Український журналіст, дослідник медіа та креативний директор Львівського медіафоруму Отар Довженко в проєкті #ВідвертаРозмова_з про інформаційне перенасичення, конкуренцію традиційних медіа з Telegram-каналами, етичні дилеми та майбутнє журналістики.
Нещодавно ти сказав, що наш інфопростір перенасичений інформацією, контентом, новинами. Можеш конкретизувати свою думку?
Це очевидно. Є навіть мем, де людина каже: "Не дивуйтеся, що я туплю, мій мозок був створений для того, щоб жити в печері і їсти ягоди, а не оце все". Наш мозок не призначений для сприйняття такої величезної кількості сигналів з безлічі різних джерел. Ще 20 років тому ми говорили, що в інтернеті багато всього, але тоді навіть близько не було такої кількості конкурентних потоків інформації.
За нашу увагу конкурують не тільки медіа, а й усе, починаючи від банкінгу та розсилок у месенджерах, закінчуючи розважальними ресурсами й додатками. Усе це намагається зайняти нашу увагу, роблячи те, що раніше робили переважно телебачення і радіо.
Відповідно, відхід від моделі "курованого контенту" – тобто контенту, який збирають тобі в пакунки й передають у певний час (випуск новин, щотижнева газета) – до суцільного потоку, з якого треба щось визбирувати, є величезним викликом для людської свідомості. І коли ми вимагаємо від людей вмикати критичне мислення, фільтрувати джерела, перевіряти факти – ми вимагаємо забагато. Їх несе повінь, заливає величезна кількість сигналів.
До того ж, ще соцмережі. Facebook чи Instagram, незалежно від наших підписок, заповнюються повідомленнями, яких ми не замовляли. Це або реклама, або так звані "рекомендації". З десяти повідомлень у моїй фейсбук-стрічці лише два-три – це те, що я справді хотів побачити. Решта – спроби викликати емоції та спонукати до примітивної дії: "репостни, лайкни, клікни, підпишися".
…. "не думай"?
Фактично, так і є. І якщо говорити в цьому контексті про медіа, то для них конкурувати в цьому потоці – заздалегідь програшна історія. Намагатися бути тим, хто повідомляє якісну інформацію, нереально, бо методи конкуренції занадто брудні. Якщо медіа почне конкурувати за увагу людини, вихованої Telegram-каналами, йому доведеться перетворитись на Telegram-канал, що, власне кажучи, зараз і відбувається.
Моя колишня керівниця Наталія Лигачова критикує висновок дослідження Львівського медіафоруму про те, що люди довіряють Telegram-каналам більше ніж традиційним медіа. Її аргумент: у Telegram теж є канали традиційних медіа, і вони поширюють їхній контент. Так, але це працює і навпаки: традиційні медіа значною мірою використовують інформацію та підходи Telegram-каналів. Наприклад, прагнення негайно поширити інформацію, швидше, ніж її перевірити.
Яскравий приклад: під час великого обстрілу Києва наш земляк Ігор Зінкевич написав у Facebook, що влучили в завод "Байрактар", не пославшись на жодне джерело. Новини на основі його допису зробили, зокрема, "Українська правда" та Forbes. Я дивлюся на новину видання зі світовим брендом, яке бере інформацію з допису у Facebook з посиланням на невідоме джерело. Ба більше, якщо ця інформація навіть правдива, навряд чи військові будуть у захваті від її поширення.
Медіа перейняли правила гри Telegram-каналів і чомусь не розуміють, що за чужими правилами на чужому полі вони все одно програють?
Саме так.
Інша історія – це клікбейт в YouTube. Оці всі картинки "російські танки вдерлися в Польщу", "Путін помер", а всередині – щось зовсім інше. За це часто критикують, деякі найпопулярніші медійні бренди, і вони відповідають: "Ну, ми вимушені, це правила платформи. Без цього ти на платформі нічого не досягнеш".
Мене це приголомшує. Тобто: "Так, ми брешемо, бо якщо ми не збрешемо, то не змусимо користувачів клікнути на наше відео, і в нас не буде переглядів". Це вже не просто прийняття правил гри спамерів, а віра в те, що ці правила справедливі.
Чи не викликало це ефекту сегментації читача, коли кожен живе у своєму інфопросторі й не бачить якихось якісних медіа, бо вони не потрапляють у їх бульбашку?
