Кандидатка на посаду ректора ЛНУ Ольга Осередчук пропонує перезавантаження Львівського університету: від довіри до розвитку.
Ольго, яким на Вашу думку має бути сучасний університет?
Для мене сучасний університет – це передусім про цінності, такі як відкритість і прозорість, професійна етика та відповідальність, командний дух, справедливість, розвиток та інновації. Всі цінності Університет має не просто декларувати, він має їх дотримуватися та нести до працівника і студента, на широкий загал. На запитання, що ми зберегли в університеті, я відповідаю: людський капітал, який є носієм цих цінностей. Ми зберегли наших викладачів і студентів. У нас прекрасні викладачі та працівники, є з ким працювати, і це важливо зберегти - це основа.
Друге важливе питання – фінанси. Ситуація з фінансами не така погана, головне – як ми їх використовуємо. А тут є про що говорити і точно над чим працювати, бо коли немає відкритості, то й розпорядження фінансами викликає багато запитань. Звісно, ми можемо і маємо працювати над тим, щоб фінансів у нас було більше, але знову ж таки, як ми цим будемо розпоряджатися і чи стане таке управління прозорим?
А ось де справді велика проблема – це середовище, вірніше те як його формують в нашому Університеті. У нас нема довіри, корпоративної культури, усвідомлення своєї місії. Так, довіру постійно зраджували, тому люди перестали довіряти одне одному, керівництву: обіцяли, але не робили. Таких випадків було багато. І знову ж це про цінності.
Тому для мене сучасний університет – це про довіру та відкритість, причому відкритість має пронизувати кожен процес: від інформації на сайті до готовності керівництва спілкуватися, приходити до викладачів і студентів, не боятися зворотного зв’язку. Вибори дали людям можливість поспілкуватися з кандидатами – це приклад того, яким постійним має бути зворотний зв'язок зі студентами та викладачами. Керівник не може закриватися у собі й вважати себе небожителем, а решту – просто виконавцями.
Сучасний університет визначається цінностями, які він несе. Привабливість закордонних університетів – не лише в будівлях, це наслідок правильного менеджменту та лідерства керівництва, яке дає позитивний приклад. Таким має бути ректор – лідером, який показує приклад роботи, відкритою людиною. Коли керівництво є амбасадором університету, це стає гарним прикладом відкритості. Саме такого середовища довіри та відкритості нам бракує.
Відкритість – це також про правильний менеджмент. Коли ставляться завдання, визначаються відповідальні та терміни. А потім, через визначений період, потрібно чесно звітувати: це виконали, а це – ні, і пояснити чому. Люди все розуміють. Натомість коли завдання не виконані, а про це мовчать і просто переписують їх на наступний рік, люди це також бачать. Колеги питають: коли припиниться практика, коли пишеш службові записки з року в рік, а нічого не робиться? Краще скажіть чесно, щоб не витрачати ресурси.
Чи залежить відкритість від фінансування?
Ні, це філософія керівництва, філософія відповідального лідерства, чесності. І саме від неї залежить усе інше. Щобільше, наша закритість якраз зменшує фінансування. Бізнес не готовий давати кошти, бо ми не готові відверто розповісти про наш бюджет, про те, куди пішли гроші. Ця закритість лякає потенційних партнерів і призводить якраз до зменшення коштів.
Тому цінності, з яких я почала, – це не щось аморфне, а основа для побудови дієвої інституції.
Мій досвід викладання та менеджмену у комерційній сфері показав: якщо не ставитися до людей як до команди, з їхніми цінностями та переживаннями, якщо не проявляти емпатію – система не працюватиме. Можна поставити завдання, але якщо немає внутрішньої мотивації, його не виконають примусово. Проте, якщо лідер показує приклад, пояснює мету ("Колеги, ми працюємо як команда на один результат"), це працює. Я бачила це і перевіряла в різних командах, і в університеті, і особливо в бізнесі. Приклад лідера працює.
Отже, ректор має бути лідером, який показує приклад. Університет майбутнього для мене – це місце, де люди довіряють одне одному, почуваються безпечно, не бояться висловлювати думку чи давати зворотний зв'язок. Це ментальне середовище.
Людиноцентричний підхід зараз дуже популярний і в бізнесі. Там розуміють: капітал важливий, але без орієнтації на людину персонал буде йти. Я сама прихильниця lifelong learning, постійно навчаюся, відвідую тренінги, зокрема в Києво-Могилянській бізнес-школі, бо це розширює світогляд. Останні дослідження з менеджменту підтверджують: людиноцентричний підхід, створення комфортних умов для людини – це ключове.
Університет майбутнього повинен викликати природну гордість, а не штучну. Я часто стикаюся з запитом навчити працівників бути амбасадорами компанії. Моя відповідь: штучно це зробити не можливо. Починати треба з корпоративної культури, з того, як почуваються працівники. Якщо тут все гаразд, можна працювати з інструментами.
Ми хочемо, щоб наші викладачі, працівники та студенти з гордістю казали: "Я – з Львівського університету". Примусити їх неможливо. Але якщо людина почувається комфортно, пишається університетом, вона сама стане його амбасадором.
