Слухай онлайн
Політика  |  Економіка  |  Cуспільство

У Львові я не бачу тої команди, яка могла б працювати на конструктив, - Писарчук

«Коли я починав розбудовувати бізнес, то один із заступників нинішнього голови обласної ради возив кримінального авторитета, який мене щемив, щоб я платив данину», - народний депутат, голова Партії регіонів на Львівщині Петро Писарчук дав інтерв’ю Гал-інфо.

Суд над Тимошенко. Яке ваше ставлення до цієї події, яка викликала негативну реакцію і в Україні, і за кордоном?

Якщо відкинути політику, то слід нагадати, що саме Юлія Володимирівна одна з перших проголосила на Майдані, що закон один для всіх. А тепер міркуємо. Коли керівник підприємства чи будь-якої установи приймає рішення, які завдають шкоди трудовому колективу чи державі, і за це передбачена кримінальна відповідальність, і вже не одна людина їсть баланду, то як бути? Є закон, подобається він комусь чи ні, і всі повинні його дотримувати. Якщо кожен підминатиме закон під себе –це хаос, ніякої правової держави так не збудуєш.

Триває судове засіданні, дають покази свідки, ми багато чого ще не знаємо, є речі, котрі так і не стануть публічними, але факт залишається фактом: Юлія Володимирівна дала директиви Дубині підписати угоду, яка завдала величезної шкоди Україні. Такого дорогого газу не купує жодна держава у світі. І дослідити, чому так сталося – це завдання суду. Юлія Володимирівна розказувала, що вона боролася із посередником «РосУкрЕнерго». Поборола. Але парадокс, у результаті ми купуємо газ в півтора раза дорожчий… А це означає, що наші і без того бідні селяни, які нарешті дочекалися того газу, тепер платять у півтора раза дорожче ніж якийсь бюргер у Німеччині.

Наважитесь спрогнозувати рішення суду?

Я не ворожбит. У своєму остаточному рішенні суд, зрозуміло, пошлеться на Кримінальний кодекс, за який голосувала і Юлія Володимирівна й інші депутати від БЮТ. Іншого не дано.

Чи можна довіряти рішенню суду, який контролює президентська влада?

Про що ви говорите. Янукович при владі півтора року. Практично 90% суддів залишились на своїх місцях. Юлія Володимирівна не остання людина у владі. Той же Печерський суд ухвалив був рішення, яким заборонив журналістам критикувати її та діяльність її ж уряду. Веду до того, що наші суди такі, як наше суспільство. Не все там гаразд, але звинувачувати Президента, що він за рік залякав усіх суддів, які тепер виносять рішення, заглядаючи йому в рот, – це нісенітниця. А ті речі, які чинила Юлія Володимирівна у суді, - це дикунство. Річ не в особі судді Кирєєва, зовсім ні, а в інституції суду. Не наша справа праведний суддя чи ні, суд ухвалює рішення іменем Держави України. І коли Тимошенко дозволяє собі не вставати, кричати, щось вигукувати, то вона не Кирєєва не поважає, а Державу Україну не поважає.

Я розумію, що скоро будуть вибори і цю справу щораз намагатимуться перевести у політичну площину. Але минув той час, коли судили на мітингах, зборах, збирали «трійки»…. Це все з того часу. Бо в жодній країні ніхто собі не дозволить, ні президент, ні рядовий політик, ставити під сумнів рішення суду. До того ж за втручання у роботу суду в України передбачена кримінальна відповідальність, але ця норма у цій справі не працює. Однак ми маємо бути свідомі того, що ні політики, ні журналісти не мають права сіяти зневагу до суддів та розбрат у народі. Просто оті політичні діячі, вони відчувають свою безкарність, їхня політична культура – на нулі. Це ж треба в сірка очі позичати, щоб повісити всіх собак на Ющенка, і нині знову з усіх телеекранів розказувати українцям, як вони будуть добре жити, тільки проголосуйте з нас. Ну це небачений цинізм. Мусить народ прозріти і навчитися відрізняти зерно від полови.

А як поясните те, що західна преса різко негативно пише про цей судовий процес, називаючи його політичною розправою?

Маніпулювання громадською думкою. Розрахунок на те, що в Україні мало хто читає англійською. Це замовні коротенькі публікації на захист Тимошенко. Не більше. Розумієте, якийсь тамтешніх другосортний політик щось там скаже, а в нас 5 канал вже розказує, що весь Захід виступив на захист Тимошенко.

