Передвиборча кампанія у Луцьку на низькому старті. Інтерес містян зараз прикутий до марафону заяв охочих балотуватися на пост Луцького міського голови.
Першим про такий намір заявив луцький підприємець і громадський діяч Віктор Грисюк.
Район.Луцьк вважає за потрібне почути кожного, хто хоче позмагатися за крісло мера, адже лучани мають розуміти, яку візію міста пропонує той чи інший кандидат. Редакція пропонує співрозмовникам прийти на інтерв'ю-прогулянку, локацію для якої має обрати герой матеріалу. Таким чином розмова відбувається у контексті міського простору, який хочуть удосконалювати майбутні кандидати.
Віктор Грисюк запросив журналісток видання поспілкуватися у центрі Луцька на проспекті Волі біля фонтанів.
– Вікторе, чому саме це місце ви обрали для інтерв’ю?
– Це місце для мене – луцький амфітеатр. Під час одного з Art Jazz фестивалів, який я організовував, тут був концерт і вийшов своєрідний флешмоб культури. Люди могли сидіти на сходинках, відпочивати, дивитися. Насправді, у Луцьку є багато таких гарних місць, але, на жаль, навіть лучани мало помічають їх потенціал.
Водночас, потреба постійно шукати і пристосовувати місця у нас хронічна: у Луцьку немає культурного центру, немає приміщення, де можна провести концерт.
– А як же розважальний центр «Промінь»?
– Добре, що у нас є «Промінь», але він передбачений не для концертів, а для показу фільмів. Звісно, його використовують приїжджі колективи, бо то є найбільший зал у місті. Але я спілкуюся з людьми, які забезпечують технічний супровід музичних колективів, і вони кажуть, що це приміщення не передбачене саме для концертної діяльності.
У всьому світі є тенденція, щоб зали для концертів були як трансформери. Якщо виступає роковий колектив, то людям треба потрусити своєю дупою. Для класичного концерту має бути якісна акустика, а не та, що налаштована для перегляду фільмів. З тих самих причин для концертів не підходить і наш драмтеатр.
Виходить, за 30 років Незалежності у Луцьку не з’явилося жодного реально концертного залу.
– Відчувається, що ви розумієтеся на організації культурних подій.
– Коли я кажу про культуру, я у ній бачу великі гроші і можливості. Люди, які заробляють гроші, хочуть жити у місті, яке сучасне, безпечне, комфортне. Але моя діяльність не обмежується культурою. Я проводив у Луцьку і бізнес-форуми. До речі, у нашому місті немає також приміщення, де можна проводити міжнародні конференції.
– А як же конференц-сервіс від «Адреналін Сіті»?
– На щастя, з’явилася така приватна ініціатива, яка розвиває у місті цей напрямок і в докарантинний період чимало бізнес-форумів приймали заклади «Адреналіну» – кінотеатри і Музей сучасного українського мистецтва Корсаків. Це приклад того, як приватна ініціатива може розвивати місто. Але «Адреналін» теж має не всі можливості для проведення конференцій, як і Промінь для концертів.
Та це не проблема «Адреналіну» чи «Променя». Луцький бізнес чудово навчився використовувати свої можливості, а завдання мерії підтримувати ініціативи, які розвають місто, хоча б інформаційно.
А у нас як? Приватний інвестор відкрив Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, який є першим такого типу в Україні. То є перлина міста! А коли Зеленський приїхав у Луцьк, то йому МСУМК не показали!
Місто має нарешті визначити пріоритети. Для мене зразок – Люблін. Побудували спершу культурний, а потім і кілька конференц-центрів. І таким чином Люблін претендував спершу на культурну столицю Європи, а зараз став одним із активних центрів міжнародних бізнес-зустрічей.
- Хочете сказати, що Луцьк не створює, а постійно пристосовується?
– Так! Все, що не візьмись – недороблене. У Луцьку ключове – пристосуйся! А я не згоден.
Я хоч і патріот свого міста, але не люблю цих напівтонів. Коли говоримо «Ось у нас гарний зоопарк», то чекайте, він же недороблений! Так, у нас є гарний Центральний парк, але де його велодоріжки? Якщо говоримо про озеленення, то воно у нас абсолютно хаотичне.
Щодо культурних заходів, то мені боляче, що таке велике місто на понад 200 тисяч жителів, а зараз ще приєднуються навколишні ОТГ, немає жодного нормального піаніно. Хоча якби ми взяли таке ж місто по населенню у Німеччині, то тут було б 10 «стейнвеїв» (Steinway & Sons – відома фірма, що виготовляє музичні інструменти вищого класу, піаніно у тому числі – прим. ред.)
– Тобто немає піаніно?
– Немає жодного якісного піаніно! Володар десяти «ґреммі», який приїздив у Луцьк на Art Jazz, сльози лив, коли грав на наших інструментах.
А ще у нас критично мала кількість якісних готельних номерів. У нас дуже мало потягів ходить, тому і дуже мало музикантів можуть до нас добратися. І не лише музикантів.
