«Я з Донецька, у мене в Києві дитина навчається, коли вона подзвонила і розказала, як там студентів б’ють… Я не хочу, щоб мою дитину били. Я безпартійний і був усе життя в опозиції. В 1991-му голосував за Чорновола. Мені не байдуже. Не хотів, щоб у нас такий президент був», - це розповідь повстанця з Донецька Анатолія Адамовського, якого 20 лютого снайпер поранив на Інститутській.
«Це ви тут, на Західній та Центральній Україні, могли лише здогадуватись, що то за людина Янукович, а ми знали його, знали, який він є, тому ілюзій щодо нього не мали. Ми знали, що після тих виборів до влади прийшли люди, які можуть тільки грабувати та відбирати. Ми в 90-их роках в Донецьку через це пройшли, і все це бачили. Бачили і як відбивались, і як стріляли, як відтискали бізнес. Мені це не подобається, я хочу жити там, де порядок і закон», - пояснив Анатолій Адамовський причину того, чому він вийшов на Майдан.
Він не заперечує, що багато донеччан добре ставились до Януковича і його диктаторського режиму. Таку позицію Донеччини він пояснює результатами багаторічного зомбування людей.
«Він (Янукович, -ред) лише чотири роки був президентом, а у Донецькій області він до цього був ще губернатором. Зрештою, там і до нього було кому мізки людям промивати. За ці роки в Донецькій області вибудована така потужна адмінмашина, що навіть маленький ЖЕК увесь міг бути завішаний прапорами Партії регіонів», - пояснив повстанець.
За його словами, на Донеччині, як у найбільш густозаселеному регіоні, за всі ці роки економіку намагалися спалити, натомість нічого нового не створювали і не будували.
«В донецьких нема страху, там люди живуть гартовані життя, і щоб залякати фізично… навряд. Там люди більше бояться втратити роботу. Не пішов на їхній (Партії регіонів, - ред.) мітинг – вигнали з роботи. Щоб ви розуміли, що бюджетників на їхні мітинги тупо гнали. У мене багато знайомих, яким саме так погрожували. От випадок був у Горлівці, коли ТСН показувало, кореспондент ставив учасникам акції питання, а усі мовчали. Одна лише жінка зупинилася і сказала: «Бидлом себе почуваю». Вона розказала, хто і чого їх гонить на цей мітинг. Потім до мене хлопці з Донецька дзвонили і розказали, що вона більше не працює», - розповів Анатолій Адамовський.
Пояснення цьому у чоловіка одне – ці 20 років до звичайних донеччан нікому не було діла: «Там нема ні опозиції, ні агітації, тільки російські канали. І у Львові, і в Донецьку люди однакові і достаток однаковий, просто різниця в головах. Тут люди трохи вільніші. «Тітушок» чого так багато? Бо це люмпени… погана освіта, питущі батьки, важке дитинство. Що їх чекає? Наркотики і дешева горілка. Ну, а так прийшли, запропонували 500 грн за день, щоб поїхати ненависних «бандерів» бити, але то ж не кожен поїде. Є такі, які їдуть, бо дійсно грошей вдома нема. От до мене бабуся на Майдані підійшла і розказала, що душею вболіває за Майдан, що спати через це не може, але грошей не має… Щоб якось допомогти, то вона пішла в Маріїнський парк, постояла з ними (регіоналами, - ред.), із синім прапором. Каже: «Мені дали 350 грн, а я прийшла і кинула їх в скриньку на Майдані». От і все. Просто ніколи на цих людей ніхто не зважав».
Анатолій Адамовський навчався у Харкові в сільськогосподарському інституті. Розповідає, що завжди багато читав, любив спілкуватися з цікавими людьми.
«Ну, от громадянська позиція у мене така. Я люблю Україну, і я патріот своєї країни!», - каже він.
Повстанець з Донецька вже майже тиждень у Львові на лікуванні, отримав дуже серйозне поранення 20 лютого на Інститутській, коли снайпер полював за людьми.
«Як поранило? Снайпер на Інститутській. Дуже багато наших хлопців тоді постріляли. Коли почався черговий штурм о 9.00, «Беркут» почав відходити по Інститутській. Наші хлопці з боку стели Незалежності прорвались, і вийшло так, що голову колони «Беркуту» відрізали. Та навіть не відрізали, але вони (беркутівці, - ред.) подумали, що їх відсікають. Ми прекрасно знаємо міліцію, що вони по свої натурі дуже боягузливі. Ну хто там служить? Ті, хто вміють десь гуртом впіймати і в райвідділі добити. Тоді вони перелякалися і в паніці втікали. В Жовтневому палаці навіть залишили свою гарячу кашу в тарілках, залишили щити і особисті речі», - пригадує повстанець.
