Слухай онлайн
Війна на Донбасі

Оточених під Іловайськом хотіли врятувати обманним маневром

31 серпня 2014 року, коли в Іловайському котлі залишалась сотня вояків Збройних сил, 23-й БТрО «Хортиця» отримав наказ перейти річку Кальміус та здійснити прорив на Новоазовськ через Комінтернове. Рейд мав стати відворотним маневром для вирівнювання лінії фронту, однак приніс лише втрати. Відтак, просування бійців було зупинено наказом керівництва ЗСУ. Загибель бійців – єдиний трагічний результат тієї операції.

Висуваючись в рейд, бійці батальйону "Хортиця" провели мінування ряду блокпостів. Зокрема, був замінований 4 блокпост. Тут батальйон поніс свої перші важкі втрати. Під час відвантаження боєкомплекту загинув 31-річний Євген Іванов. 

Батальйон з боєм вирушив в рейд. Бійцям майже вдалось пройти до Новоазовська. Місто було за 18 кілометрів, коли наступ був зупинений наказом вищого керівництва.

Цей невдалий прорив не приніс жодних дивідендів окрім втрат: про саму операцію воліють мовчати, адже вона відображає в поганому світлі керівництво, розповідаючи чи то про безглузді дії командування, чи про зраду керівництвом українських бійців.

Безпосередньо під час рейду загинули троє бійців: Вячеслав Комар, Володимир Попов та Юрій Димидов.

Усі вони були мобілізовані в квітні 2014 року та практично відразу потрапили у вир війни.

Євген Іванов, що загинув іще на початку спецоперації, напередодні дзвонив своїй сестрі, певно, передчуваючи трагічні події. Він був гранатометником, потрапив до батальйону добровольцем. В цивільному житті працював водієм у сільській раді. Його дочка-першокласниця дізналась про загибель батька на шкільній лінійці. Згодом поруч із школою встановили пам’ятний камінь на честь її батька, куди вона часто бігала на перервах посидіти поруч.

Старший солдат В'ячеслав Комар загинув під час рейду. Осколок пройшов під пластиною бронежилета. Тіло загиблого вдалось вивезти медикам. Йому було 30 років. Під час революції гідності хлопець здавав кров для поранених: його рідні дізнались про це лише згодом, відшукавши свідчення в особистих речах. Нікому з рідних він не говорив і про свою участь в АТО.

Володимиру Попову було лише 21. Хлопець ріс без батька й почав працювати, іще будучи школярем. Добре грав у футбол та любив спорт. Навчався на механізатора в місцевому ПТУ. Напередодні своєї загибелі подзвонив бабусі. Його рідні досі переживають гірку втрату, тож не хочуть розповідати про нього.

31-річний Юрій Димидов планував одружитись. Іще з дитинства він займався вирощуванням гарбузів та динь. У його батьків була велика господарка, тож, маючи трішки кращі можливості, ніж однолітки, радо допомагав своїм друзям. Він ніколи не відмовляв, коли його просили про допомогу. 5 вересня в своєму особистому щоденнику він зробив запис "5 сентября. Страшный бой". На цьому його військові записи обриваються.

Побратими згадують, як Димидов часто повторював, що не можна сідати на перший та останній танк. В рейд на Новоазовськ він їхав на броні першого танку, там і загинув під час контратаки сепаратистів.

Тіла бійців після їх загибелі довго не могли повернути. Про передачу рідним з сепаратистами домовлявся голова райцентру Якимівка.

Жоден з загиблих героїв не отримав нагороди. Про прорив на Новоазовськ, що був зупинений наказом військового командування, досі намагаються мовчати.

Автор Сергій Бобра, за матеріалами, наданими прес-офіцерм БТрО "Хортиця".

 
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...