Львівський завод РЕМА свого часу був одним з найпотужніших підприємств Радянського Союзу. Як і всі промислові гіганти завод пережив нелегкі часи, однак зміг вижити. Зараз підприємство знаходиться на переломному етапі і чекає інвестора, проте уже кілька років безуспішно триває процедура продажу державного пакету акцій. Наступний аукціон відбудеться 7 серпня, однак на самому заводі не вірять в те, що і він зможе стати результативним. Про перспективи і плани підприємства у розмові журналіста „Гал-info” з головою правління ВАТ „Львівський завод радіо-електричної медичної апаратури” Володимиром Старічеком.
— На початок липня заплановано повторний продаж державного пакету акцій. Однак продаж уже кілька разів переносили. Чи є шанс продати пакет цього разу, оскільки ходять чутки, що його вартість завищено?
— Продаж держпакету акцій визначений ще в 1996 році. Значить процедура сформована по методиці тій, яка була і потім підтверджена законом України „Про державну програму приватизації на 2000-2004 роки”. Той пакет акцій визначався номіналом 0,25 копійок. Значить ціна пакета акцій визначена з тієї методики. Але підприємство перейшло в стадію банкрутства, процедуру санації і було відчужено майно, однак вартість пакета не змінилася, а це суперечить принципу статті 155 Цивільного Кодексу України, який вступив в силу з першого січня 2004 року. Там йдеться про те, що всі акціонерні товариства повинні привести вартість статутного фонду у відповідність до вартості активів. Якщо набуваються якісь активи, то потрібно збільшувати свій статутний фонд. Якщо ж зменшується, як у нашому випадку – ми пройшли санацію, було відчужено майно і при тому дуже багато відійшло, потрібно зменшувати статутний фонд або зменшувати за рахунок зменшення ціни номіналу акцій. Закону змінено не було, активи не переоцінювали і Фонд держмайна керується також законом, який Верховна Рада не змінила. Був розроблений проект закону «Про державну програму приватизації на 2005-2008 роки». Його не прийняли. А на сьогодні Фонд майна керуючись законом старим «Про державну програму приватизації 2000-2002 року» не може відповідно до Цивільного Кодексу змінити вартості пакету акцій. Отака колізія! І звичайно, купляти повітря ніхто не збирається. Потенційні інвестори не тільки «Іскра», а й інші, приходять та й кажуть: „Ну але за тим пакетом акцій майна вже того немає, що вартість була його у 2003 році 2 мільйони 663 тисячі, що вона зараз залишається, то не справеливо…”
— Скажіть, будь ласка, яка реальна вартість, хоча б приблизно?..
— Я не можу так назвати. Необхідно провести незалежну експертну оцінку вартості того майна, що є і тоді визначається ціна, на чому в принципі наполягають всі інвестори, які заходять. Але у всіх офіційних відповідях Фонд майна дає відповідь, що він не може продати той пакет акцій за незалежною експертною оцінкою. По-перше, він зобов’язаний продати за конкурсом, але початкова ціна пакету повинна бути визначена незалежною експертною оцінкою. Він визначає вартість припустимо у межах ста тисяч по незалежній експертній оцінці, фонд все одно змушений продавати за 2 млн 260 тисяч.
— Минулого разу, коли не продали пакет, він був переоцінений і знижена вартість?
— Ні, то суто формально, як цього вимагає положення про продаж. Тобто комісія по продажу того пакету акцій, має право після того як ніхто не звернувся на перший конкурс знизити ціну пакету акцій на 30% і не більше.
— Наступний продаж, наскільки я знаю буде в серпні, чого чекати?
— Все крутиться навколо того, що є формально закон, який не змінено. І всі прекрасно розуміють і Ющенко виступаючи, коли ще Тимошенко була перший раз віце-прем’єром, а він прем’єром, казав, що ми не будемо брати однаково умови продажу для „Криворіжсталі”, тої яка приносить півмільярда прибутку в рік і підприємства-банкрута. На що ми в принципі також зверталися, бо та колізія виникає на рівні законодавчої бази. А Фонд майна, оскільки ми відносимося до групи Г, виставляє на продаж пакет акцій, який продається він, він дає повторний конкурс і дається знижка на 30%, потім знов перший конкурс, потім знов повторно і так вже багато разів. Він пов’язаний отими законодавчими рамками і відхилитися від того не має права.
— Суто для підприємства потрібен цей продаж?
