Голова опікунської ради ОХМАТДИТу, доцентка кафедри Львівського національного медуніверситету ім. Данила Галицького Андріана Мальська в проєкті Гал-інфо #ВідвертаРозмова_з.
Андріано, мене зацікавила тема приватної медицини. Наскільки це відрізняється від звичної державної та на кого орієнтовані такі заклади?
В першу чергу такі заклади орієнтовані на тих людей, які хочуть вчасно прийти на прийом та отримати консультацію, на тих людей які можуть спокійно спланувати свій час. Тому що в державній медицині наразі важко щось спланувати, хоча в контексті медичної реформи там і з’явилися виділені години на прийом, але не завжди так відбувається.
Крім того, хоч державно медицина і пішла за реформою, але питання забезпечення, зокрема витратних матеріалів не є вирішеним, і вони лягають на плечі лікаря. І відповідно не завжди можливо надати якісну послугу. Деякі державні клініки також вже ввели платні послуги, але це ще не досконало. В приватних - пацієнт приходить, він знає свій час візиту, і більше ні про що не турбується. У нас всі процеси не пов’язані з лікувальним процесом - це не проблеми лікаря, а адміністрації.
Чи можуть приватні заклади укладати договори з НСЗУ і полегшити своїм клієнтам фінансове навантаження?
Можуть і багато хто так робить. Але там є і свої недоліки. Це пов’язано з тим, що тих коштів, які пропонує держава не вистачає. До прикладу на педіатрію необхідно набрати 900 декларацій для того, щоб це було фінансово окупно. В НСЗУ говорять, що в ті кошти буде все закладено і пацієнти можуть на це розраховувати. Але на таку кількість людей сімейний лікар чи педіатр не завжди може вчасно відреагувати, відгукнутися і виникає багато нарікань від пацієнтів.
Глобально це дуже хороша реформа, яка вигідна для лікарів, які мають досить хороші зарплати, так само вона вигідна і для пацієнтів. А недоліки завжди можна знайти.
Для багатьох людей, сімейний лікар в першу чергу “сімейний”. Люди дійсно хочуть, щоб він їх знав, розумів, спілкувався, відгукувався, відповідав на телефонні дзвінки.
Сімейний лікар може мати до 2000 пацієнтів, звичайно що людина не робот і вона не може всіх запам'ятати, всім приділити час. Навантаження дійсно є достатньо великим, і саме з цього виходять і всі мінуси, адже до нас часто звертаються пацієнти, котрі не могли потрапити до свого сімейного лікаря саме тоді, коли вони цього потребували. Але напевно економічно тільки так воно і може працювати, так є у світі - або чекай, або плати. Є сімейні лікарі, які набирають максимальну кількість декларацій то вони можуть мати до 20 тисяч гривень зарплату.
Це все дуже індивідуально і залежить як від пацієнта та його очікувань, так і від сімейного лікаря, як він собі дає з тим всім раду.
Чи існує зараз проблема кадрів в медицині?
Думаю, що великим приватним клінікам дійсно деколи важко знайти фахівця.
В мене загалом не було цієї проблеми, я працюю на кафедрі, яка базується в Охматдиті і я підібрала команду перш ніж я придумала, що і як роблю. Але загалом дійсно є велика проблема кадрів.
Зараз є серйозна нестача кадрів молодшого медичного персоналу. Фахових медичних сестер є дуже мало. Це та проблема, яку ми відчуваємо.
Колись один мій співрозмовник - лікар з Ізраїлю, сказав, що проблемою наших лікарів, у тому, що вони перестають вчитись після закінчення навчального закладу та отримання диплому.
Така проблема дійсно була. Але зараз є багато фахових конференцій, які стали доступними онлайн. З'явилось багато як безкоштовних, так і платних заходів. Раніше було дуже складно кудись поїхати, щоб взяти участь в навчанні, зараз можливостей стало значно більше.
В мене за цей рік вийшло 4 презентації на європейських конгресах, раніше я б не могла відвідати усі. В Україні теж відбувається багато семінарів.
Не виникає мовних перешкод для участі у світових семінарах?
Ситуація дійсно не є добра, але вона не критична. Багато хто вже розуміє англійську мову.
Загалом мовне питання стоїть гостро. Будь-яка нова стаття виходить англійською мовою, її треба зрозуміти, перекласти. Коли я пишу свої статті, то навіть не орієнтуюсь на україномовні джерела.
Загалом, українські лікарі, якщо мають бажання, мають доступ до передових знань, наукових доробків?
Всі мають. Епоха інтернету дуже полегшила комунікацію, способи навчання.
Ви викладаєте у Львівському національному медуніверситеті. Наскільки в ньому розвинена саме наукова робота? За кордоном навчальні заклади досить успішні саме в цій складовій.
