Слухай онлайн
Політика

Україну можуть очікувати дострокові парламентські і президентські вибори

"Протягом 2020 року нас можуть очікувати не лише дострокові парламентські, але й президентські вибори", - Олексій Роговик.

Протягом останнього тижня Україну найбільше сколихнули судові процеси проти представників попередньої влади, корупційні скандали та кадрові питанні у партії та команді президента, скандальна пісня «95 кварталу» та дипломатичні маневри в переговорах щодо окупованого Донбасу.

Наступ на попередників: крок до посадок чи тимчасовий піар?

Правоохоронні та антикорупційні органи нарешті згадали про одну з ключових обіцянок Зе-команди про «весна прийде – саджати будемо». Забутий суспільний запит вони витягують «з колоди» в потрібний момент і невипадково. Не перша влада в Україні вирішила врахувати суспільні настрої щодо «покарання попередників» і створює враження про потенційні посадки. Поки лише враження. Саме в тому момент, коли рейтинг Володимира Зеленського вперше серйозно обвалився. Лише за місяць. На 7-10%.

«Зелена влада» намагається перебити негативний інформаційний фон щодо «формули Штайнмаєра», ринку землі та репресивних податкових законів. Протягом цього тижня ми могли стати свідками багатьох судових засідань. Підозри, затримання і виходу під заставу Олега Гладковського, продовження тримання Сергія Пашинського під вартою, оголошення обвинувального акту екс-міністру інфраструктури Володимиру Омеляну, затримання та арешту екс-заступника міністра економіки Юрія Бровченка, ніби-то підготовки подань щодо Ярослава Дубневича. Усі згадані справи напряму стосуються народних депутатів та чиновників, що були складовою провладної коаліції у часи президентства Петра Порошенка. Логічно припустити, що це лише початок. До процесу певно підключаться і інші органи. Не дарма Кабмін призначив нового в.о. голови НАЗК Наталію Новак, екс-нардепа фракції «БПП», до речі.

Реальний результат порушених справ залежить від відповіді на питання: Чим є усі ці справи? Початок системної роботи щодо притягнення згаданих осіб до відповідальності за скоєне? Чи тимчасове відвернення уваги за формулою «спіймали, сфотографували, відпустили»? Нервове шоу-вистава для суспільства? Можливо вибір згаданих фігурантів зумовлений тим, що Ігор Коломойський запрошує Петра Порошенка до політичних перемовин?

Сам Петро Порошенко не є підозрюваним у жодній з існуючих справ, а проходить лише як свідок. ГПУ відправляє в НАБУ кримінальну справу щодо зловживання владою у 2017 році службовими особами Адміністрації президента щодо перевірок е-декларацій у НАЗК. ДБР проводить обшуки у екс-народного депутата від «БПП» Аркадія Корнацького у справі про можливі зловживання владою Порошенком. ДБР через суд отримує доступ до матеріалів програми «Схеми», що стосуються скандальної відпустки Порошенка на Мальдівах. До речі, доступ ДБР отримує не лише до самих матеріалів, але й до «обліку робочого часу журналістів, операторів і водіїв програми, їхніх зарплат і внутрішньо комунікації». ДБР встає на ті ж «граблі», за які активісти та експерти критикували екс-генпрокурора Юрія Луценка. Тоді мова йшла про ті ж такі «Схеми» та видання «Новое время».

Виникає враження, що щодо Порошенка мова про інструменти тиску, психологічне «ходіння довкола». Це означає, що влада або боїться висувати звинувачення, або це є частиною конкретної політичної гри. Автори цієї гри забувають, що інтуїцію українського суспільства майже неможливо ввести в оману. Українці не тільки пильно слідкують за діями влади, не тільки за ситуацією у власних кишенях. Українці чітко бачать коли запит на покарання олігархів підміняється фігурантами зовсім іншого рівня. І мова тут про усіх олігархів без виключення. І про Коломойського також.

«Поліграфний марафон» як відвернення уваги від «зашкварів слуг»

Поки Володимир Зеленський перебував з візитом на інтронізації японського імператора в «Слузі народу» розгорілись перші корупційні скандали.

11 депутатів-«слуг» у парламенті відмовились голосувати за законопроект про ліквідацію корупційної схеми з майданчиків-прокладок. Через цю схему з кишень українців щодня витягують гроші при операціях щодо нерухомості. А вигоди отримують конкретні компанії, які пов’язують з нардепом Антоном Яценком. Як зазначають експерти, мова про 1 мільйон гривень на день.

