Кандидатка на посаду ректора Львівського університету імені Івана Франка Ольга Осередчук вважає, що університет готовий до важливих змін.
Ольго, за всю багатолітню історію Львівського університету не було жодної жінки, яка б його очолювала. Ви думаєте, настав час?
Я думаю, в університеті настав час для сильних і відповідальних лідерів.
Ми живемо в час карколомних змін, і цей час вимагає від нас трансформації. Університет тут не виключення. Я не випадково для себе обрала гасло - "Відродимо велич нашого Університету". І я переконана, що якщо ми не почнемо зараз рухатися і рухатися дуже швидко, то невдовзі його доведеться реанімувати.
Насправді я бачу, як багатьох випускників ЛНУ болить за долю рідного університету. Люди в різних галузях переймаються його долею. Особливо ті, які зараз в освіті, - кажуть, що так не може бути, має щось змінюватися.
Львівський національний університет був провідним університетом не лише України, він був провідним університетом Європи. А зараз, на жаль, починає сходити на манівці. І це треба не просто зупинити, нам треба повернутися і ставати кращими.
Тому, повертаючись до вашого запитання, я вважаю, що настав час змін, настав час відповідального лідерства. І так, я вважаю, що я можу це зробити.
І тут не питання гендеру, тут, радше, про бажання, про бажання змін. Не має значення, чи ти чоловік, чи жінка, а має значення, чи ти готовий і хочеш працювати на користь університету. Але ми маємо дуже гарні приклади як в Україні, так і закордоном, коли жінки є хорошими лідерками університетів. Маємо гарний приклад у сусідній Польщі, де ректорка Варшавського університету, а це один з провідних університетів Польщі, зараз очолює Спілку ректорів. Загалом тенденція збільшення кількості жінок на ректорських посадах відчувається.
Це величезний виклик і відповідальність.
Я сподіваюся, що всі кандидати це розуміють. Бо це не просто називатися ректором університету. Це величезна відповідальність за колектив, де понад чотири тисячі людей та за майже двадцять п'ять тисяч студентів. Відповідальність за бренд університету, який зараз зазнає величезного негативного впливу.
І хай мене пробачать колеги з інших закладів вищої освіти, але у Львові завжди був тільки один Університет - це наш Університет.
Загалом всі кандидати у своїх програмах, виступах, інтерв'ю говорять доволі правильні речі. Всі хочуть змін.
Ви знаєте, я з вами не погоджусь. Не всі кандидати говорять про зміни. Я зокрема ходжу на зустрічі з іншими кандидатами. Мені цікаво, які ідеї вони пропагують.
Є кандидати, які кажуть, що в Університеті все добре. Деякі кандидати перетворюють свої презентації на "парад досягнень" та звіт своєї роботи за останні 10 років замість того, щоб розказати людям, з чим ти до них ідеш.
Ви схоже єдина з кандидатів, хто ходить на зустрічі з іншими кандидатами.
Так. У нас більшість кандидатів чомусь не подали свої програми й ніде їх не опублікували. Я вважаю, що це неправильно, якщо ти йдеш до людей, несеш певні цінності, хочеш бути лідером університету то не маєш приховувати свою програму. Люди не повинні обирати кота в мішку, адже немає такої професії "хороший хлопець" чи "хороша жінка". Є людина, яка має певні цінності, має своє бачення майбутнього Університету і люди повинні бачити, що ти плануєш зробити.
Тому я вважаю, що людина, яка поважає колектив, поважає студентів, вона мала б опублікувати свою програму, видати її в доступ, щоб усі могли з нею ознайомитися.
Саме тому в перший день я опублікувала свою програму на сайті, у фейсбуці, роздаю її людям. Я хочу, щоб люди максимально читали, ставили питання, щоб бути максимально відкритою.
Так, деякі кандидати оголосили, що будуть публікувати свої програми, скажімо так, після зустрічей. Я розумію, що після зустрічей з усіма факультетами в програмах можуть відбутися певні зміни, зрештою мені здається це нормально, але про це треба відверто сказати, що після спілкування з колективом я прийняв чи прийняли рішення це змінити. Ми нарешті повинні навчитися говорити відкрито. Ця совкова кулуарщина університету зовсім не пасує.
Але жоден з кандидатів не дає відповіді на просте питання: Як він планує реалізовувати потрібні зміни?
По кожному пункту своєї програми я можу сказати, як я це бачу, як це можна реально робити. Я точно не хочу бути людиною, яка несе популістичні гасла, а потім скаже, що не знає, як це зробити.
Якщо мене про щось питають на зустрічі, то в цьому питанні я завжди розповідаю детальніше. І саме тому, я щоразу заохочую до обговорення та залишаю вдосталь часу для цього.
