310 років тому, 8 липня 1709 року, народився Ян де Вітте - інженер-фортифікатор, автор Домініканського костелу у Львові та майже сорока цивільних та сакральних споруд. Військовики скаржилися на його нелюдську жорстокість, а дослідники назвали одним із найвідоміших європейських архітекторів сторіччя.
Як пише ВВС, Яна де Вітте боялися і цивільні кам'янчани - довгий час містом гуляли жартівливі віршики та принизливі анекдоти про пристаркуватого генерала.
"Ті, хто знає чи спробували командування Вітте, воліли б пустити собі кулю в лоб, аніж повернутися до нього. Командирування до Кам'янця вважали рівнозначним висланню до Сибіру", - описував настрої серед військових Кам'янецького (сучасний Кам'янець-Подільський) гарнізону граф Алоїзій Фридерик Брюль.
А він проектував костели та палаци, писав вірші, захоплювався літературою, мистецтвом, астрономією, теологією.
Домініканський костел у Львові міг прикрасити Рим
Перший проект, над яким працював архітектор, був костел ордену Босих Кармелітів у Бердичеві.
Цей храм прославив молодого фахівця, про нього заговорили у Львові - мистецькому центрі південно-східної Речі Посполитої.
До Яна де Вітте звернулися ченці ордену Домініканців, які на місці старого готичного храму, що перебував у критичному стані, вирішили спорудити новий.
36-річний зодчий підготував необхідні креслення усього за чотири місяці.
Про це свідчать записи видатків монастиря: коли рада ченців розглядала питання майбутнього храму, від 7 та 11 липня 1744 року значаться виплати на проживання "інженера пана Вітте", а уже 10 грудня столяру видали 40 злотих на виготовлення дерев'яної моделі костелу.
За три дні з каси виплатили 88 злотих отцю, який "для залагодження справ з паном архітектором" поїхав до Кам'янця, де проживав і працював Ян де Вітте.
Протягом двадцяти років будівництвом Домініканського костелу керував Мартин Урбанік, який з великою точністю реалізував проект.
Це й визначило успіх - на відміну від бердичівського проекту, де будівничий вдавався до спрощень і цим самим спотворив першочерговий авторський задум.
"Хоча й не бував у Римі, [втім] протягом кількох своїх молодих років практикувався у цивільній архітектурі, чому свідоцтвом є вісімнадцять костелів, окрім інших дрібніших будівель (Тобто палаців та дворів. - Ред.) і звичайно ж, - Домініканський костел у Львові, план якого візували римські архітектори з похвалою, що ця споруда не зіпсувала би й Рима...", - згадуватиме пізніше Ян де Вітте.
У фасаді львівської костелу архітектор в одне ціле поєднав два незалежні композиційні мотиви - бароко та рококо.
Рівненський палац Любомирського - приклад архітектури Заходу?
Ян де Вітте проектував також світські споруди. Окремої уваги заслуговують палаци магната Станіслав Любомирського.
Архітектор не лише розробив проект його львівського палацу, але й був уповноваженим займатися справами будівництва - підписувати контракти з підрядниками, слідкувати за виконанням робіт.
Князь залишився задоволений результатом, відтак цілком очевидно, що про вигляд його резиденції у Рівному також подбав Ян де Вітте.
Про це свідчать спільні риси будівель - деталі оздоблень, мансардний дах з віконцями та декораційні пілястри (колони в стіні).
Рівненська резиденція за оригінальністю могла позмагатися з кращими варшавськими зразками XVIII століття.
Автор "вдавив" центральну частину фасаду всередину, а вивільнений простір заповнив колонадою. На такий прийом - властивий для палацової архітектури Заходу - міг насмілитися лише великий майстер, переконаний польсикй історик мистецтва Збігнєв Горнунг.
На жаль, будівля не вціліла до наших днів.
В домі Яна де Вітте прислуговували в'язні
Ян де Вітте проектував костели, резиденції, але найперше був військовим, який у Кам'янецькому гарнізоні зробив кар'єру від хорунжого до генерал-майора.
На службі він отримав фахові знання, адже польська влада, що планувала відбудувати та модернізувати фортецю після турецької окупації, зосередила у місті кваліфікованих фахівців у галузі військової архітектури, механіки, гідротехніки та піротехніки.
Однак Варшава фінансувала Кам'янецьку цитадель вкрай незадовільно - військовим затримували зарплату, бракувало коштів на мундири, боєприпаси, харчування.
Подекуди коменданти за власні гроші забезпечували роботу канцелярії, кур'єрської пошти. Ян де Вітте, який майже двадцять років керував фортецею, оплатив виготовлення трьох гармат.
Крім того він давав кошти на утримання в'язнів - у Кам'янці відбували покарання біля двохсот засуджених.
Щоб мати якусь користь, Ян де Вітте залучав їх до ремонту старих та будівництва нових укріплень в місті, інколи у нелюдський спосіб. Але, зрештою, так робили всі коменданти.
Вони використовували в'язнів і як домашню прислугу. Князь Чарльз-Йозеф де Лігне, який 1788 року кілька тижнів гостював у сина Яна де Вітте Йозефа, жалівся на брязкіт кайданків, що заважав йому спати: "Навіть тутешній кухар був невільником. Це ощадливо, але жахливо".
Колекції та книгозбірня коменданта
Жорстокий генерал був романтиком.
Вбиральню для арештантів гауптвахти він спроектував у формі башти з бійницями. Тобто звичайній утилітарній споруді архітектор надав "фортифікаційного" вигляду, звертає увагу українська архітектор-реставратор Ольга Пламеницька.
Ян де Вітте захоплювався колекціонуванням - за своє життя він зібрав велику збірку грецьких та римських монет.
Біля сімдесяти книг його бібліотеки становила стародруки XV-XVII століть. Окрім польських, книгозбірня нараховувала чимало книг латинською мовою, а також італійських, іспанських, французьких, німецьких, голландських та англійських авторів на різні теми і, зрозуміло, з архітектури, військового будівництва та перспективи.
Як генерал навів порядок у місті
Комендант Ян де Вітте любив Кам'янець.
Можливо тому запроектував для нього більше цивільних, аніж військових споруд: перебудував кафедральний костел з дзвіницею, Домініканський та Вірменський костели, кляштори (католицькі монастирі) францисканців та домініканців.
Кам'янець він сприймав, як архітектор, що формував міське середовище. Наприклад, приміщення гауптвахти і реконструйовані ним будинки магістрату та власної садиби уклав у довершений ансамбль Вірменської площі.
А ще сучасники звертали увагу на дисципліну в місті.
"Навколо охорона, без необхідного дозволу нікого не пускають, зброярня в належній готовності, в усьому строгий порядок - все це наслідки та результати старого генерала, який досягнувши сивини у своєму віці, через повну відданість службі демонструє зразковий приклад. як належить служити батьківщині та монарху", - писав поляк Юзеф Мікош у 1782 році.
І король Станіслав Август Понятовський цінував Яна де Вітте: "Я ту людину люблю та поважаю, і повинно це йому вийти на добро".
Невдовзі він нагородив генерала орденом святого Станіслава, який Ян де Вітте гордо носив до смерті.
Комендант Кам'янецької фортеці та автор Домінікаського костелу у Львові помер 22 грудня 1785 року.
Через два дні, як згадував капітан гарнізону Анджей Пташинський, його у супроводі чотирьохсот військовиків, шести гармат та великої кількості людей поховали на кладовищі кафедрального собору Святих Петра і Павла у Кам'янці-Подільському. На жаль, тієї могили до наших днів не збереглося.