Пікантності до ситуації додав той факт, що мова йшла про комітет парламенту, в якому в значній кількості присутні люди, яких асоціюють з Коломойським. До прикладу, відомий блогер Олександр Дубінський. Тому з великою швидкістю поповзли чутки і заяви не тільки про те, що деякі з «слуг» могли взяти гроші за захист «схеми Яценка», але й роль у цьому Коломойського.

Реакція не забарилась. САП зареєструвала кримінальне провадження за фактом можливого вчинення корупційного злочину 11-ма нардепами. Зеленський ж у далекій Японії заявив, що усі члени комітету мають пройти поліграф. Після цього Дубінський, інші члени комітету та голова фракції Давид Арахамія влаштували хіт-парад з проходженням сумнівних поліграфних досліджень. Сумнівних як з точки зору незаангажованості поліграфологів. Сумнівних з точки зору будь-якого поліграфу як надто неточного інструменту. Та ніхто не має мати ілюзій. Після поліграфу допити у справі не мають бути скасовані.

Цей скандал виявився ще й не єдиним. Бо САП відкрила провадження ще й за фактом скандальної переписки нардепа від «Слуги народу» В’ячеслава Медяника, у якій нардеп обіцяв «поговорити щодо цукру і океану із заступником генпрокурора Віктором Трепаком». Про Медяника, до речі, Зеленський також згадав у дописі про поліграф.

Сам «поліграфний марафон» - це безумовно спроба відвернути інформаційну увагу від перших корупційних підозр щодо нардепів з «Слуги народу». І навіть спроба дещо висміяти та знецінити цю тему перевівши її у формат шоу. Але також це і спосіб посилити тиск на депутатів. Щоб покращити партійну дисципліну та контрольованість надто «норовливих».

Та якщо в президентській партії хочуть йти шляхом шоу. То хай «поліграф» проходять усі депутати фракції разом з усіма членами уряду. Нехай їх питають про корупцію, зв’язки з РФ, екс-регіоналами, українськими олігархами. Можна піти ще далі. Влаштувати додаткові перевірки. На компетентність для таких як комік Сергій Сивохо, що був призначений в РНБО. На адекватність для міністра економіки Тимофія Милованова, що «рясніє» дивними заявами.

Кадри та комедійні пісні вирішують усе, або псують усе

Давно настав час виключати депутатів з фракції «Слуги народу». Почати варто було з двох «кнопкодавів». Продовжити Євгенієм Шевченком, що вийшов в ефір російських пропагандистів. Задуматись про фігурантів корупційних справ. Що буде якщо виключень з фракції не буде? Усім стане зрозуміло, що Зе-президент покриває членів власної команди. І якщо раніше мова йшла про етичні порушення, то тут мова вже про потенційний кримінал. Після цього вперше з корупцією може почати асоціюватись сам Зеленський. Далі сигнал для усіх ланок корупційної системи: «Все по-старому, дерибанимо далі»?

Якщо Зеленський не почне «велике прання» у своїй команді, то протягом 2020 року нас можуть очікувати не лише дострокові парламентські, але й президентські вибори. За ініціативою вулиці, або самого Зеленського. Скандальна відставка новоспеченого очільника Київщини має бути лише першою краплею майбутніх хвиль. Кадровий голод є надзвичайною проблемою лише тому, що Зеленський не розглядає як кадри незалежних та професійних громадян. Він підбирає удавано вірних, або «підсунутих» оточенням.

«Масла у вогонь» підливають одіозні представники фракції «Слуги народу» як Максим Бужанський, що запропонував скасувати закон про люстрацію екс-регіоналів. Ще там «портнових» зараз бракувало. Вже майже 27% українців вважають, що нова влада не відрізняється від старої. Зеленському пора зрозуміти, що з теперішнім оточенням неможливо радикально змінити країну. І бути владою. Це вже розуміють в Європі. І вже починають розуміти у суспільстві. Тому радикальна зміна оточення – безальтернативний варіант. Інакше «негативне збудження» великих соціальних груп змінить владу на нову.

В цих умовах Зеленського та команду дивує гостра реакція на пісню «95 Кварталу» та «Хору Верьовки» про Валерію Гонтарєву? Впевнений, що дуже мало людей відчувають якусь симпатію до Гонтаревої. Більш ніж достатньо людей звинувачують її у різних банківських та корупційних махінаціях. Більш ніж достатньо людей мають сумніви у історії з підпалом будинку. Та й навряд було дуже багато фанатів та поціновувачів «Хору Верьовки».