Люди, які хочуть організувати у нас бізнес-конференцію зіштовхуються з тим, що у нас нема приміщення, нема чим дістатися. Ми викручуємося, але так не повинно бути.
– Вікторе, ми говоримо тільки п’ять хвилин і назбирався цілий список що з Луцьком не так. Чому ж, на вашу думку, у міста накопичилося стільки системних проблем?
– Вся попередня влада намагалася вирішувати проблеми міста у міру їх поступлення. Ми зараз намагаємося усунути наслідки, а не причини виникнення тих проблем.
Зараз у Луцька нема стратегії, нема візії. Більшість людей, які причетні до влади, говорять про різні ефемерні і дріб’язкові речі. Ніхто не говорить про системні зміни. Можна покласти нову бруківку, пофарбувати фасади, відкрити величезний фонтан, і ніхто не спитає громади, що їй потрібне.
Багато моїх друзів, які виїхали з України, зараз розробляють стратегії для Любліна, Кракова, Варшави. Коли прошу їх «Дайте почитати», то вони питають «На яке десятиріччя?». Люди мають стратегічне бачення на п’ять десятків років і розписують покроково, що мають робити.
У нас всі стратегії, які писалися, відірвані від життя. Наприклад, зараз змінюється клімат і ті стратегії, які писали 20 років тому не підходять.
– Колись дощ у нас впродовж року ішов рівномірно, а зараз може тривалий час не бути, а потім різко виливається місячна норма. І тоді місто тоне. Тому зараз за кордоном роблять міста-губки: викладають бруківку ромбами, лишаючи доступ до землі, а вода не утворює басейнів.
Дуже багато речей, за які треба братися. Наприклад, весь світ заробляє на смітті, а в Швеції уже його не вистачає, бо це сировина. У той час у Луцьку муніципали штрафують на 1700 гривень людину, яка, увага, привезе у сміттєвому пакеті відходи і викине їх у контейнер. Так, вона з сусіднього села, але що тут такого? А муніципали роблять засідку, штрафують! Питання: чи повезе людина своє сміття у Брище? Ні. Ми таким чином накопичуємо гори сміття навколо міста за свої ж гроші.
– Вікторе, то яке ваше бачення стратегії Луцька?
– Я не схильний просто критикувати, навпаки маю пропозиції, як вирішувати проблеми. Вважаю, що треба написати експертну стратегію, яка акумулює найкращий досвід. Свого часу американці мене навчили, що у громадській сфері і політиці немає інтелектуальної власності. Чому? Бо коли є хороша ідея, умовно у Празі, Варшаві і Любліні, то чому її не реалізувати у Луцьку? Воно ж незапатентоване.
У свій час я кілька років жив у Києві, але повернувся і відкрив тут джазовий клуб і хочу, щоб місто розвивалося. І я не хочу, щоб місто мого майбутнього називалося на кшталт український Амстердам чи ще щось…
– Луцька Венеція з того ж розряду…
– Я люблю «Луцьку Венецію» як місце, але хочу, щоб Луцьком люди пишалися і найкращий досвід тут реалізували. Тому ми з командою напишемо програму, по якій має розвиватися місто.
– Вікторе, а які сильні сторони бачите у Луцька?
– Близькість до кордону та історична спадщина Луцька. Раніше тут жило багато євреїв, поляків, чехів, німців і це відчутно досі у міському просторі. Ця мультикультурна спадщина зараз наша туристична привабливість.
Перевагою також є наші університети, де працюють сильні науковці. Треба це використовувати для плідної співпраці з бізнесом.
– Узагальніть, будь ласка, свою візію Луцька одним реченням.
– Луцьк – сучасне, безпечне і комфортне місто, куди переїжджають для проживання люди інтелектуальної праці.
Для мене немає значення чи людина корінний лучанин, чи приїхала вчора. Бюджет міста складається з людей. Кожна людина – це інвестиція у місто. Місто має мотивувати молодь, щоб вона не переїжджала. Адже уже скоро міста почнуть конкурувати між собою за жителів.
– Найближчим часом ми, мабуть, будемо конкурувати за право бути обласним центром з Рівним. Як оцінюєте шанси Луцька?
– Я взагалі люблю конкуренцію, бо вона є стимулом для розвитку. Але нам потрібно думати, що спільного зробити з Рівним і виграти від тієї співпраці. Має бути стратегія win to win.
Між Луцьком і Рівним відстань всього 60 кілометрів і ми цього ніяк не використовуємо. Чому б не запустити рейковий автобус, щоб добиратися туди-сюди за 30-40 хвилин? Чому б не пролобіювати нормальну дорогу з Рівного до Луцька? Адже з Рівного до Києва дорожнє покриття прекрасне. До Львова ж вийшло зробити.
Крім у двох сусідніх містах є аеропорти, до яких з Луцька туди їхати 1,5-2 години на автомобілі. Чому б спільно не використовувати ці можливості?
– Вважаєте, що Луцьку не потрібен аеропорт, якщо уже є рівненський і львівський?