— Звичайно. Коли я прийшов, точніше повернувся у 1998 році на підприємство, воно було в стадії банкрутства. З 1996 року воно було банкрутом. Тут були і захоплення, тут були кримінальні спроби приватизувати підприємство, безплатно заволодіти пакетом акцій, які належали державі, тоді їх належало 96,6 %. Та вся історія тягнулася з намаганням заволодіти підприємством десь до 2002 року. Проте держава в умовах реформації економіки не мала можливості контролю, і декларуючи невтручання в господарську діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, вона в них і не втручалася. Хоча контрольний пакет акцій належав і належить державі. Вона ніяким чином підприємства не контролює. Тільки виконання певних показників, фінансового плану того що є формальним. Реальної допомоги, щоб підприємство наприклад вийшло з банкрутства немає. Тому ми своїми силами намагались вийти з банкрутства з 1998 року по 2004 рік погасили першу справу по банкрутству, але не борги. Справа була закрита у 2002 році. Але успішно маючи тягар боргів, які ми мали до того тих 3 млн 200 тис, ми влізли в другу справу по банкрутству. Коли нема обігових коштів, коли підприємство не виходить на режим беззбиткової роботи, то перспектива його одна – закінчити банкрутством.
— Яка зараз ситуація на підприємстві?
— Зараз вона достатньо складна поки не викупиться той пакет акцій. Ми не закінчили процедуру санації по банкрутству. Борги погашені, і боргів в нас на сьогоднішній день нема, але рухатися вперед без інвестицій, без фінансового вливання не можемо. Хоча от інвестор ВАТ «Іскри» дуже багато зробив і в принципі з його допомогою ми вже рік не маємо боргів, але якщо б не було такої допомоги, ми навряд, ми знову у них не залізли. На сьогоднішній день «Іскра» вже багато вкладає в нові розробки нашого підприємства. А в нас законодавча база абсолютно не передбачає поняття внутрішнього інвестора. Зовнішня інвестиція обумовлена, а внутрішня ні. А що таке інвестиція? Ну припустимо, ви хочете допомогти нам і у вас є мільйон доларів і ви хочете його вкласти в ВАТ «РЕМА». А що ви можете? Податкове законодавство взагалі такого не передбачає. Значить, то є практично дарунок. З того мільйона 250 тисяч ми мусимо віддати державі, як податок на дохід. Розумієте, то абсурд, коли підприємство банкрут, йому хтось хоче допомогти, а ви мусите віддати. Закон про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, нібито описує, що в нього є інвестор, ну правда він так описує – санатор «інвестор» він може інвестувати. Як він інвестує, яким чином, які механізми, як то пов’язано з податками законодавчо нічого не описано. Тобто податкове законодавство обов’язково потрібно змінювати, він настільки недолугий, що та перша частина про відновлення платоспроможності боржника, вона взагалі в ньому відсутня, вона тільки формально описана. А що ж воно таке відновлення платоспроможності боржника, хто на сьогоднішній день може сказати? Юристи трактують так ну і в принципі суди господарські: погашені борги, вже ти відновив платоспроможність. Але воно зовсім не відповідає дійсності, бо відновлення платоспроможності це означає, що підприємство повинно вийти на прибутковий режим роботи. Ну я не кажу прибутковий, але хоча би по нулях, щоби воно самостійно працювало, щоби в нього був обіг коштів, а для цього повинні бути обігові кошти. Тобто якщо вже в закон такий написано, то він повинен передбачати такі речі. І так було передбачено в нашому випадку плану санації, але не дали виконати знову ж таки через отой формалізм. Фонд майна, яким керував тоді пан Чечіков, затвердив план санації з вимогою, що інвестор викупляє державний пакет акцій обов’язково. Все нормально крім одного — а яким чином він має викупити цей пакет акцій. В плані санації записано і затверджено міністерством економіки, фондом майна, судом, погоджено з податковою, що викупляється за незалежної експертної оцінки. А помінялася влада, прийшла пані Семенюк і каже, а як же так цільовий продаж же заборонений. Тим більше, що «РЕМа» є підприємством групи „Г” і мусить продаватися за конкурсом. І це якраз співпало з тим, що продалася «Криворіжсталь». Всім дуже сподобалася методика продажу, а саме конкурс, аукціон, хто більше дасть і так далі. І нас як підприємство групи „Г” банкрутом ставлять на конкурс на тих самих умовах, що і «Криворіжсталь». От ми маємо проблему більше року, з 22 квітня 2005 року, коли справу по банкрутству закрито по мировій угоді, а в мировій угоді комітет кредиторів і суд затвердив таким чином, що вона передбачає ще виконання двох пунктів — викуп державного пакета акцій і створення закритого акціонерного товариства, що було передбачено планом санації на якому наполягав фонд держмайна і погодило міністерство економіки. І от зараз доволі тупікова ситуація.