Саме з таким колективом нам вдасться все, і фінансування значно більше отримати, і університет зробити справді потужним, бо якщо є цінності, то решта насправді - це менеджерські інструменти. Але тут звісно треба їх опанувати, бо ректор - це менеджер.
Але у Львівському університеті на деякі спеціальності стоять черги на вступ. Людей щось таки притягує. Чи означає це, що за цією привабливістю нічого не стоїть?
Це дуже залежить від спеціальності. Є багато напрямів, особливо природничих, де черги немає, і з цим треба терміново щось робити. Черги на так звані топові спеціальності. Але, кажучи відверто, одна з причин – ціновий демпінг. Порівняймо вартість навчання на праві (контракт): у нас – 52 тис. грн, у Києво-Могилянській академії – 90 тис. грн, в УКУ – 129 тис. грн. При цьому в УКУ на платну форму з вищим балом вступають діти, ніж до нас. Виходить, ми залучаємо нижчою ціною, що й створює певну чергу.
Але яка ціна цієї черги? Вигорання викладачів, які працюють з переповненими аудиторіями, де студентам часом ніде сісти. І, як наслідок, нижчий середній рівень студентів. Цитуючи декана юридичного факультету, є студенти, які не можуть порахувати дві третини від складу Конституційного Суду. Ось така зворотна сторона цієї "черги".
Студенти вступають, вчаться рік-два, але якщо запитати про їхнє задоволення, значний відсоток висловить незадоволення. Це видно хоча б з того, що багато хто не хоче йти до нас у магістратуру, бо бачить, що за брендом не завжди стоїть відповідна якість.
Львівському університету поки щастить – на нас ще працює історична пам'ять та асоціації. Але без вмотивованого викладача немає зацікавленого студента, і тоді університет – це просто будівля, хай навіть красива, як наш головний корпус. Але сам по собі гарний корпус не допоможе. Ба більше, багатьох молодих людей він радше відлякує. Так, це історична будівля Галицького Сейму, але вона несучасна, незручна. Студент хоче комфортних, обладнаних аудиторій, а не лише історичних стін. Недостатньо просто казати: "У нас корпус у центрі міста". Що за цим стоїть? Де сучасні лабораторії, можливості? Університет має величезну кількість корпусів, але управління ними відверто безгосподарне. Один факультет може бути розкиданий між трьома корпусами, студенти змушені бігати між ними через непродуманий розклад. Потрібен більш господарський і раціональний підхід, який базується, знову ж таки на людиноцентричності навіть у таких дрібницях.
Ми маємо багато корпусів, які можна і треба використовувати ефективніше. Візьмемо приклад старих європейських університетів, як Ягеллонський. Вони часто приймають рішення: факультети, де історична атмосфера важлива (як історичний), залишаються у старих, відремонтованих корпусах. А факультети, що потребують сучасних лабораторій (фізичний, хімічний), переносять у нові, спеціально обладнані будівлі, хай навіть далі від центру. Їм потрібні сучасні лабораторії, а не історичні стіни.
Те саме стосується факультетів, пов'язаних з ІТ (електроніки, прикладної математики). Можливо, їм не потрібен головний корпус? Краще виділити сучасну будівлю, де можна створити технологічний хаб, залучивши компанії до обладнання. А історичні будівлі, як головний корпус, можуть використовуватись як презентаційні – для зустрічей, конференцій, а також для факультетів, яким пасує ця атмосфера, наприклад, філософського.
Таку політику я бачила в старих європейських університетах, де сама будівля відповідає профілю факультету. Це про стратегічний менеджмент, господарність і бачення майбутнього, а не про сліпу традиція, походження якої навіть ніхто не знає.
Наш Університет має чим привабити майбутнього абітурієнта, але якщо докласти ще трохи зусиль, сконцентруватися на якісних програмах, до них додати сучасні методи навчання, справжню академічну атмосферу, вмотивованого викладача, тоді такі черги будуть стояти на всі факультети і вони будуть обґрунтовані якісним освітнім продуктом та середовищем, у якому хоче навчатися студент.
Яким має бути Львівський університет: освітнім чи дослідницьким? Про це говорять деякі кандидати.
Часто ті, хто про це говорить, або не до кінця розуміють різницю між освітнім та дослідницьким закладом, або маніпулюють, обіцяючи автоматичне збільшення фінансування на 25%, якщо ми отримаємо статус дослідницького.
По-перше, щоб стати дослідницьким, потрібно виконати багато критеріїв, і фінансування одразу не збільшать. Та й зрештою, фінансування університету залежать від багатьох інших чинників. По-друге, дослідницький університет ставить основною місією науку та дослідження. У ньому мають переважати магістерські та аспірантські програми, а не бакалаврські. У нас же переважають бакалаврські програми, навчається більше студентів на бакалавраті. Тому за своєю суттю ми – освітній університет. І цього не треба соромитися, це нормально, так працює багато європейських університетів.