Це не так. І найліпший доказ цього – чіткий курс Президента на інтеграцію з Європою. В одному з недавніх інтерв’ю Віктор Янукович ще раз заявив. що через 10 років Україна буде у Євросоюзі, а до кінця цього року ми підпишемо угоди з ЄС про асоціацію та зону вільної торгівлі.

Тобто ваш прогноз – суд на Тимошенко не призведе до зриву підписання цих угод

Абсолютно не призведе. Це суто львівський погляд – що начебто увесь світ став на дибки. Я взагалі львів’янам дивуюся, бо саме львів’яни мали великі застереження, мовляв, Янукович проросійський кандидат. Перед виборами чи не на кожній зустріч я чув, «хочете Україну до Росії…», а Юлія Володимирівна ходила з косою і розказувала, як вона любить Україну. А що тепер? Янукович поставив під сумнів газові угоди, і Росія від цього не в захваті. І це проросійський Президент? А політик, який підписав угоду, за якою пів економіки України працює тільки на те, щоб купувати 30 млрд кубів російського газу за найвищою ціною у світі, то це український політик!? Ну такі прості речі львів’яни мали б розуміти.

Хіба Харківські угоди – не підстава вважати Януковича проросійським?

Аж ніяк. Ото кажуть, землю віддали, а газ дорогий. Ну, по-перше, землю не відали, а по-друге, ми таки маємо 100 доларів знижки, бо без неї за формулою Тимошенко взагалі платили б космічну ціну.

Але ми маємо більше… Були вже такі радикали, які їздили українізувати Крим, після чого там посилювалися проросійські настрої і поставали серйозні загрози втратити цю безцінну територію. У Львові та й у Києві часто чути таку собі вимогу негайно вивезти російські війська. Але ви поїдьте до Криму, до Севастополя, де кожен другий працює на підприємствах, що обслуговують російську базу... Політика - це ж межа можливого. На мою думку, коли б наполягали на негайному виведенні військ, це породило б другу Абхазію… чи Південну Осетію. Грузія спробувала, то чому ми не вчимося на чужих помилках? Весь світ також кричав, заяви робили, але вже пройшло два роки, Грузія територію втратила. У Криму це зробити було б ще легше, бо хочемо ми цього чи ні. Але більшість населення Криму говорить «у вас в Украине, и у нас в Крыму».

Ви давно були в Криму?

Давно, але з кримчанами балакаю регулярно і знаю: вони тяжіють до Росії. І от ми мали б якісь військові дії, п’яту колону і втратили б територію. Тому підписавши Харківські угоди, ми зняли напругу, а до 2047 року треба ще дожити. Чого тим перейматися? Давайте розв’язувати нинішні проблеми, зробімо так, щоб до того часу в Україні стало краще жити ніж в Росії. А там побачимо, що буде з Росією, у якої негараздів не бракує, та й з нами.

А як ви прокоментуєте версію, що за судом над Тимошенко стоїть опозиційна група у Партії регіонів, якій вигідно, послабити впив Януковича, обвалити його рейтинг?

Я вже не раз говорив, не за рейтинг треба вболівати, а за реальну справу. По-друге, очевидно, що рейтинг партії, яка при владі, зазвичай, падає. По-третє, в Партії регіонів дуже багато самодостатніх політиків, які мають свою думку з того чи іншого приводу, тому в партії дискусії неминучі, і це добре. Але хочу наголосити – я вже за цим спостерігаю років п’ять зблизька – всі найгостріші дискусії та запальні суперечки завершуються у кабінеті Януковича: приймається рішення, і ніхто ніяких кроків вліво-вправо собі опісля не дозволяє, а хто наважується, то відходить вбік. Я цьому свідок, і так воно має бути, бо коли було б навпаки – від цього страждала б держава.

Конкретно щодо суду Тимошенко. Всі, хто нині завдяки Віктору Федоровичу при владі, тепер мають добре втямити, що завтра влада може знову змінитися, і вони можуть опинитися на лаві підсудних. Тому будуть менше красти.

Якщо ширше подивитися нa те, що ми маємо. За двадцять років Незалежності ми збудували несправедливу і бідну країну. Чому так сталося?

Будь-що, чи державу, чи дорогу, чи хату, щоб збудувати, треба тяжко працювати... Я тривалий час спостерігаю за бізнесом і сам є у бізнесі і точно знаю, треба і багато вчитися. Люди хотіли вільної України і їм здавалося, щойно її здобудуть, то одразу стане добре жити. Їм розказували, що от ми цукру не дамо Росії, не дамо сірки, і телевізорів, все то буде наше, і все буде задурно. Але не розказували і до нині не говорять – бо вся політика побудована на популізмі, від виборів до виборів, - що ми проїдаємо більше половину того, що створюємо. У розвиток, у модернізацію, у будівництво ми вкладаємо мізер. Ви проаналізуйте бюджет будь-якого району, два чи три мільйони – на ремонт шкіл і лікарень, а тридцять мільйонів – усякі допомоги, триста законів – усе про допомоги. Плодимо споживачів.