Справа тут в іншому. По-перше, в тому, що меседжі «Кварталу 95» асоціюється і будуть асоціюватись з позицією президента. Тим більше, кажуть, він не зовсім відійшов від справ. По-друге, в тому, що пісня гумористичного шоу наклалась на одну з найбільш больових та нервових точок для суспільства та міжнародних партнерів – справу «Приватбанку». А зараз ця тема сприймається не тільки крізь призму долі Гонтаревої, а й як тест для нового президента та уряду. Не дарма ця тема постає не лише у західній пресі, але й в переговорах з МВФ. На інвестклімат пісня не впливає. На нього впливає очікування певних рішень.

Спроба переписати «Мінськ» поки завершується нічим

Протягом останнього часу Росія висувала додаткові умови для зустрічі у «Норманському форматі». Спочатку були вимоги щодо «формули Штайнмаєра» та розведення сил, а потім додаткова вимога «з повітря» про законодавче оформлення «формули». На зустрічі у Мінську Україна наслідувала російський приклад і також несподівано висунула низку безпекових умов як щодо виконання російських умов (7 днів без пострілів для розведення сил), так і щодо «Мінського пакету» в цілому (про розпуск «ЛНР» і «ДНР»). Таким чином, Україна намагалась перехопити ініціативу та закладала грунт, щоб звинуватити Росію у зриві переговорів після можливого виходу з «Мінського капкану» через так званий план Б, по суті, «замороження».

У підсумку, шанси на «Нормандію» усе менші. Зеленському очікувано не вдається переграти Володимира Путіна. Перед початком дипломатичних маневрів було зрозуміло, що Україна знаходиться у програшній міжнародній позиції, у «Мінському капкані». Тому, як виявилось згодом, Зеленський використав «формулу Штайнмаєра» як трюк, щоб перевести усе у «формулу Зеленського». Він намагався пом’якшити капітулянтські формулювання Мінську-2, бо замість змін до Конституції про особливий статус мова зайшла лише про закон, бо безпекові умови почали просуватись вище політичних. Зеленський втягнув Путіна у процес пообіцявши розведення військ та підписавши «формулу» і цим створив міжнародне уявлення, що Україна робить кроки до миру. Заяви про відновлення виплат пенсій з цієї ж «опери».

Коли Путін почав здавати задню через часткове виконання обіцянок, то виникла можливість звинувачувати РФ у саботажі мирного процесу. Тим більше, Росія обстрілювала українські позиції в зоні розведення сил. Путін виявився неготовим до експромту і це відчули західні лідери. Тому відбулась низку телефонних розмов і з Ангелом Меркель, і з Еммануелем Макроном. Путін сказав Меркель: «Київ під різними приводами відмовляється відводити звідти свої підрозділи і військову техніку». А речник президента РФ Дмитро Пєсков додав: «Змінюється запитна позиція однієї зі сторін».

У підсумку, навіть якщо не вийде передомовитись, то буде хоча б міжнародне прикриття позиції України. Про посилення санкцій мова не йтиме, але й можливо ідея їх скасування підірвана. Вчора парламент Німеччини відхилив пропозиції про зняття санкцій з Росії. У підсумку нашим найбільшим виграшем може бути те, що нічого не змінилось чи не зміниться. Бо напередодні були усі підстави того, що нас змусять до токсичного компромісу. При цьому, така можливість і загроза досі залишаються. Але ми пручаємось.

Ці міжнародні маневри мали наслідки для внутрішньої політики. Зеленський отримав відчутний удар по рейтингу після протестних акцій. Ці акції могли порушити якісь попередні домовленості між політичними таборами, а могли спричинити якісь нові домовленості. Та свою роль у міжнародному процесі вони відіграли. Як і бійці у зоні розведення сил. Вони або допомогли Зеленському створити підґрунтя для уникнення токсичної зустрічі. Або послабили якийсь його невідомий і не факт, що корисний і вдалий план.

Виникає враження, що Путін спеціально висуває вимоги, які спричинять спротив в Україні. Виникає враження, що йому потрібна якраз не капітуляція, а дестабілізація. Усім абсолютно очевидно, що українці були і є проти особливого статусу та амністії і нам не важливо як це буде оформлено: «Мінськом-2», «формулою Штайнмаєра» чи ще якось.

 Олексій Роговик,

політичний експерт та голова аналітичного центру Free Voice IAC,

спеціально для "Гал-Інфо".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");