Кандидат на посаду ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослав Гарасим розповів про свої перші студентські вибори, а також про несподівані можливості, які зараз отримав Університет.
Ви, напевно, такий найдосвідченіший з усіх кандидатів, то вже ваші треті вибори?
Взагалі, якщо говорити про вибори ректора університету, то я втретє беру участь як кандидат на посаду. Але в самих виборах я фактично від самого початку процесу демократичних виборів. Тому що перші такі вибори відбулися в 90-му році, 13 листопада.
Було кілька кандидатів, і я був у складі виборців як студент. Це вперше історії університету право голосу мали, зокрема, представники від студентства, я навіть був у лічильній комісії. Іван Олександрович (Вакарчук, — ред.) після голосування у другому турі став ректором університету.
Було тоді в 90-му році бажання змінити свій статус виборця і члена комісії на щось більше?
Тоді у 17-літньому віці не заглядали так далеко. Але зрештою, ми мали бажання до змін. Адже саме студенти були ініціаторами підняття синьо-жовтого прапора над університетом, а це ще офіційно був радянський союз. І саме наше товариство молодих філологів "Живиця" ініціювало питання про прибрання з назви університету "ордена Леніна".
Повернімось до теперішніх виборів. Ви фактично три рази писали виборчі програми, обдумували плани розвитку університету. Наскільки ваші програми змінилися від першої вашої до теперішньої?
Зазначу, що за цей період чогось, що суттєво б змінювало систему управління Університетом, на жаль, не зроблено. В усіх моїх програмах було принципове розмежування владних функцій і повноважень. Тим більше, що освітнє законодавство це дозволяє.
Для прикладу, ректор не обов'язково має бути головою вченої ради університету. Закон дає можливість ректорові звільнити себе від зайвих, якихось таких, можливо, академічних обов'язків для того, щоб виділити час на управління університетом. І є успішні приклади, де ректор і голова вченої ради — не одна й та сама особа.
Тобто ви не прихильник ректороцентризму?
Абсолютно. Я прихильник горизонтального лідерства. Це моя принципова позиція. Жоден кандидат чи ректор не є універсалом в освітній і науковій роботі. Він не знатиме проблем усіх факультетів. Він не може генерувати зверху ефективні ідеї розвитку цих факультетів. Він мусить іти до них і дослухатися, що йому запропонують колективи, що запропонують біологи, хіміки, фізики, електроніки і так далі.
Але оскільки вони є генераторами ідей розвитку, то й не треба боятися делегувати їм реальні повноваження. Ректор не має боятися делегувати повноваження.
Питання факультетів повинні вирішувати саме на факультетах, а ректор має зробити максимум можливого, щоб допомогти їм у втіленні напрацьованих ідей.
А що тоді залишається робити ректору?
Ректор має бачити роль і вагу кожного факультету у загальному розвитку університету. Він має забезпечити лідерські позиції університету в освітній політиці, налагодити ефективну комунікаційну стратегію і дбати про широку розбудову партнерської мережі в Україні і світі.
Комунікація на рівні горизонтального, а не вертикального лідерства.
Зверніть увагу, університет зараз має провідні позиції і в національних, і в міжнародних рейтингах. Як правило, немає такого рейтингу, де би ми опускалися нижче 10-го місця. Що це дає?
Оці лідерські позиції в регіональних, національних й інтернаціональних рейтингах дають право суб'єктності університету в освітній політиці держави. Тобто університет має бути генератором змін. Він не має лише інерційно виконувати накази міністра, а й бути причетним до розробки концепції цих наказів. Тобто університет має пропонувати свої ідеї, які потім можуть поширюватись на рівень держави.
І це право йому дає довіра суспільства. Адже Львівський національний університет імені Івана Франка займає перше-друге місце за кількістю абітурієнтів. Це означає, що суспільство довіряє Львівському університету, і він, на виправдання цієї довіри, має стати не просто виконавцем розпоряджень міністерства, а генератором змін та реформ.
Маєте приклади?
Яскравим прикладом є незалежне тестування. Зараз це найуспішніша освітня реформа в Україні. Але спочатку в 1991 році тестування на вступних іспитах було запроваджено саме у Львівському університеті.