Нині вже є робота, але у відповідь, «о, я за такі гроші не буду робив», пішов на біржу, там платять якийсь гріш, і його то влаштовує. Турки кладуть дорогу за 250-500 доларів зарплати, наші кажуть, то не гроші. Ми можемо нині говорити про Кравчука, Кучму, але суспільство, ось звідки все пішло. Та ж корупція, ми її не поборемо, коли самі люди не перестануть давати хабарі. І державу не побудуємо, коли сидіти у селі і чекати, як прийде робота, а треба йти вчитися класти бруківку, штукатурити хату, вчитися на доброго зварювальника чи коп’ютерника. Не сидіти п’ять років протирати штати, а потім годі знайти доброго юриста чи менеджера. Не відбулося змін у голові, думки, менталітет, психологія у нас радянська – менше робити, трохи вкрасти і добре жити.

І споживацьке ставлення – щоб мені держава дала. Але для цього треба дати державі. Щоб отримувати добру пенсію, треба виховати добрих дітей, які б працювали і отримували б гідну зарплату, і сплачували б внески у пенсійний фонд. А якщо твої сини тиняються селом, п’ють горілку і байдики б’ють, а тобі держава має дати пенсію, а звідки?

Але чи теперішні пенсіонери не заробили свою пенсію, залишивши по собі фабрики і заводи?

Тої держави вже давним-давно нема. Навіть якщо припустити, що ті заводи збереглися б, то сьогодні то був би металолом, адже є термін експлуатації, є амортизація. Натомість ми нічого ж не створили. А пенсійна система не може залишатися радянською. В Україні один працюючий утримує одного пенсіонера, у Німеччині – два працюючих, у Швеції – чотири, іншого не дано.

А що стосується кроків на початку незалежності, то справді були драматичні неправильні рішення, які призвели до колапсу в економіці. Але тут нам, галичанам, взагалі нема на кого кивати, бо фактично ті рішення вироблялися і реалізовувалися під орудою нашого земляка Віктора Пинзеника. У тому числі я маю на увазі приватизацію. От кажуть Ахметов багатий, бо він усе забрав через оті ваучери. Можливо. Але він то зберіг і в нього працює 120 тис. людей, платиться зарплата і податки. А що у Львові? Ми мали Галицькі інвестиції, до діяльності яких були причетні відомі нині люди. Не буду називати прізвища. Вони зібрали ваучери, скупили підприємства, той же «Південьелктромережбуд», якісь гуртожитки, усе то занепало, людям нічого не дісталося, навіть роботи нема. То хто зробив більше зло для України? Те, що вкрадено у Львові, то вкрадено львів’янами.

Забрати у людей спільно створене добро виявилось просто, а як тепер його повернути?

Нема що повертати.

Чому ж нема, у того ж таки Ахметова – є.

Це що, знову відібрати і поділити?

Та ні, є різні способи розв’язання цієї проблеми – критичного соціального розшарування суспільства на бідних і багатих. Вибрати один з них – це завдання політиків, однак без його вирішення Україна не має шансів стати на шлях розвитку і модернізації. Що більш розвинута країна, то менша різниця у доходах багатих і бідних – це вже економічна аксіома.

Це складне завдання, яке має багато граней. Скажімо, у Львові акціонували одне з перших підприємств – телевізійний завод. Пинзеник з Рибінком. То було унікальне підприємство, продавали телевізори по цілому світу. Далі «Полярон», «Львівприлад», «Автонавантажувач», «Мікроприлад» - це все були відомі і потужні підприємства. У нас їх просто розікрали, порізали на металом, тепер там кози пасуться, а той взяв гірші заводи, запустив їх і що тепер? Як тут дотримати справедливості?

Зачароване коло?

Та ні, не треба такого песимізму, ніякого зачарованого кола нема. Суспільство повинно визріти і усвідомити свою громадянську відповідальність.

Суспільство потребує прикладів для наслідування. Може б владна еліта продемонстрували приклад такої відповідальності?