— Зрозуміло, що таке піприємство як «РЕМА» потрібне не тільки Львівщині, але і Україні загалом. Але тим не менше, що зараз з підприємством, на якому воно етапі, що воно може дати при певних інвестиціях і певних змінах?
— Почну з того, що виправдано те, що наприклад коли я прийшов у 1998 і підприємство не дивлячись на те, що воно в стадії банкрутства працювало постійно не зупиняючись. Чи то правильно? Я розмірковую стратегічно, ми були праві, що не дали підприємству зупинитися з самого початку. Воно би пішло на знищення, якби процедура банкрутства почалася в ті часи, то не було би підприємства на сьогоднішній день. За ці роки хоч і не на великі суми, десь на 8 мільйонів випустили продукції, яка стоїть в наших лікарнях. Вона куплена та продукція, вона не лежить на складі, значить медична апаратура, яку ми випускаємо потрібна.
— 8 млн це ще не так погано…
— Нажаль ці кошти ми не заробили! То ми випустили і продали продукцію з 1998 року це дуже мало. В нас обсяги на підприємстві порівняно з 1991 роком впали в 68 разів. Тоді працювало 2750 чоловік на підприємстві, а тепер 167. Тепер розумієте. Звичайно, продуктивність можна підвищувати. Ясно, що ринок був в нас майже весь колишній радянський союз, то і ми були по багатьох позиціях монополісти по дефібриляції серця, монітори реанімаційні та ін. Ми випускали багато продукції. Все змінилося, зрозуміло, з’являються нові компанії, які починають також освоювати випуск медичної апаратури. Тим більше, що діяльність та не ліцензувалася до цього часу. Та боротьба за те, щоб ми вижили, я рахую виправдовує себе. По великому рахунку ми своє призначення по забезпеченню системи охорони здоров’я України в тій мірі, якій ми могли то зробити, виконали. На жаль ми не скоро зрозуміли, що держава не буде опікуватися державними підприємствами, значить вони повинні самі жити.
— Cкільки найменувань продукції зараз виробляє завод і в яких напрямках?
— В 1991 році в нас було 78 найменувань продукції медичної апаратури. На сьогодні ми можемо дозволити собі робити шість найменувань. Не то що дозволити, це не означає, що та продукція, яку ми можемо виробляти не користується попитом. Просто нема обігових коштів, щоб її запустити. Багато продукції потрібно модернізувати і сертифікувати знову в міністерстві охорони здоров’я. І ніхто не зважає, що то державна частка, в нас суб’єкти господарювання рівні незалежно від форми власності. Чи інвестор там вкладає гроші, чи люди свої капітали об’єднують. В даному випадку за всі роки в нас жодної копійки не вклала держава — основний капіталіст.
— Попри те, що були важкі часи, чи залишились зараз на підприємстві інженери, конструктори, які зараз можуть розробити конкурентноспроможну продукцію?
— Оскільки ми працюємо, живемо і працюємо, випускаємо продукцію, то випуск медичної апаратури без супроводу інженерів, технологів, конструкторів неможливий. Тобто якщо б не було спеціалістів, фахівців, то не було б випуску ніякого. Щодо освоєння нової продукції деякі сили є, але на жаль, ми можемо констатувати одне, що притоку кадрів за 15 років на завод не було. Це проблема не тільки заводу „РЕМА”, але й всіх. Випускники „Політехніки” по нашій спеціальності на завод не йдуть, бо в принципі ми не можемо зараз платити їм стільки як скажімо на базарі. Він краще піде на ятку і буде мати гарантовано сто доларів. Для того, щоб вийти із кризи, нам потрібно вийти на прибутковий режим роботи, піднімати людям заробітну плату. На сьогоднішній день наступна грандіозна проблема, яка нас чекає це брак кваліфікованих кадрів, адже ми починаємо виробничу підготовку нових приладів. Щоправда, за допомогою „Іскри” ми набираємо молодих людей в основному на конструкторські роботи.
— Яка зараз зарплата?
— Мінімальна. Я ж кажу ми не закінчили процедуру банкрутства, санації. Мінімальна, оскільки в нас катастрофічна ситуація. Ми не можемо собі дозволити її зараз підняти, хоча в нас зараз немає боргу по зарплаті. Затримки є, а боргу нема. Змушені виконувати закон платити мінімальну.