Словом, університет має ініціювати такі реформи, які доводять на практиці свою ефективність і поширюються в межах держави.
Суб'єктність в освітній політиці — це має бути квінтесенцією університету, який себе поважає.
Зараз так не є?
Зараз університет долучається до процесів, коли міністерство ініціює якісь зміни, беручи участь у громадському обговоренні цих змін. Але я аналізував звіти щодо врахованих пропозицій. Відсоток врахованих ідей ЛНУ — не більше 10. На мою думку, це не відповідає місцю і ролі університету в нашому суспільстві. Це суттєво треба змінювати.
І для цього в нас є потужна база. Такого експертного середовища в різних напрямках – господарської, освітньої, наукової, культурної діяльності, як в університеті, немає в жодному навчальному закладі.
А чи можлива така співпраця на місцевому рівні? Адже Львів — доволі велика структура.
Так, без сумніву.
Крім лідерства в освітній політиці, другою ціллю є присутність університету в просторі держави. А цей простір починається саме з міста.
Я вважаю, що університет зараз є недостатньо відкритим до такої кооперації. Новітнє законодавство дає дуже багато можливостей. Зокрема, питання фінансової автономії. І тут є позиції, які на рівні співпраці з бізнесовими структурами дозволять університетові вести відносно автономну фінансову політику.
Головне — не боятись такої співпраці. Головне — це продумати, що університет може запропонувати. У нас є факультети, які можуть робити цілком практичні речі. Вони можуть мати кооперацію з усіма підприємствами своїх галузей.
Законодавство це дозволяє?
Законодавство забороняє університету бути прибутковою організацією. Але це може бути інша співпраця — розвиток матеріальної та технологічної бази, соціальної політики.
А чи достатньо в університеті фахівців для якісної співпраці? Чи є в університеті молодь для змін?
Я добре знаю структуру і науково-педагогічний склад нашого університету. Справді, місцями в нас є доволі високовіковий склад, десь менше, десь більше. Але зараз ми опинилися в ситуації, яка нам дає шанс. Що я маю на увазі?
Ні для кого не секрет, що за минулі роки через певні обставини в закладах вищої освіти значно зросла кількість аспірантів. Це можна сприймати скептично, мовляв, що це вже тридцятирічні аспіранти, які "раптом згадали", що в них є якісь наукові ідеї, наукові бажання, наукові спроможності. Але насправді це є ті люди, думаю десь близько 60%, які свого часу одразу по закінченні університету не пішли в аспірантуру, тому що це фінансово було непривабливо. Зараз вони є спеціалістами у своїх галузях, і обставини повернули їх в університети — це є добрий шанс скористатись із ситуації і запропонувати їм гарантійні умови наукового і соціального розвитку, щоб не втратити їх вдруге. Вони тоді не побачили перспектив в університеті, які зараз при успішному управлінні можуть з’явитися.
І є дуже багато таких фахівців в основному на спеціальностях природничого та технічного напрямків. Зазначу, що вони витримали шалений конкурс. Скажімо, на окремих спеціальностях факультету електроніки було по 10 претендентів на одне місце. Тому відбір був дуже якісним.
Повернімося ще до моделі управління. Я розумію ваше бачення співпраці з факультетами. Але я б хотів від усіх кандидатів почути, як вони планують співпрацювати з деканами різних факультетів, яких вони не призначали. Новий ректор отримає як спадок на 4 найближчих роки людей, які не входять у ректорську вертикаль.
Університет — це не така інституція, де може відігравати роль належність до якоїсь партії чи до якогось клану, чи до якоїсь особи.
Так, нинішній виконувач обов’язків ректора провів призначення деканів майже на всіх факультетах, крім факультету журналістики, і, відповідно, колективи цих факультетів затвердили їх. Але більшість з них були деканами чи заступниками деканів і до цього.
Декани — це люди, які мають за мету розвиток свого факультету. І я вірю в кожного з них. Вони зацікавлені в результативній співпраці з ректором. Ректор має бути готовий до співпраці з усіма деканами, декани мають адаптуватися до співпраці з новим ректором.