Є дві концепції дослідницьких університетів: американська, яка тяжіє до великих університетів з мільярдними бюджетами (бюджет одного такого вишу може перевищувати бюджет усієї вищої освіти України), та європейська де розуміють, що дозволити собі суто дослідницький університет (з відповідними мільярдними інвестиціями в науку) складно. У нас в країні таких грошей немає, і ніхто нам їх просто так не дасть на будівництво умовного колайдера. Про це треба говорити відверто.
В Європі для посилення дослідницької складової університети часто об'єднуються, створюючи спільні дослідницькі центри. Чи готові ми до об'єднання? Думаю, поки що ні, і як це реалізувати – велике питання.
Тому я б визначала пріоритет так: ми – освітній університет, наша місія – освітня. Але наука є надзвичайно важливою складовою, бо університет без науки – це просто курси. Отже, ми – освітній заклад із потужною науковою складовою. Наша основна місія – навчання студентів та виховання громадян, але це має відбуватися на основі науки.
Тому я завжди кажу: освіта і наука. Ми – освітній заклад, який досягає якості саме завдяки науці. Але для цього науку треба розвивати.
На додаток, така концепція добре лягає в те що зараз пропонує МОН - класичні університети, університети прикладних наук та, так звані, Liberal Arts. Очевидно, що ми будемо претендувати якраз на роль класичного університету, яким ми, зрештою, є.
У Львівському університеті всі питання його діяльності контролює одна людина - ректор. У світових університетах інша практика, там є президент, є керівник відповідальний за фінанси, є керівник, відповідальний за науку та академічну діяльність. Наскільки такі зміни можливі у нас?
Ні, це потрібно і можна змінювати. Це рішення, яке має ухвалити ректор, і я таке рішення ухвалю, якщо мене оберуть.
Коли я говорила з потенційними членами своєї команди, мене прямо питали: "Чи буде так, як зараз – проректор є, але відповідальності не має, і нічого зробити не робить?". Моя відповідь: "Ні". Якщо людина в моїй команді, на неї покладається величезна відповідальність за виконання обіцянок. Але водночас вона отримує реальні повноваження. Бігати до ректора за погодженням дрібниць не доведеться. Так система не працює. Якщо я беру людину в команду, я їй довіряю.
Відкрию трішки таємницю. Людина, яка очолить науковий напрям у моїй команді, – це фахівець з науки, але не "сухий науковець", а менеджер науки. Людина, яка знає, звідки можуть прийти кошти, як їх використати та як створити умови для науковців.
Щодо фінансового канцлера чи директора – ця посада мусить бути. Це буде людина, яка мислить фінансово стратегічно. Яка розуміє не просто рух коштів, а бачить, які ресурси потрібні, де їх можна знайти, як залучити. Це обов'язкова роль. Зараз ми маємо "бюджет проїдання": усе, що отримали, – витратили. Такий бюджет не веде до розвитку. Мої пропозиції спрямовані на перетворення його на бюджет розвитку.
Величезну роль у фінансових та стратегічних питаннях має відігравати Наглядова Рада. Одним із перших кроків має бути відновлення її повноцінної роботи: регулярні зустрічі, представлення планів, обговорення, отримання порад. Це люди з величезним досвідом, переважно з бізнесу, які можуть не лише порадити, а й стати амбасадорами університету, якщо бачитимуть його відкритість. Вважаю величезною втратою для нас те, що Тарас Кицмей де-факто перестав очолювати нашу Наглядову Раду і зараз докладає зусиль для розвитку Політехніки. А потрібно було небагато – просто бути відкритими, комунікувати, організовувати зустрічі.
Отже: дієва Наглядова Рада, фінансовий директор, команда з реальними повноваженнями, чіткими завданнями та термінами. Це для мене принципово, бо я обіцяю це людям. А для мене обіцяти і не зробити – неприйнятно. Репутація та довіра людей важливі.
Вибори відбудуться на третій день Великодніх свят. Є побоювання що не всі виборці візьмуть в них участь.
Чула побоювання, що явка може бути низькою через свята. Але вибори ректора – не щороку проходять. Це також питання відповідальності, перед обов’язком, перед собою. Виборчі дільниці працюватимуть з 9 ранку. Тому, кожен може встигнути на Літургію, після якої йти голосувати. Люди повинні розуміти – це не формальність. Вони обирають своє майбутнє. Вони висловлюють довіру людині, яка визначатиме долю університету на наступні п’ять років, від якої залежатиме, наскільки добре їм буде тут працювати і навчатися. Тому варто знайти час.
Виборчі дільниці працюватимуть з 9 ранку. Оскільки ми говоримо про Великдень – свято віри та чистоти, я б хотіла побажати нашим викладачам, студентам та працівникам більше віри в університет. Щоб ця віра трансформувалася у свідомий вибір і прихід на дільниці. Не так важливо, за кого саме проголосують люди, як те, щоб вони зробили це свідомо, з вірою та любов’ю до нашого університету. Вірю, що все буде добре. Такої віри та чистоти, яка приведе до благополуччя, я всім бажаю. Дякую.
Розмовляв Андрій Маринюк