Зрозуміло, що ми в Україні відстаємо від закордонних закладів. Але не можна сказати, що у нас нічого не роблять. Є багато кафедр, які займаються дослідженнями. Але проблема в тому, що будь-які реактиви є вартісними, часто це падає на плечі самого аспіранта. Університет за зверненням часом може проплатити необхідні реактиви, але має бути бажання, мета самого дослідника. Звичайно, що у нас не все досконало, але ми теж працюємо.
Наш ректор дуже сприяє в науковій роботі. Я сама неодноразово до нього зверталась, ми зокрема зробили симуляційний центр. Загалом потрібна ініціатива від самих аспірантів та працівників кафедр. Вдосконалюватись є куди, але це все в наших руках.
Я була досить тривалий час в Америці. Там всі лікарі-практики роблять зокрема і наукові дослідження. Вони описують свої цікаві випадки та впроваджують нові методики. Там ти не можеш бути лікарем і не робити наукової роботи, це їх обов'язок, інакше медицина не може рухатися вперед. В медицині не може бути практика відокремлена від теорії.
Ви спілкуєтесь з іноземними спеціалістами, консультуєтесь з ними?
Власне тут є дуже важливі оці закордонні поїздки, участь в конференціях та семінарах. Крім того, що ти щось нове там дізнаєшся щось нове, ти отримуєш нові контакти. Я завжди можу написати комусь з тих лікарів з якими познайомилась там і вони всі відповідають. Плюс є багато медичних спільнот.
Всі відкриті й готові до спілкування. Просто сидячи в університеті й не виходячи за його межі ти нових знань не здобудеш. Треба тільки знати мову.
Хочу ще зачепити питання кадрів у розрізі вікової структури. Зараз дуже багато лікарів є пенсійного віку.
Колись, до прикладу, коли я була студенткою, нас на інтернатуру скеровували в різні райони області чи по Україні, якщо ти був не одружений. З одного боку це звичайно був мінус, бо спробуй вибратись з якогось села куди тебе відправили. Мене до прикладу скерували в Турку, до цього я там ніколи не бувала, і зрозуміло, що я не хотіла там бути. Але з іншого боку ти мав той розподіл, якщо ти був на бюджеті. А зараз інтерн сам зобов’язаний знайти собі місце для проходження інтернатури, яке потім буде гарантувати взяти його на роботу. Це проблема. Місць нема, ставок нема, багато головних лікарів не хочуть брати інтернів, бо не можуть гарантувати місце праці. Багато моїх талановитих студентів просто кинули медицину, пішли в інші сфери, зокрема в IT, і це дуже сумно.
З пенсіонерами дійсно є така проблема, але я їх чудово розумію. Бо вийшовши на пенсію з лікарської роботи, вони будуть мати пенсію 2-3 тисячі грн. Ясно, що ніхто за такі гроші прожити не може. В мене тітка пропрацювала 40 років в Західноукраїнському медичному спеціалізованому центрі педіатром, мала страшні черги пацієнтів, вийшла на пенсію і має зараз 2500 грн., якби не родина, просто не уявляю, якби вона мала прожити на такі кошти. Перше ніж робити реформу медицини необхідно робити й пенсійну реформу, для того, щоб лікар знав, що буде забезпечений коли вийде на пенсію. Ні одна нормальна людина не хоче на тій роботі вмерти.
Загалом реформа сімейної медицини в Україні на вашу думку є успішною?
Безумовно, що сімейна медицина попри всі недоліки є ефективною. Вторинка наразі відстає, але я бачу проблему в тому, що бюджет медицини є нижчим за необхідний. І відповідно НСЗУ не має можливості поставити такі тарифи на послуги, які будуть конкурентні з приватною медициною. Якщо в приватній медицині в тариф закладена консультація 500 грн, а в державній 49, то зрозуміло, що тут щось не так. Неможливо за такі гроші утримувати лікарню, яка є стара, зі старим обладнанням, потребує ремонту, і т.д. Медицина не може бути безплатною, це все коштує грошей.
Можливо питання вирішить страхова медицина?
Страхова медицина має право на життя. Але я бачила різні моменти. Зокрема в США за часів Обами, всі бідні, які не працюють отримували медичне обслуговування безкоштовно. Але ображались ті, хто працюють, адже вони мусять купувати дороговартісні страхівки, які далеко не покривають всі послуги, а ціни на медичні послуги там не регулюються державою і наприклад звичайне Ехо серця може вартувати кілька тисяч доларів. Відповідно, людям не вигідно працювати на малооплачуваних роботах, краще сидіти на соціальному забезпеченні і буде те саме по грошах, але буде повний доступ до медицини. яку оплатить хтось інший. Середній клас вже не може собі дозволити якісну медицину. Ніби з одного боку це працює, але багато людей до останнього не звертається до лікаря, боячись великих рахунків та доводить себе до жахливого стану.
Також у нас занадто низькі офіційні зарплати, з яких можна було б сплачувати відсоток у страховий фонд та і страхові компанії завжди знайдуть юридичну причину, щоб не оплачувати той чи інший страховий випадок.
Розмовляв Андрій Маринюк