«От коли ми їх почали гнати, я підіймався сходами ліворуч на Інститутській з боку Жовтневого палацу. Беркутівці використовували «коктейлі Молотова». В дворі Жовтневого палацу ми знайшли дуже багато готових коктейлів. Є багато фотофактів, де видно, як вони кидають пляшки із запалювальною сумішшю у нас. Саме там, в Жовтневому, ми знайшли цілі ящики готових коктейлів та щити. Ми почали забирати ці коктейлі та нести на барикади. Несли їх нагору. Біля входу в метро, де колись стояла наша вежа КПП, до передостанньої барикади. Там ще був кран з водою. Хлопчина, який був біля мене, взяв ящик з коктейлями, а я набрав п`ятилітрову пляшку води. Там же був священик, який нас і поблагословив», - розповів Анатолій Адамовський.
За його словами, коли повстанців вже підбігли до останньої барикади на Інститутській снайпер вже стріляв по людях.
«Хлопці сказали мені пригнутись. Я подивився, що через дорогу шматок тієї барикади, який біля метро був, а там нікого. Подумав, що перебіжу туди. Ще з одним хлопчиною ми перебігли, взявши з собою ящик коктейлів, тобто перебігли на інший бік вулиці. Поставив ящики і хотів подивитись, що там попереду. Виліз на барикаду, подивився, а там Камази, а за ним снайпери. Десь за 500 м. теж були снайпери. Я стежив за тими, що ближче були, а мене підстрелив той, що був далі... У них була така оптика, що вони, певно, навіть могли розгледіти колір моїх очей», - зазначив повстанець.
Снайпер влучив чоловікові у передпліччя, від пострілу його відкинуло назад.
«Я впав, лежу і чую, що рука затерпла, болю не було, а просто не відчував її взагалі. Територія прострілювалася. Я почав гукати лікаря, але мені показали, що не можуть до мене дійти, бо до цього снайпер вже застрелив тут шістьох. Я притиснув руку до тіла і якось прибіг до наших. Там вже мене затягнули до волонтерів. Поклади на ноші, а у мене був дуже важкий бронежилет, занесли в готель «Україна». Поклали на підлогу, я повернув голову, а там все було в крові, скрізь лежали побиті люди. Лікар почав кричати, що у мене важкий стан, прийшов священик і почав відпускати мені гріхи», - пригадує Анатолій Адамовський.
Після цього Анатолія Адамовського винесли на Майдан. Там вже були кияни, які своїм мікроавтобусом відвезли його та ще двох інших повстанців у четверту лікарню Києва.
«Операцію робили під місцевим наркозом. Хтось зайшов в операційну і повідомив, що приїхала міліція. Лікар вийшов, але через якийсь час повернувся, сказав міліції, що ми в дуже тяжкому стані, і ті поїхали. Коли зробили операцію, то відвезли в палату, це було десь в обідню пору. Буквально через кілька хвилин прибігла медсестра і сказала, що приїхав Беркут. Далі медсестри з лікарями, завідувачем травматології Миколою Андрійовичем заховали нас в комірчині у підвалі. Ми годину там пробули. Потім якийсь хлопець з дівчиною, які живуть поруч, приїхали до чорного ходу машиною і забрали нас до себе. Ввечері у мене відкрилася кровотеча і мене назад забрали до лікарні. На той час під лікарнею вже були місцеві мешканці, студенти, люди із собаками. Загалом десь до 200 людей зібралося, вони оточили лікарню і цілу ніч чергували. Вранці приїхала швидка зі Львова і забрали нас сюди», - розповів Анатолій Адамовський.
Вже у Львові, за словами повстанця, зібрався консиліум лікарів: «Сказали, що жити буду (сміється). Рана заживає добре. Зараз саме поранення заживе, а потім будуть кістку збирати. Ось і все…»
Запитуємо про його прогноз, зважаючи на агресію Росії.
Чоловік посміхнувся і сказав: «Я взагалі по життю скептик і песиміст, але тільки не у цьому. Навіть рідний брат не міг мене зрозуміти, чому я на Майдані. Але я точно знаю, що я люблю свою країну, і я готовий за неї життя віддати. У мене дідусь нікого не боявся і на війні танки прикладом ганяв, і я нікого не боюсь. Я хлопців бачив на барикаді, які БТР каменюками забили, як мамонта! Каменюками і палицями! У них страху нема! З такими пацанами ми розженемо будь-яку армію. Це ж у наших хлопців і зброї не було, а як дати їм зброю, то будемо гнати окупантів до Волги!».
Анна Новик.
Фото - uk.shram.kiev.ua.
