Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Культура

Органістка Надія Величко: “Працювати для своєї країни. Все інше не має сенсу”

Солістка Львівського органного залу з початку повномасштабної війни в Україні перебуває за кордоном. Там вона дає концерти на підтримку України та популяризує українську музику.

Органістка розповіла про те, як європейці відкривають для себе наших композиторів, про свій новий професійний досвід і про тугу за Батьківщиною.

Вимушений виїзд

Надія Величко не планувала виїздити за кордон так надовго. “23 лютого я мала летіти до Америки, де в мене помирав вітчим, –  розповіла музикантка. –  Але мій син за два дні до того сказав: “Мама, а якщо почнеться війна, ти не зможеш повернутися?” І я змінила квиток на 25 лютого. Як відомо, 25-го вже нічого не літало з України. І ми з сином вирішили їхати автобусом до Варшави. Ця подорож була дуже сумною – величезна кількість людей, травмованих дітей…” В Америці Надія з сином провели кілька днів і збиралися повертатися додому, коли органістка отримала запрошення до Німеччини.

“До мене написав Марек Стефанський, відомий польський органіст: “У Потсдам хочуть запросити з концертом українського органіста, я дав твої дані”. Потім до мене написав Бьорн Овіде, кантор собору Ніколає Кірхе в Потсдамі, запросив зупинитися у нього, запропонував свою допомогу. Я подумала, що повертаючись додому, ми все одно летіли б через Німеччину, і погодилася.

Перший концерт у Потсдамі я відіграла разом з іншими українськими музикантами, які в той час опинилися в Німеччині. Це було 26 березня, у той день бомбили Львів. Відчуття, з якими я грала Пасакалію Колесси, не передати словами”.

Надія з сином вирішили залишитися в Німеччині на ще деякий час.

Концерти на підтримку України

Протягом весни та літа Надія Величко відіграла кілька благодійних концертів, кошти з яких були спрямовані на підтримку України. Органістка грала в Берліні, у Вюрцбурзі, а також в Італії, куди її запросив давній приятель, органіст Родольфо Белатті.

Після концерту української музики у церкві Санта Маргеріта на Лігурійському узбережжі Надія мала можливість пограти на унікальних італійських органах ХІХ століття, розташованих у гірських храмах Генуї.

“Коли закінчиться війна, обовʼязково зробимо майстер-класи для українських органістів в Італії, –  ділиться планами Надія. –  Це унікальна можливість пограти на справжніх італійських органах”.

Увесь цей час Надія Величко продовжувала дистанційно бути наставницею для своїх учнів в органному факультативі, організованому Львівським органним залом для студентів музичної академії. “Ми спілкуємося постійно, хоча я вже думаю, що вони стали самостійними творчими одиницями (студенти-органісти Марк Новакович, Сергій Павлів та Віталій Дворовий вже мають сольні виступи у Львівському органному залі –  ред.)”.

Сама ж Надія нині почуває себе більше в ролі учня, ніж вчителя: “Таке враження, що я опинилася на дні наступного рівня”. Її захоплює техніка німецьких органістів: “Дуже грамотно виставлена регістровка, добре пророблений апарат, вони почуваються за інструментом дуже вільно, немає такого мʼязевого напруження, як у наших виконавців. І одне з першочергових –  вміння добре імпровізувати. Маючи багатющий репертуар і граючи його напамʼять, вони ще й чудово імпровізують. Мене вразила імпровізація Бьорна Овіде на теми українського Гімну, а у Вюстбурзі почула чудову імпровізацію на пісню “Ой у лузі червона калина”.

Європа відкриває українське

Українську музику хочуть чути всюди, переконана Надія Величко. Підтримка європейців вражаюча.“У червні, виходячи після репетиції з Ніколай Кірхе в Потсдамі, я раптом чую на вулиці українську народну пісню у виконанні оркестру. Одну, а потім другу. Це такий сюр: теплий літній вечір, місто, де жив Вольтер, де грав Бах, і тут звучить рідна українська музика. Це було до сліз”, –  згадує музикантка.

За цей час вона познайомила європейських слухачів з багатьма іменами українських композиторів: Микола Колесса, Святослав Луньов, Олександр Козаренко, Леся Дичко, Ігор Асєєв, Максим Березовський, Золтан Алмаші, Михайло Шух, Віктор Гончаренко.

“Дмитро Бортнянський дуже сподобався в Італії, що й не дивно, адже він вчився у Болонській академії музики”, – каже Надія і додає, що багато музикантів просили в неї ноти українських композиторів. Усіх вона скеровує на проєкт Ukrainian Scores –  електронну бібліотеку нот українських авторів, створену в Львівському органному залі.

А взагалі ставлення до української музики за кордоном часто розчулює: “Нещодавно грала концерт у Гайдельберзі, на фестивалі до річниці смерті Баха. Після концерту до мене підійшов слухач, німець, який дуже докладно став говорити про кожен твір в програмі, про те, що заходив на сайт Святослава Луньова, що Леся Дичко –  одна з найвідоміших наших композиторок. Я була дуже вражена, тому що такого рівня слухачів у моєму житті не траплялося. Повернувшись у Потсдам, я отримала повідомлення від знайомої, в якої ми зупинялися у Гайдельберзі, що про мій виступ з'явилася стаття у місцевій газеті. Я здогадалася, що розмовляла після концерту з автором цієї статті. Дуже приємно, коли в Німеччині ти можеш представляти українську культуру!”.

“Думками в Україні”

Надія Величко наразі повернулася до Львова. У середині серпня вона гратиме улюблені програми у Львівському органному залі – музику Ріхарда Ваґнера, Антоніо Вівальді, Арво Пярта.

“Ми дуже хочемо додому. Жити за кордоном – це не для мене. Але поки глобально ситуація не стабілізується, я можу планувати максимум на два місяці, – говорить Надія Величко. –  24 серпня маю у Потсдамі грати програму “Українські рефлексії” – концерт до Дня Незалежності України, який був запланований ще в квітні. У вересні мене запросили у литовський Каунас, де разом зі флейтисткою з Києва Тамарою Рой будемо виконувати українську та європейську музику. А 24 і 25 вересня гратиму два концерти у Франкфурті-на-Майні на історичному органі”.

Надія каже, що ментально українцям за кордоном дуже тяжко: “Ми постійно у підвішеному стані, постійні думки: “А що завтра?” Так, за ці місяці ми з сином побачили дуже багато краси, але таке відчуття, що ми поза цією картинкою. І можливо, усвідомлення того, якою ціною ми опинилися тут, дає своє. Коли ти кожен день читаєш новини і живеш думками там, в Україні”.

Нині органістка розцінює цей етап свого життя як отримання нового досвіду, іноді болючого, іноді цілющого: “Нам є чому повчитися у німців. Коли бачиш, як сьогодні виглядають їхні міста, зруйновані під час Другої світової війни, розумієш, скільки зусиль вони доклали, щоб відновити їх. Нам бракує їхньої зібраності і самодисципліни. Зараз я можу “прокачати” себе і свої навички, завʼязати потрібні контакти, і звичайно, працювати для своєї країни. Якби не це –  все інше не мало б сенсу”.

Діана Коломоєць.

 
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