А які загалом настрої в Університеті? Можливо, всі, хто там працює, згодні, що все добре, що нічого не треба міняти?
Ми не проводили соціологічних досліджень на цю тему. Хоча могли б, адже у нас прекрасна кафедра соціології. І пасувало б поцікавитись, які є проблеми в університеті. Але в нас чомусь не було заведено питатися людей, які ж є проблеми і що вони потребують.
На початку січня я проводила дослідження, яке стосувалося навчальної мотивації та діджиталізації. Це зокрема стосувалося потреб викладачів у напрямку діджиталізації та персонального розвитку. Там дуже показові дані і я хочу підготувати інформацію, яку опублікую, щоб врешті звернути увагу на питання, які турбують звичайного викладача, яким зокрема є я.
Крім того, я вважаю неправильно приходити до кожного факультету з однією і тією ж презентацією і розповідати їм те саме. Я готуюсь до кожної зустрічі. Адже коли ти приходиш до людей, то повинен знати, чим ці люди живуть, треба розуміти, з ким ти розмовляєш і що їх турбує. Люди хочуть бачити себе. Люди не гвинтики. Люди - це наш основний капітал.
Я уже згадувала, що готуюся до кожної зустрічі, саме тому практикую розмовляти з людьми, я розмовляю з людьми, я цікавлюся чим вони живуть. І так, у людей є дуже багато проблем та потреб, про які вони розповідають. Але вони не готові про це говорити в голос.
Чому?
Це окреме запитання, що ми, як університет, до речі не єдиний, де викладачі бояться озвучувати свої проблеми та потреби. Бояться, щоб не бути покараними, кажуть, що це ніхто не почує. І в цьому є величезна проблема. І це проблема не лише нашого університету - це проблема освіти.
Дивна ситуація. Студенти самі по собі, викладачі самі по собі і всі бояться озвучувати проблеми. Де в цій системі ректор?
Ректор - це людина-менеджер, яка має допомогти комунікувати ці середовища. Яка має відкрито спілкуватися зі студентами та з викладачами.
Один з пунктів моєї програми - це налагодити ефективну внутрішню комунікацію. У нас якщо ви підійдете до простого викладача в головному корпусі, не треба йти далі. То викладачі не знають, що відбувається в університеті. Не знають, що в нас відбуваються курси підвищеної кваліфікації, чи ще щось. Вони не знають не тому, що вони не хочуть, а тому, що ніхто не інформує про нові нормативні документи чи інші важливі речі.
Як ви ставитесь до запровадження системи оцінювання викладачів?
Тут є два моменти. Перше, я є прихильником рейтингування, але важливо не перетворити його на банальне збирання плюсиків і бонусів. І такі приклади, на жаль, в Україні теж є.
Університет - це команда. Хтось прекрасний викладач, він чудесно читає пари, він може мати більше навантаження. А хтось прекрасний науковець - має займатись наукою. Давайте будемо говорити об'єктивно, людина не може бути одночасно викладачем, науковцем, активістом, який все робить і все робить добре.
І якщо ми вимагаємо від викладача бути сучасним викладачем, науковцем, менеджером, активістом і так далі, це зійде нанівець. Відповідно і підхід до рейтингування має бути побудований правильно - направлений в першу чергу на людину.
Друга складова, одне з ключових питань забезпечення якості освіти в Україні - це питання студентоцентризму. Це залучення студента до навчального процесу. І якраз в частині, що студент не просто повинен бути на етапі створення програми, на етапі її реалізації, але на етапі її моніторингу. Коли студент може дати зворотний зв'язок про програму і в тому числі про викладача. Це має бути. В ЛНУ колись намагались впровадити таке. Але зараз - нема. Чи то нас думка студентів не цікавить, чи ще якісь моменти.
Але якщо ми питаємо думку студентів, то вони потім повинні побачити, а як ми відреагували. А якщо ми просто спитали і ніяк не відреагували, то це буде приводити до того, що кількість відповідей буде зменшуватися. Для чого відповідати, якщо і так це ні на що не впливає.
Таким моніторингом могла б займатися структура, незалежно від університету. І яка б давала потім ректору, чи декану висновки, чи може той, чи інший викладач працювати зі студентами.
Будь-який моніторинг - це інструмент. Проводити моніторинги можна різними способами. Основне, що ми з цими цифрами будемо робити далі.
І тут головне питання, чи готові ми відверто подивитися на результат, який отримаємо? Багато людей не готові подивитися відверто, та визнати, що щось не так.
І знову до спадщини та команди, яку отримає новий ректор.