Не вважаю, що зробить добре той, хто, коли стане ректором, почне переглядати ці призначення, це буде кардинально неправильно.
Раніше я думав, що можна робити революційні зміни в університеті, але переконався за час участі у виборах, що університет — це настільки консервативна установа, що зміни треба робити все ж таки еволюційним шляхом. Не можна діяти радикально. Якщо є потреба, то поодинокі кардинальні зміни можна запровадити як експеримент на дуже невеликому університетському просторі. І якщо він себе виправдає, тоді можна його поширювати. Робити експерименти з цілим університетом дуже і дуже небезпечно, тому що це долі багатьох людей, і ректор має нести відповідальність за них.
Якщо розмовляти зі студентами, особливо з тими, які можуть порівнювати навчання в ЛНУ з іншими закладами, зокрема приватними, то перевага зазвичай не на стороні Львівського університету. Як це змінити?
Так, справді, коли вдаватися в сутність освітнього процесу, зокрема, можливо, в технологічне забезпечення, то, можливо, ЛНУ може програвати, скажімо, Українському Католицькому Університету. Їх найчастіше порівнюють, тому що абітурієнти з дуже високими балами, як правило, йдуть в УКУ.
Що університет мав би робити? Університет повинен дбати про свою інституційну репутацію, а вона залежить від дуже багатьох чинників: від його голосу в суспільстві, від сучасного технічного забезпечення авдиторій і кабінетів, від того, що викладач не читає три рази одну і ту ж навчальну дисципліну на другому, на третьому та четвертому курсах, тільки змінюючи назви, а не оновлюючи матеріалу. Треба змінити атмосферу в університеті, щоб люди відчували відповідальність за покладену на них місію.
А ще треба посилити активність студентів. Адже коли вони спілкуються поза університетом, то вони висловлюються вільно і невимушено. Але дуже рідко відкрито говорять про те, що їх не влаштовує в університеті, що потрібно змінювати.
Щодо вашого питання про порівняння ЗВО, то наведу приклад на підтвердження цього. Один з народних депутатів від партії “Голос” здобув бакалаврат у Львівському університеті Франка (чотири роки навчання), а магістратуру - в УКУ (два роки навчання). Але всюди він позиціює себе саме як випускник Українського Католицького Університету. Чому?
Мені здається, що ЛНУ недопрацьовує зі своїми випускниками, які мали б бути його представниками та амбасадорами в суспільстві й рекламувати його.
Це повністю провалена ділянка роботи попередньої адміністрації.
Простий факт. У нас є громадська організація "Асоціація випускників Львівського університету", правління якої не збиралося на свої засідання жодного разу за останні п’ять років. Вже за статутом навіть закінчилися повноваження голови Асоціації, але автоматично вони продовжені. І жодної зустрічі з ректором не було, хоча дві було анонсовано і призначав їх самим ректор. У визначений день він посилався на свою зайнятість і повідомляв, що не має часу. Можливо, тому що нинішній ректор не є випускником Львівського університету, і він себе не асоціює з цією спільнотою.
Так виглядає, що наші випускники проявили лише одну посутню активність за останній період. Коли присвоїли звання почесного доктора одному одіозному представникові українського політикуму, то на офіційному сайті університету близько 80 випускників, у тому числі деякі народні депутати, обурилися з приводу цього рішення Вченої ради університету.
Насправді це теж колосальний ресурс, який не знаю, чому не використовують.
Можливо, якщо ректор делегує більше повноважень факультетам, у нього залишиться більше часу на таку промоційну роботу?
Зараз ректор намагається все контролювати, від закупівлі хімії для санвузлів до будівництва гуртожитку на Пасічній. Це такий стиль керівництва, але це просто навіть фізично неможливо — одній людині за усім простежити.
В результаті в нас, зокрема, зменшилася активність міжнародної співпраці. Зараз уже є ризики, що у Вроцлавському університеті можуть закрити кафедру україністики, бо з нашого боку немає ніякої інституційної підтримки.
Зараз багато говорять, що "університет повинен заробляти". Мені особисто не подобається ця дефініція.
Університет не є якоюсь торгівельною корпорацією підприємницького характеру, соціальною місією якої є заробляння грошей.