Так. Навіть людина, яка думає та аналізує, все одно піддається впливу потоку. Коли ти чув, що там десь гупнуло в місті і пахне димом, то пальчики самі тягнуться набрати "Труху" і подивитись, чи там щось не пишуть. Бо всі знають, що якісне медіа зараз нічого не напише – йому треба дізнатись, перевірити, подумати. А фотки вже будуть на "Трусі".
Єдина перевага медіа в тому, що тільки вони, на відміну від усіх цих Telegram-каналів, досі мають внутрішній імпульс шукати приховану інформацію, витягувати на світло неочевидні речі, зіставляти та аналізувати. Ставити питання вміють тільки медіа.
У суперрейтингових Telegram- чи YouTube-каналів немає функції запитувати когось. Подзвонити й спитати: "Скажіть, будь ласка, куди ділися гроші, виділені на ремонт водогону?" – цю функцію Telegram-канали не перебирають. Її, певною мірою, перебирають громадські активісти, але в специфічний спосіб, бо ними часто рухають політичні міркування.
Внутрішній імператив шукати шматочки правди й складати з них цілісну картину лишається тільки в медіа. Інше питання, що дуже прикро, коли ти докладаєш до цього величезних зусиль, а потім виявляється, що аудиторія ані не цінує цього, ані не відрізняє від продукту Telegram-каналів. Це маленька трагедія нашої професії.
Складається враження, що більшість якісних текстів медіа пишуть самі для себе.
З одного боку так, але ми бачимо лише первинний ефект – кількість переглядів, коментарі. Є й опосередковані методи впливу. Інформація, яка врешті-решт впливає на суспільні зміни, дорослішання та самоочищення суспільства, значною мірою походить із медіа. Уявлення про важливість незалежності антикорупційних органів, наприклад, значною мірою сформували саме в медіа. Що вилилось в їх підтримку суспільством під час нещодавніх подій, хоча самі учасники протестів з картонками дізнавалися про НАБУ і САП із телеграм-каналів.
Якщо повернутись до кількості інформації, то яка ситуація з її якістю в медіа?
На мою думку, медіа опустили свою планку в той момент, коли новини підмінили скопійованими пресрелізами. Теперішнім журналістам дуже важко пояснити, що новина – це не просто скопіювати пресреліз і переставити місцями слова, назвавши це "рерайтом". У якийсь момент ця модель – скопіювати шматочки інформації і закинути собі в стрічку – знівелювала інформаційну журналістику.
Коли я був редактором, моїм першим менеджерським декретом була заборона копіювання чужих матеріалів. Журналісти одразу спитали: "А скільки ж новин ми маємо робити?" Я кажу: "Скільки вважаєте за необхідне". Десять справді важливих новин, створених за стандартами, яких немає в інших, безмежно краще, ніж 200 скопійованих. Те, що ти скопіюєш, люди прочитають будь-де. А за ексклюзивними речами люди звикнуть ходити до тебе.
Інша причина падіння якості – економія. Медіа дуже бідні, недофінансовані, змушені весь час виживати. При цьому більшість українських медіа створювались як дотаційні, хоча навколо цього було багато брехні про бізнес-плани та прибутковість. Навіть у найкращі для ринку часи (2007-2008 роки) дуже мало медіа могли похвалитися виходом на нуль без дотацій.
Зараз ситуація така, що медіа ледве виживають, значною мірою завдяки іноземним грантам, а всі довкола стоять над ними і кажуть: "Ви маєте бути бізнесом, заробляйте!". Але, щоб медіа могли заробляти, їх, по-перше, має бути на порядок менше. У нас за приблизними підрахунками 5000 медіа. У Львові, якщо порахувати, мабуть, 50 набереться. А є ж тернопільський феномен, де понад 100 онлайн-видань.
І кожен з цих 5000 хоче жити. Але парадокс у тому, що між ними не відбувається повноцінної конкуренції, бо конкурувати можна за певні ресурси. За гранти конкурувати в прямому сенсі дуже важко. Значна частина медіа, які претендують на гранти, обирають стратегію: "Дайте, будь ласка, нам, інакше ми вмремо". І це діє.
Не можу в цьому контексті не згадати історію боротьби друкованих медіа "за виживання" з Укрпоштою.
Наше дослідження показало, що людей, які читають друковані медіа регулярно, всього лише кілька відсотків. І в цю кількість зокрема потрапляють ті, хто читає журнали.