— На скільки зношеною є технологічна база?
— Технологічна база зношена десь на 75-80%. Ну по-перше, за ті 15 років ясно, що багато технологій, які ми використовували, вони застаріли. Треба сказати, що не особливо ми рухались і в радянські часи. Зараз треба процес виготовлення самого основного плат електронного монтажу на чому полягає електронна апаратура. В нас технології всі є і обладнання і швейцарське і американське, але на жаль йому 70-80 років. Воно не дозволяє зараз по-нових технологіях зробити плати. В нас нема обладнання для монтажу чіпів.
Ми не збираємося відновлювати напевно весь процес, зокрема, власне виробництво плат. Ми такої якості як сьогодні забезпечують спеціалізовані не можемо досягти. Деякі напрямки просто самі по собі відпадуть.
— За найскромнішими оцінками скільки треба коштів, щоб завод піднявся?
— Не так багато. Дивлячись, яка мета, що значить підняти завод? Якщо просто зробити його підприємством, яке би працювало прибутково, то можна залишити 20 чоловік, то все продати, як мені багато хто пропонував, і то буде прибуткове підприємство під той обсяг, що ми на сьогодні випускаємо. Але чому ми зберігали підприємство? Є мрії повернутися хоча б на той обсяг, який був. Ну в той же час досвід показує є такий завод в фірми «Сіменс», який має працюючих 500 чоловік, а обсяг медичної апаратури 200 найменувань. І обсяг в них не три чи шість мільйонів як в нас було, а десь 360-півмільярда . Тобто десь так я бачу розвиток нашої фірми, що вона повинна випускати широку номенклатуру медичних приладів, сучасних звичайно, які потрібні медицині. І тут повинно відновлюватись і наукова база, бо є ще в нас вище поверхом колишній всесоюзний науково-дослідний інститут «РЕМА». Наукову базу треба обов’язково, без того ми не будемо просуватися. Просто брати десь ставити «сіменсівський» чи «шиліровський» прилад і в інших фірмах їх копіювати, то діла не буде. На ринку ти ніяк не проявишся. Копіювати не можна, треба розробляти, треба ноу-хау. Роботи в тому напрямку для нас море. Не буду казати, що з нуля, але то дійсно непочатий край роботи.
Для того, щоб відновити підприємство, його підняти — перша умова, звичайно, щоб воно було прибутковим і тоді можна рухатися вперед. Інвестиції повинні бути. А інвестиції впираються в то, що потрібно виконати план санації до кінця. І поїхали знов по тому самому колу. Востаннє, коли Валентина Семенюк приїжджала, я їй то саме розказував. Маємо замкнуте коло, якого ніхто не може розірвати і воно штучно створене. Ніхто не заставляв Фонд майна підписувати план санації в тому вигляді як він був якщо він як, кажуть вони у фонді майна, суперечить закону. Є підпис офіційний, є печатка Фонду майна, є державний орган який затвердив. Хто там Григоренко був, чи Чечитов, чи Семенюк прийшла, то не повинно впливати на процеси. Якщо вже затверджені ці процеси, то треба їх виконати. Назад вже і шляху нема, борги погашені, процес на половині дороги, там передбачалося створення акціонерного закритого товариства. А зараз все то поламати – як?
— Нещодавно на «Іскрі» відбулися певні кадрові ротації, чи не позначиться це на стосунках з «РЕМА»?
— Воно ніяк не позначається на нас. Є програма, яку «Іскра» собі намітила і я вважаю, що це не погано. Все пояснювалось акціонерам на зборах, те що «Іскра» як електротехнічна, світлотехнічна компанія по досвіду тих конкурентів з одного боку і партнерів з іншого таких як «Філіпс», «Дженерал електрік», вони всі розвивають інші напрямки. Тобто крім чисто освітлювальної апаратури, як правило і медичний напрямок. Я думаю, що з одного боку отака масова продукція дає можливість підняти напрямок медицини. Бо десь звідкісь треба брати кошти.
Для довідки:
ВАТ „Львівський завод радіоелектронної медичної апаратури” спеціалізується на випуску дефібриляторів серця, електрокардіографів, апаратів СМД-терапії, електроміостимуляторів тощо.
Крім держави, власниками його акцій є фізичні особи — 11% та ряд юросіб — 27,68%.
2005 рік РЕМА закінчив з 2,134 млн грн балансового збитку (2004 р. — 1,073 млн грн збитку). За шість місяців 2006 року на підприємстві вироблено продукції на 575 тис грн.
Розмовляла Тетяна Турчина „Гал-info”
