12 та 13 червня у Лабораторному театрі “ЛАВА” у Львові відбувся показ вистави-графічного роману “Маус” за мотивами однойменного коміксу Арта Шпіґельмана.
Ґрати, які розділяють сцену та глядачів, запах свіжозвареної кави, сизий дим та шум міста, який дає відчуття життя, – постановка студентів четвертого курсу Львівського національного університету імені Івана Франка під керівництвом режисера Дмитра Захоженка пробирає, торкається і болить. Вона кричить, промовляє до глядачів поглядами акторів та ритмічними ударами їхніх тіл об підлогу.
Постановка “Маус” стала не просто прем’єрою театру “Лава”, а й сміливою дипломною роботою студентів Львівського університету. Вона порушила складні питання колективної травми та пам'яті, стала демонстрацією того, як молоді митці бачать сучасний театр.
Чому графічний роман “Маус”?
В основі сюжету вистави – непрості стосунки між автором коміксу Артом та його батьком Владеком, євреєм, який пережив Аушвіц та Голокост. Після двох років мовчання письменник приїжджає до батька, щоб записати його історію для майбутнього коміксу. Упродовж їхньої розмови актори розкривають історії людей, страшні події того часу, а також головне – психологічне проживання подій Голокосту різними людьми.
Графічний роман Арта Шпіґельмана “Маус. Сповідь уцілілого” є наразі єдиним коміксом, який здобув Пулітцерівську премію (1992). Режисер Дмитро Захоженко зазначив, що попри роки, які минули з часу його першої публікації ще у 1986 році, цей твір залишається прикладом того, як говорити на складні теми та пропрацьовувати травми, зокрема, через таке нетипове медіа, як графічний роман.
“Мені видається, що наближення досвіду і його подача через особисту призму може більше розказати, ніж узагальнені і типізовані речі. Ми зараз стикаємось з необхідністю навчитись, як говорити на складні теми і пропрацьовувати наші травми. Тому цей матеріал зараз актуальний. Окрім цього, він є частиною навчального процесу, а працювати з коміксом доволі цікаво, бо він не дає можливості закриватися за масивами тексту, як будь-який інший матеріал. Це скоріше як працювати зі сценарієм, де більшість залишається не в тексті, а поза ним”, – розповів Дмитро Захоженко.
Окрім цього, роман легко ліг в основу вистави у форматі психологічного театру. Актори та акторки працюють за методологією американської викладачки акторської майстерності Іванни Чабак, яка пропагує такий жанр театрального мистецтва. Актори працюють із емоціями, які складно пояснити просто словами, тож у виставі активно використовують засоби тілесності, танцю та співу.
Не залишились осторонь актори і від сучасних технологічних засобів, які все активніше починають впроваджувати режисери у театральних постановках. Так, популярний вже для Театру імені Марії Заньковецької у виставах “Птах на горищі” та “Оркестр” формат використання знімання в режимі реального часу вдалось акторам реалізувати і у постановці “Маус”.
Сюжет вистави дозволив залучити до вистави глядачів. У форматі гри “Кіт і миша” актори вишуковували “мишок” серед відвідувачів, яким перед початком вистави ставили невеликі печатки на руку із виглядом однієї чи іншої тваринки. Ті, хто випадково обирав “мишку”, посеред вистави потрапили за ґрати до акторів. Так відділені від глядацького залу високим залізним парканом вони також стали учасниками дійства на сцені.
Від концепції до створення вистави
Процес створення вистави розпочався у вересні 2024 року, з початком навчального року. Як розповів Олександр Петрина, актор театру “Лава”, протягом першого семестру студенти зосередились на вивченні методології психологічного театру, тоді ж як активна робота зі створення постановки розпочалася у другому семестрі.
Драматург Сергій Климець додав, що процес створення матеріалу для вистави був доволі складним та довгим: спершу тривали обговорення, дискусії, спроби імпровізацій та підготовка етюдів за уривками роману Арта Шпіґельмана. Лише після цього розпочався процес переписування коміксу у формат п’єси.
“Ми довго думали саме над матеріалом для четвертого курсу як дипломної роботи. Зазвичай студенти беруть класику психологічного театру, як-от Ібсена. Але ми подумали, що досить вже цього, потрібно брати щось цікавіше, що буде мати інший присмак, ніж класика. Так ми вирішили взяти комікс “Маус”, оскільки це досить відомий матеріал, але який ні разу не екранізувався, не ставився на сцені і не був представлений у такому форматі. Ми подумали, що працювати з коміксом буде цікаво, особливо з цим, адже він написаний і намальований доволі кінематографічно. Зрештою навіть сам сценарій вистави в результаті мав таку образність і форму, які нагадували кіносценарій, що добре лягало під методологію психологічного театру”, – поділився Сергій Климець.
Одним із головних викликів у процесі підготовки сценарію було скорочення величезного обсягу коміксу для сцени: багато чого довелося забрати з майбутнього матеріалу, деякі персонажі були об’єднані. Проте найскладнішим завданням, за словами Сергія, було розробити повний психологічний профіль персонажа з мінімальної кількості тексту.