А що стосується газет, то всі ці історії, що вони незамінні для міфічної аудиторії, яка читає тільки надруковане на сірому папері, нічим не підтверджуються. Ресурси, необхідні для того, щоб тримати ці реліктові медіа живими, могли б бути скеровані на те, щоб, наприклад, всім їхнім читачам роздати планшети.
Останній їх аргумент – у прифронтових зонах немає зв'язку, тому люди читають газети. Добре, але тоді це не має нічого спільного з медіабізнесом. Це фактично державна пропаганда коштом бюджету або донорів. Тоді треба видавати інформаційний листок.
А ще в нас є телевізійний марафон, який так само фінансується з бюджету, і це суперзагадкова річ.
Ймовірно його також можна розглядати як елемент пропаганди?
Я люблю говорити про марафон, тому що більшість уявлень про нього в людей створені з мемів та критики, а не з самого марафону. Я уважно стежу за моніторингом марафону, і можу сказати: він не є пропагандою в чистому вигляді. Більшість продукту, який там виходить – це нормальний редакційний продукт, зроблений журналістами більш-менш за стандартами. Чи він більш заангажований владою, ніж ті самі канали до 2022 року? Загалом – ні.
Якби це була пропаганда під диктування з Банкової, я б розумів логіку. Але влада редакціям напряму не диктує. Натомість з бюджету виділяються величезні гроші на виробництво продукту приватних телеканалів, які обмінюються ефіром, що само по собі ідіотизм. Це ніби ви заходите в магазин, а що там сьогодні – "Сільпо" чи "Рукавичка" – залежить від часу дня. Людина, яка обирає "1+1", хоче дивитися "1+1", а не "Інтер" на його кнопці.
Марафон – дивна, небезпечна штука. Але небезпечна не через злу волю, а через те, наскільки легко наші колеги піддалися цій шкідливій для ринку і анахронічній ідеї.
Ми почали з питання перенасичення інформацією і прийшли до телемарафону. А як знизити нам оце насичення інформацією і тиск на читача?
Ми не можемо його знизити. Можемо лише пропагувати здорові підходи до медіаспоживання. У відповідь на перенасичення у світі є тренд "втоми від новин". Люди просто перестають цікавитись політикою. Якщо долар завтра стане по 60, ця новина до тебе дійде. А от читати щодня, що сказав умовний Трамп, люди перестають.
Полікувати цю втому могли б якісні медіа, які вміють дозувати та пакувати інформацію. Але цих людей уже не повернути – вони звикли споживати все через Telegram, YouTube, алгоритмічні стрічки.
Колись Ігор Жук написав: "Газет не читай, бережи потурбовані нерви, Закрий телевізор картиною Клода Моне". Зараз це не спрацює. Людина, яка закриває Telegram, стає просто непоінформованою. І коли від неї потрібні будуть свідомі громадянські дії, вона з меншою ймовірністю візьме на себе відповідальність, бо її це не болить.
Ти бачиш світле майбутнє медіа?
Питання – світле для кого? Для таких як я, "людей тексту", які цінують повноту та високу якість, напевно, це майбутнє не буде дуже світлим. Найближчим часом ми матимемо новини, згенеровані штучним інтелектом, де факти не обов'язково будуть справжніми, а аудиторії буде байдуже.
З іншого боку, журналістика в якійсь формі продовжить існувати. Функцію дізнаватися приховане, складати факти докупи, штучний інтелект виконати не може. У нього відсутні інтуїція та досвід. Якщо ти стежиш за дерибаном землі 20 років, твоя "чуйка" підказує, коли дивне рішення міськради пов'язане з корупцією. Штучному інтелекту вона нічого не підкаже.
Тому думаю, що журналістика збережеться. Недавно на фестивалі "Молодвіж" я питав молодих людей, хто хоче бути журналістом. Встав один хлопець і каже: "Я військовий, нещодавно повернувся з полону. До цього вчився на журналіста, і мої навички дуже допомогли в полоні". Він розповів, що навички збору, перевірки інформації, зіставлення фактів допомогли йому аналізувати ситуацію і розуміти, що на нього чекає. Я подумав: "О, тобто навіть у таких екстремальних ситуаціях функції журналістики можуть допомогти". Думаю, якось вони будуть допомагати за будь-якого розвитку подій.
Розмовляв Андрій Маринюк