– Луцьку потрібен аеропорт. Але це будівництво на не один рік. Тому потрібно уже зараз дбати про комфортний доїзд не тільки в Рівне, а й у Львів. У сучасному світі не проблема, якщо до летовища їхати всього 1,5-2 години.
Хороші дороги сприяють розвитку міста більше, ніж ми схильні думати. Я часто питаю польських туристів: чому ви на тиждень їдете у Львів і не хочете на вихідні завітати у Луцьк? Відповідь очевидна: а чим? Старими автобусами, у які страшно заходити?
– Хіба може місто вплинути на якість міжміських перевезень чи ремонт доріг державного значення?
– Може. Це кропіткий процес лобіювання інтересів міста. Я спілкувався з людьми з «Укразалізниці», з Уряду: ніхто не відстоює Луцьк. Це ж 4 роки у нас вже мера немає. А місто ж має задавати тон: комунікувати з областю, зі столицею. У транскордонному співробітництві таж сама історія – стукайте і вам відкриють.
Але наше місто не воює за інвестиції. Коли питаємо у влади, скільки залучили інвестицій, то відповіді нема. Дивно, коли депутати хваляться тим, скільки грошей з міської казни вони вибили на свій округ. Але шановні, ви не вибили гроші! Ви не вибивайте гроші в громади. Розказуйте скільки грошей залучили! Бюджет міста – це наші податки.
– До речі, про податки. Скільки коштів у бюджет сплатив ваш заклад «Цитра»?
– От сходу так і не скажу. Адже «Цитра» – це декілька підприємців, які скооперувалися, до того ж з 16 березня ми на карантині. Я, як ФОП, з 2016 року плачу 5% податку від свого загального доходу і ЄСВ.
– Змоделюємо ситуацію. Раптом ви станете міським головою, а рада буде складатися з представників популярних нині політичних партій. Уявляєте собі це можливе протистояння?
– У першу чергу мер – це менеджер. І справді буває так, що мер і депутатський корпус не можуть знайти спільної мови, в українських міста бувають такі випадки. Свого часу Андрій Садовий не мав більшості у Львівській міській раді…
– Або відома історія протистояння місцевих депутатів з мером Глухова Мішелем Терещенком…
– Так. Але тому політику і називають мистецтвом компромісів. У мене завжди були нормальні стосунки з бізнесом, місцевими політиками. І все, що в інтересах міста, потрібно відстоювати. Я всім претендентам на пост міського голови пропоную говорити про конструктив та ідеї.
Просто є одне «Але». Я йду від громади, а не в інтересах якогось одного бізнесу, щоб зробити єдині правила гри. Має розвиватися будь-який бізнес, а не лише один.
Я не йду в інтересах одної політичної сили, навіть якби вона була найкраща у світі.
– Але законодавство змушує брати участь у виборах від політичної партії. Від кого підете?
– Зараз мої однодумці об'єдналися у неформальний громадський рух «Принципові». Це від назви моєї громадської організації «Принцип».
Об’єднався фактично громадський сектор, але дуже різношерстий. І в цьому є свій і кайф, і складнощі. Наприклад, коли в одному приміщенні збираються прихильники і п’ятого, і шостого президентів. А є й люди, які ніколи не ходили на вибори. Але я всім кажу: «Шановні, всі ці дискусії – за дверима. Зараз ми говоримо про місто».
Зі мною є люди, які представляють «правий сектор», в сенсі не організацію, а дотримуються націоналістичних поглядів, а є і такі, що дотримуються ліберальних поглядів. Є такі, що відстоюють Стамбульську конвенцію, а є прихильники традиційних консерваторських родинних цінностей. І це дуже цікаво спостерігати за такими світоглядними дискусіями.
Хтось із них хоче піти в депутати, а хтось зразу заявив, що його це не цікавить. А ще є багато експертів різних профілів, які не хочуть підтримувати публічно, однак допомагають ідеями.
Але ми найближчим часом оголосимо від кого будемо брати участь у виборах. Уже зараз мене підтримує ряд політичних партій, які готові бути на нашому боці. Нам важливо, щоб політсила була не нашкварена і поділяла наші цінності. Також ряд політиків всеукраїнського рівня заявили про підтримку мене на виборах Луцького міського голови.
– А яке їм діло до виборів у Луцьку?
– Цікаве питання. Насправді, виборчий процес у Луцьку на слуху, він викликає загальнонаціональний інтерес. Вони кажуть, якщо мені вдасться, то це буде хороший кейс, як громада може вирішити, хто може бути мером і це можна показати всій Україні. І багато хто з політтусовки, які вперше дізнаються, що я вирішив балотуватися на мера, вони кажуть «А ти серйозно?».
– А чому постає таке питання в принципі?
– На жаль, побутує думка, що результати виборів уже вирішені. Люди переконані, що коли кандидат не представляє якогось олігарха чи бізнес, то не вірять, що мій намір серйозний. І тільки після особистого спілкування вдається переконати, що неправильно, коли наше майбутнє намагається вирішити якась одна людина.
Наталія ПАХАЙЧУК
Фото Ольги КОТИК