Тут питання про те, що первинне, а що вторинне. Суспільство – це той грунт, на якому зростає ця еліта. Вона у нас тепер не російська, не австрійська, не польська, а українська. Саме суспільство має виховати свою еліту. І саме до розуміння цього народ має дозріти. От проаналізуймо результати останніх виборів до Львівської міської ради. Серед кандидатів у депутати були і вчені, і діячі культури, люди, які вже здобули собі ім’я і повагу. А хто пройшов у депутати? Вантажники, зварювальники, безробітні – 30%. Хто тут винен? Це питання до кого? До суспільства.

Більше скажу, на мою думку, і суспільство, і влада повинні відчувати пульс одне одного.

Україна цього року проскочила, і я сподіваюсь що це саме так і є, дуже критичний моменту своїй новітній історії.  Я нікого не лякаю, але був ризик, що ми повторимо долю Греції ще в гіршому варіанті. 10 років тому мої знайомі виїхали в Грецію на заробітки, тепер вони повертаються із греками чоловіками назад. При цьому цього ж року ми вже віддали 80 млрд грн боргів. Ми працювали майже цілий рік, щоб третину бюджету віддати на погашення боргів. Це наслідок того, про що попереджав Пинзеник, коли пішов у відставку з посади міністра фінансів – за один 2009 рік Тимошенко позичила 123 млрд грн.

Уряд Азарова також чимало позичає?

Не всі підходи теперішнього уряду я схвалюю, але як тут не позичати? До мого сорому, тільки галичани не змогли дати ради з цим стадіон. І харків’яни, і донеччани збудували стадіони коштом інвесторів, тільки не ми. А тільки на мить уявіть собі, якби через Львів було б зірвано проведення Євро в Україні. Цілий світ полоскав би нас на всі заставки. А загроза була більш ніж реально. Поназичали грошей, вони десь пропали, А стадіон треба добудувати, а дороги, якось ми з того викарабкалися…

Наступний рік, я певен, буде переломний для бізнесу. Стануть доступніші кредити, почнеться рух грошей, вони підуть в реальну економіку, з’являться робочі місця. Інша проблема, про яку я вже частково говорив, – нині годі набрати потрібних працівників. Зарплата до 1000 євро, не треба в Іспанію їхати. Я не вигадую. Ми на ринку (на «Південному») проводимо реконструкцію. І хоча офіційно перебуваю у відпустці, але я зранку до вечора тут на ринку у ролі прораба. Не завжди люди хочуть працювати. Це що, знову влада винна, ні, такий стан суспільства.

Чи можлива в Україні, як скажімо, у Південній Кореї, диктатура розвитку? Почали з легкої промисловості – все на експорт, далі пішло автомобілебудування, елекронніка. А зі зростанням добробуту розширювались і політичні права. За 50 років потрапили у число найрозвинутіших країн.

Як політик я ризикую напоротися на звинувачення у ретроградстві, але, як на мене, у нас іншого шляху нема, як навести лад і створити для людей мотивацію для праці. Доброго інженера не знайдеш, а скільки випускників факультет міжнародних відносин ходять Львовом у пошуках роботи. Треба вичавити з голови ту психологію, що «хтось нам зробить», що добра робота, це коли «ніц не робиш, маєш калим і добре жиєш». Закачати рукави і працювати. Ні Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко, ні Янукович мені не допомагали, коли я розвивав свій бізнес. Я ризикував, падав, вставав, у мене стріляли, повернувся до життя, сам заробляв і другим давав заробити.

Комітет опору диктатурі має перспективу?

Ви подивіться, хто в тім Комітеті і зробіть висновок самі. 2004 року мене чи не у кожному селі питали, чому я не пішов на Майдан, чому я не з Ющенком? Я просто подивився на те, хто став тоді під прапори Ющенка – з районів, з області. Я їх багатьох знав, знав настільки добре, щоб зробити висновок, що з тої затії нічого не вийде. Настав час, і я Ющенка більше захищав, ніж ні, хто був з ним у 2004-му. Отака буде моя відповідь.

Партія регіонів має більшість у країні, її рейтинг падає, «Свобода» має більшість у Львівській міській раді та найбільшу фракцію в обласній – її рейтинг тримається?

Кожна політична сила має свого виборця. Якщо люди, кажу про Львів, полінувались довідатися, кого вони підтримують, обравши не лікарів, не вчителів, а безробітних, то, мені боляче, але так програмується майбутнє України. Якщо ж «Свобода», я їй бажаю успіху, буде мати гідну команду і буде працювати на розбудову України, то я її обома руками підтримаю. Не шукати ворогів, не влаштовувати збурень і провокацій – цього не треба. Коли сварки і крики – це не по-християнськи. Христос сказав: не суди і не судимий будеш. І коли політик вдає із себе місію, критикуючи всіх і вся, то у мене це викликає тільки відразу. Поки що у Львові я не бачу тої команди, яка могла б працювати на конструктив. Коли я починав розбудовувати бізнес, то один із заступників нинішнього голови обласної ради возив кримінального авторитета, який мене щемив, щоб я платив данину. Ми з різного тіста. Тому я рейтингами не переймаюся. Є частина людей, які налякавшись якихось надуманих загроз, проголосували так, як проголосували. Час на розсудить.

