Письменник, журналіст, кіносценарист Андрій Курков розповів в інтерв’ю Гал-інфо про роботу над своїм новим літературним експериментом та про перспективи українського кінематографу.
Знаємо, що ви написали сценарії до більш як 20 фільмів. Чи працюєте над якимсь тепер?
- Зараз над сценаріями я не працюю, хоч нещодавно за моїм сценарієм зняли короткометражний фільм. Це робота молодого режисера Андрія Макарченка - «Крапка в кінці роману». Моя головна робота тепер – це роман, який ще не має остаточної назви, його робоча назва – «Шенгенська історія». Це роман про проблему еміграції молодих людей з Литви до Західної Європи. Тобто, це такий литовсько-французько-англійський роман. Я обрав такий аспект, щоб спробувати написати роман, де серед персонажів не буде людей моєї національності, тобто українців і росіян. (сміється)
А яка сьогодні найтопівіша ваша книга?
- Знаєте, це залежить від країни. У більшості країн – це «Пікні на льоду». Щодо продажів, то він тримається вже майже 20 років. В Хорватії – це «Добрий янгол смерті», у Франції та Бельгії – «Нічний молочник», а в Україні нині найпопулярніша – це «Львівські гастроль Джимі Хендрікса».
Якщо повернутися до фільмів. На вашу думку, яка перспектива українського кінематографа?
- Насамперед, перспектива завжди є, навіть коли нема процесу, а коли є процес, то є реальна перспектива. Сьогодні знімають кіно, і гроші є, і державне замовлення трошки, є й незалежні продюсери. Я є членом Українського оскарівського комітету, тобто один із тих, хто голосує за фільми, які висувають на Оскар як найкращий іноземний фільм. Цього року у списку було «Безкінечне повернення» Кіри Муратової, «Параджанов» - це фільм українськ-вірменсько-французький і фільм «Файтерма» кримсько-татарський. Я віддав свій голос за «Параджанова», хоч і не в захваті від нього.
Якщо ж казати про світовий рівень кінематографу, то український ще відстає, або ж продюсери мало роблять для того, щоб свої фільми просувати як можна краще. Через оскарівський комітет мають проходити найкращі фільми. Фільми, які я назвав, вони не погані, але я не вірю що вони такого ж рівня, як французькі чи англійські.
Тобто в Україні краще пишуть, аніж знімають?
- Бо писати легше, писати – це робота однієї особи, а кіно – це колективна робота. Є багато факторів, які ускладнюють цей процес.
Знаємо, що свого часу у вас були певні проблеми із видавництвом книг у Росії. Вас начебто навіть оголосили персоною нон-грата.
- Мене офіційно не оголошували персоною нон-грата. Просто мої книжки прибрали. 18 місяців їх не було в книгарнях і видавництво АСТ, яке мене видавало, розірвало контракт і оголосило, що більше не матиме зі мною справ і скинуло залишки тиражів через Інтернет.
А як пояснили таке рішення?
- В принципі все одразу було зрозуміло. Це одразу після моєї активної участі у Помаранчевій революції, і після виходу роману «Остання любов президента», де один із персонажів - Володимир Путін. Тоді мене назвали публічно у Москві «українським націоналістом, який пише російською мовою».
А як тепер? Коли востаннє були в Росії?
- З 2006 року все більш менш налагодилось. У мене з’явилося інше видавництво, мене знову почали запрошувати виступати до Росії, і останній раз я був у Пермі, у червні на Уралі. Досить гарно виступив. Люди є і вони читають!
Знаємо, що ви активний громадський діяч і не стоїте осторонь політичного життя. На вашу думку, Україна нині рухається у правильному напрямку?
- Думаю, що у правильному, але не тому, що вона хоче рухатись, а тому, що її рухають. Мотивація нашого політикуму – це помста Росії за те, що не дали дешевий газ. Ну, нехай хоча б так… Я вигадав такий девіз для України до саміта у Вільносі - «На Європу з чистою совістю»!
Розмовляла Анна Новик.
Фото – Павло Паламарчук.