Все, що зараз відбувається в університеті, - це є спадщина. Але тут питання, що ти зробиш з цією спадщиною. Я вважаю, що людина, яка є лідером, - формує команду, веде її за собою. Я не можу сказати, що в нас люди не хочуть працювати. В нас є дуже багато хороших людей, які готові працювати, які люблять цей університет і будуть заради нього робити дуже-дуже багато класних речей.
Тому ректор, як лідер, буде задавати напрям, буде працювати у команді. Так, він має сформувати свою команду проректорів, яка буде працювати на користь Університету, а далі підтягувати в неї і деканів. Працювати з ними, задавати тон.
Я переконана, що кожному декану болить за свій факультет. І він буде найперше вболівати за свій факультет і йому буде хотітися, щоб він ставав кращим. І результат буде, для цього є багато інструментів. Тому я відповідально кажу, що не треба боятися, що людину призначили керівником факультету і я не буду з нею працювати. Все буде гаразд, ми будемо націлені на спільний результат.
Я у своїй програмі поставила амбітну мету - щоб наш університет був в ТОП-100 європейських університетів. Це дуже амбітна мета заради якої доведеться багато працювати, але результати будуть відповідні. І я переконана, що спільними зусиллями ми цього досягнемо.
Щодо фінансування університету.
Мусимо визнати, що Міністерство більше грошей не дасть. Так, буде перерозподіл фінансування. І тут нам треба пам'ятати, ми маємо два великих джерела фінансування. Це є державні кошти і так званий спецфонд - це не державні кошти. Ми повинні активно працювати з обома з цих джерел.
Ми повинні зробити, щоб до нас приходив найкращий абітурієнт, абітурієнт з високими балами, тому що він буде приносити гранти на оплату за навчання. Зрештою, держава формує величезний шмат грошей на науку. І тут ми теж маємо активно працювати.
Так от, питання фінансування - це є повноваження ректора. І ми це можемо робити якісно та прозоро.
Зазначу, що я є прихильником часткової фінансової автономії факультетів. У чому вона полягає - коден факультет точно повинен мати певний відсоток, яким сам може розпоряджатися. Я зараз не готова назвати цей відсоток, проте ми будемо його спільно прораховувати і будемо робити це прозоро.
Скільки часу потрібно новому ректору, щоб люди побачили зміни?
Я думаю, дуже швидко.
Першим кроком, що я зроблю на посаду ректора - буде детальний аудит всього, що ми маємо. Для розуміння, поточної ситуації. Бо повірте, зараз ми нічого не знаємо. І оці всі кулуарні схеми, вони є…
Я заходжу на сайт університету - останні цифри за 2023 рік, а зараз на календарі 27-го лютого 2025 року (дата запису інтерв’ю, - ред.). Де кошторис? Де бюджет на 25-й рік?
Ми живемо в 25-му році, ми завершили другий місяць, а ми не бачимо відкрито ключових фінансових документів Університету. Це нормальний підхід? Це така повага до викладачів, працівників і студентів? Ні.
А де звіт ректора за 2024 рік? Де? Це ненормально. Можливо, щось приховують?
Та, зрештою, знаєте, не є таємницею, коли про вибори в університеті оголосили в кінці листопада, наказ ректора вийшов 5-го грудня, а інформація на сайті з'явилася у середині січня. Багато запитань, але немає відповідей.
Тому ми повинні бути відкритими, ми повинні бути прозорими. Я за повну відкритість до викладачів і до суспільства. Ми повинні показувати приклад, як інституція.
Як ви бачите співпрацю ректора і вченої ради університету?
Я б розглядала це питання ще ширше: у нас є ректор, у нас є вчена рада, але ми забуваємося про ще один важливий орган, який у нас є в університеті - наглядова рада.
Повністю недієвий орган.
В нашому університеті так.
Ви знаєте, скільки разів за останні 10 років збиралася наша наглядова рада? Жодного разу. І не тому, що не хотіла, а, тому що її не збирали, її не кликали. Ми не потребуємо зовнішнього бачення? Чому ні? Ми боїмося його?
Наглядова рада - це люди, які є нашими промоутерами в суспільстві. Це те, що ефективно функціонує в дуже багатьох українських університетах. Тому ректор має чітко співпрацювати і з вченою радою, і з наглядовою радою.
А вчена рада – не має бути маріонеткою в руках ректора. Коли рішення ректора проводяться шляхом колективної безвідповідальності, коли самому складно сказати: “я прийняв це рішення, я буду нести відповідальність”.
Має бути чітка співпраця. Вчена рада - це представники університету. Їхня думка повинна бути на 200% важлива, навіть якщо ректор і вчена рада мають розбіжності.
Розмовляв Андрій Маринюк