Як коротко сформулювати ідеологію Партії регіонів?

Україна понад усе. Єдність і праця задля її блага. При цьому головне завдання – подолати бідність та інтегруватися до Європи. Але як це швидко зробити? Потрібна воля політиків і підтримка людей.

То у Партії регіонів зі «Свободою» в обласній раді ідеологічна боротьба чи економічна?

Я знаю їх багатьох особисто, у нас добрі стосунки, і я не вважаю їх своїми ворогами. Але коли вони не займаються роботою, ігнорують злободенні питання, навіть ту ж підготовку до Євро – у якому стані технічна документація, чи впорядковане питання із землею, у якому стані дороги, чому багатьох людей обдури, забравши у них їхні ділянки, – то що має робити Партія регіонів? Мовчати?

У вересні «Південний» відзначатиме 15-річчя. Які проблеми? Яка перспектива?

Проблеми ті самі, що в Україні. Ми припинили розвиватися. Прорахунки менеджменту. Як наслідок, почали втрачати позиції.

Звідси і завдання – відродити славу передового українського львівського торговельного центру.

У Польщі торговельний капітал перетік у виробництво. В Україні цього не відбувається. Ми далі залишаємося державою, яка торгує крамом чужих країн. Чому?

Ми живемо вже в інший час. І в Америці 25% відсотків товарів легкої промисловості – це Китай. Тут ми програємо конкуренцію Китаю і навряд чи зможемо наздогнати їх у найближчий час. Тай чи потрібно. Ринки глобалізуються, і Україна мусить знайти своє місце у міжнародному поділі праці. Ми добре робили ракети і літаки, хліб вирощуємо. Праця і технології – ось наше майбутнє.

Тема економічно свободи. Тут багато що залежить не тільки від центральної, але й від місцевої влади. Однак атмосфера у Львові та області залишається затхлою.

От за це владу треба нещадно критикувати. Хоча багато робиться – видаються укази, ліквідовуються непотрібні органи, щось там Бродський говорить, однак підприємництво залишається загнаним у глухий кут.

До вас, як до депутата, до заможної людини часто приходять люди зі своїм горем. На що скаржаться?

Біди дуже багато, люди жадають правди і справедливості.

Ви спілкуєтесь із головою Львівської ОДА Михайлом Цимбалюком. Ви обговорюєте з ним проблеми регіону?

У Михайла Михайловича своя відповідальність, у мене – своя. У нас рівні і толерантні стосунки. При цьому є чітке розуміння, що як члени однієї команди ми несемо і спільну відповідальність.

Обласна організація партії впливає на кадрові рішення в області, як це було після місцевих виборів?

Та коли є гідні кадри, то ми впливаємо, Але річ у тому, що навіть за цей рік ми наробили трохи помилок. Районні організації дають рекомендацію, я відповідно до партійної ієрархії подаю документи далі. А через півроку чоловіка саджають до в’язниці. Тому ми нині стали більш мудріші і вимогливіші.

Голову Жовківської районної організації ПР, який був головою РДА , взяли на хабарі. У партії кадрові проблеми?

Це проблема не партії регіонів це проблема України, це суспільна проблема.

Як обласний осередок готується до парламентських виборів?

Суєти багато. Але я вже 10 років у Верховній Раді, багато чого побачив і зрозумів, тому я не метушусь. Звісно, я б хотів, щоб на Львівщині перемогли не балакуни у вишиванках, кандидати – від нашої партії чи іншої, які були б прагматиками і спромоглися б створити потужне лобі, котре могло б відстоювати інтереси регіону під час прийняття важливих рішень. Як це роблять донецькі.

Скільки плануєте провести депутатів до ВРУ?

Час покаже.

Вибори пройдуть за змішаною системою?

На мою думку, на цьому стоїть більшість політикуму в Україні.

Чи можливі вибори до ВРУ цієї осені?

Малоймовірно. Зрозуміло, що багато-хто хотів би прискорити вибори з огляду на теперішні складнощі в економіці. Повірте, наступної осені ситуація в країні буде значно кращою.

Де ви відпочивали?

В Іспанії.

Залишитись не хотіли?

Ні.

Дякуємо за розмову.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...