найближчим часом? 

У Лукашенка зараз немає підтримки. Якщо раніше він міг звертатися то в Україну, то в росію, тепер лишився лише Путін. І навіть на росії вже незадоволені ним після останньої зустрічі, де Лукашенко обіцяв пустити літаки в Крим, коли Путін дасть йому гроші. Лукашенко гроші взяв, але сказав, що у нього багатовекторність і він не може, а Крим не визнає російським. Росіян, зрозуміло, це не влаштовує. Скільки Лукашенко зможе так триматися, важко сказати, але найстрашніше вже зробили: потенціал зачистили, виходити на вулиці зараз немає кому, 35 тис. сидять, багато в еміграції,  депресія після поразок. Навіть якщо зараз нація прокидається, - це єдиний момент, що радує.  Люди нарешті розуміють, що не можна виходити проти однієї людини, не розуміючи, де головний господар. Має бути вибір: виходиш і проти Лукашенка, і проти росії. Але зараз  я не бачу позитивного вирішення подій. 

Як ставитеся до ситуації з Романом Протасевичем? 

Протасевич - хороший хлопець, але NEXTA пов'язана з новою “опозицією”. У цей канал було вкладено багато грошей з росії, вони так само закликали людей не виходити на протести. Я їх вважаю співучасниками репресій. Це люди з інтелектом, і коли вони закликали до мирних акцій, називали провокаторами тих, хто організовував загони самооборони, вони знали, чим все закінчиться. Їм було вигідно, бо і Європа, і росія будуть спонсорувати грантами, бо вони створюють картинку громадянського суспільства. Для них революція стала роботою. Протасевич це все зрозумів, але було вже пізно. Його шкода. До речі, на думку політолога й опозиціонера Ігоря Тишкевича, Протасевича випустять, він може почати працювати в публічному полі. 

Які найближчі плани маєте? 

Наше головне завдання зараз  - розвивати наш YouTube-канал “Menavita Online”. Ми мріємо, щоб це був перший білорусько-український канал спільних сенсів. Оскільки більшість білорусів зараз перебуває в російському інформпросторі, ми хочемо поширювати в білоруському інформпросторі єдиний сенс - давати розуміння, що у нас спільний ворог. 

Розмовляла Олеся Філоненко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