Упродовж вистави на сцені можна було побачити насправді різне. Майже імерсивну атмосферу створювали продумані деталі сценографії та звуків. Смаження яєчні та аромат свіжозвареної кави, шум міста та гра радіо контрастували із тими жахливими подіями Голокосту, про які розповідали та які демонстрували актори на сцені. Так, у постановці були присутні сцени фізичного та емоційного насилля, включно з оголеними повністю людьми та метафоричним втопленням однієї з героїнь у відрі.
Емоційна робота акторів
Олександр Петрина розповів, що для нього вистава – це роздуми про межу ненависті і того, на що здатна людина. Актор підкреслив, що у постановці можна побачити не лише Голокост, а й загалом питання колективної травми, яка є і в українців.
“Це загалом про колективну травму і ми для себе в цьому знаходили якусь схожість, бо в нас теж досить багато травм, які не були пропрацьовані, які не були якимось чином прорефлексовані, які залишаються зараз замовчуваними. І це один з найважливіших аспектів у цій роботі. Це робота з пам'яттю про наших родичів, з пам'яттю як з явищем загалом, з пам'яттю, яка може бути переписаною, неправдивою, прикрашеною або ж навпаки”, – розповів Олександр.
Акторка Анна Рябцева, яка зіграла чоловічого персонажа, а саме старшу версію Владека Шпіґельмана, відзначила, що роль була непростою, але вона спонукала її до глибинного дослідження історії та людської поведінки в умовах жахіть Аушвіцу.
“Мені на початках було страшно: я не знала, чи взагалі потягну таку роль, тому що вперше граю у психологічній виставі. Потім у мене з'явилося більше розуміння свого персонажа, я більше його дослідила, тож стало легше показати його емоції та поведінку. Коли ми дійшли до фінальної сцени у виставі, то мені було дуже складно передати емоційно, що мій персонаж хоче сказати. А це його останні дні, він помирає, але говорить про Аушвіц, розказує, як “в'язні лили бензин на живих і мертвих, а жир, що капав із тіл вони лили зверху, щоб всім горілося краще”. У якийсь момент після цього монологу, який я читаю у виставі, мені самій стає дуже неприємно”, – поділилась Анна.
Проте як пояснює акторка, методологія роботи Іванни Чабак у психологічному театрі дозволяє створювати у виставі всі умови, аби проживати висвітлену тему всередині себе дуже обережно. Аби актор міг доторкнутись до цих емоцій на певній дистанції, що допомагає простіше та швидше емоційно відновитись після вистави.
Акторка Анастасія Іванес також поділилась, що у виставі грає чоловічу роль – молодого Арта Шпіґельмана. Цей персонаж перебуває протягом усієї вистави на сцені і протягом неї зв’язує різні епізоди між собою. Як поділилась Анастасія, їй важливо якісно виконати роль персонажа, аби якість його гри сподобалась і глядачам, і їй самій.
“Так, у нас є вікове обмеження через оголене тіло – 18+, але загалом мені здається, що ця вистава не має обмеженої аудиторії. Тому що це є історія, а історію можна прийняти у будь-якому віці по-різному. Ти приходиш коли тобі 50+ і бачиш свої сенси. А приходиш молодим – то бачиш щось своє. І мені здається, що в цьому є цінність”, – зазначила Анастасія Іванес.
Нова хвиля в українському театрі
Оскільки вистава “Маус” є також студентською випускною бакалаврською роботою, то на її прем’єру завітали і викладачі Львівського національного університету імені Івана Франка, а також члени державної екзаменаційної комісії з інших навчальних закладів. Зокрема журналістка Гал-інфо поспілкувалась із головою комісії, завідувачкою кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого Наталією Владимировою, яка високо оцінила роботу творчого колективу і виставу.
“Що мене вразило – це вибір теми. Тому що у більшості студенти все-таки намагаються на випускних виставах грати комедію, бо їм це легше і морально, і психологічно. Тому мені сподобався вибір такої серйозної теми, яка не кожному піддається. І йдеться не просто про механічне виконання тієї чи іншої ролі, а ми бачимо занурення в текст, розуміння вистави на рівні емоційному”, – зазначила Наталія Владимирова.
Наприкінці вистави студенти також оголосили маніфест Лабораторного театру “ЛАВА”, у якому декларують розвиток новітнього напрямку у мистецтві, молодої хвилі. Як погоджується Наталія Владимирова, у контексті цієї вистави йдеться і про повернення до психоаналізу на сцені, і до елементів натуралізму.
“Велика перевага цієї вистави – все зроблено дуже художньо, естетично. Ти переймаєшся трагедією єврейського народу і тією ситуацією, у якій вони опинилися. А з іншого боку, всі жахи, які актори демонструють частково на сцені, є настільки художньо, естетично оформлені, що не викликають у глядачів відрази. Це дуже важливо тим паче на малій сцені, де глядач дуже близько знаходиться від акторів”, – поділилась Наталія Владимирова.
Зрештою за результатами вистави, професорка висловила впевненість, що молодих акторів чекає хороше професійне майбутнє.
Нагадаємо, раніше журналістка Гал-інфо розповідала про виставу, яку поставили студенти ЛНУ ім. Івана Франка на сцені Театру імені Леся Курбаса. Прем’єра “Метаморфоз” за Овідієм під режисерським керівництвом Андрія Водичева відбулась 1 та 8 червня.
Марічка Твардовська