Місія університету, яка, на мою думку, з'явилася ще тоді, коли він з'явився кількасот років тому, — формування національно свідомої еліти. Це одне з найважливіших завдань університету. Підготовка фахівців — так. Професіоналізм при викладанні — так. Якість освітнього процесу — так. Але це все компоненти освітньої політики, яку можуть реалізовувати не лише в університеті. А вже, власне, належний вишкіл молодої людини на світоглядному рівні є відповідальністю класичного університету.
Як би нам було простіше, коли б університет був готовий давати відсіч різним українофобським виявам? Чи з боку Польщі, чи з боку Угорщини, з будь-якого боку. На пропагандистські вкиди чи намагання переписати нам історію — університет повинен давати чітку та обґрунтовану відповідь.
До речі, в часи попереднього ректора університет саме так і реагував.
Зараз ми розуміємо, яку велику справу роблять наші воїни Сил оборони України. І ми знаємо, що серед цих воїнів є науковці. То так виглядає, що вони ще мають і цю роботу за нас виконувати?
Ще маю декілька питань від студентів, на які вони б хотіли почути думку майбутнього ректора.
Що ви думаєте про навчання у суботу?
Мені б добре було сказати зараз, щоб сподобатися студентам, оскільки це є для них певним напруженням, то ми скасуємо це. Але я тільки прокоментую причини переходу на навчання по суботах у першому, осінньому, семестрі і весняному. Ці причини різні.
Стосовно першого семестру, то ми не знали, яким буде температурний режим взимку і ситуація з інфраструктурою у місті. Тому треба було грудень максимально розвантажити від навчання, яке було перенесено на суботи. Але організація цього процесу виявилася не дуже ефективною. Наміри були добрі, я думаю, що університет зекономив, зокрема, на опаленні, і в принципі все відбулося без суттєвих зривів освітнього процесу.
Коли ми говоримо про весняний семестр, то тут не на всіх факультетах є робочі суботи, а лише на тих, які мають літню виїзну практику. Це пов'язано з тим, що раніше навчальний процес тривав, фактично до середини липня. Тепер університет завершує навчальний рік 30 червня. У підсумку, щоб вмістити ще два тижні виїзної практики у цей термін, було прийнято рішення навчатися по суботах.
Ваше ставлення до онлайн-навчання?
Щодо онлайн-навчання, то я однозначно є його противником, з огляду на суттєве пониження якості освітнього процесу. Я за онлайн-навчання тільки в особливих випадках, коли студент або викладач не може бути фізично присутнім в авдиторії. Зокрема, коли йде мова про іноземних студентів чи у процесі реалізації проєктів неформальної освіти.
Скаржаться на умови життя в гуртожитках. Я думаю, це така вічна проблема. І чомусь ніхто не може її вирішити.
Якби хтось із кандидатів на посаду ректора конкретно довів, що бодай за ці 5 років цю проблему вирішить, я б, певно, зняв свою кандидатуру і проголосував за нього. Але це справа, яка дуже і дуже важка до розв'язання в межах університетських ресурсів: фінансових, матеріальних і т.д.
Я думаю, що ми маємо приходити до усвідомлення того, що гуртожитки треба віддавати в управління тих людей, які можуть організувати належні умови проживання. Не треба боятися цього. Гуртожитком має займатись окрема установа, яка гарантує належні умови, можливо, навіть різного рівня комфортності, різної ціни тощо.
Це проблема, яка завдає і репутаційні збитки університету загалом. Треба шукати партнерів, у погодженні з міністерством, які будуть відповідальними за ефективність виконання цього завдання. Але якщо не робити таких кроків, то ми ризикуємо так і не вирішити цю проблему..
Ще просять прокоментувати можливості створення нових — сучасних спеціальностей та застарілі методичні матеріали.
Це проблема, напевно, кожного. Якщо викладач іде до студента і він викладає матеріал, як колись казали, "з пожовклих листків", і якщо його матеріал періодично не оновлюється, то той викладач не мав би далі працювати в університеті, бо просто для нього це вже є чи стало нецікавим.
Скажімо, я читаю історію фольклористики 25 років, але щороку поновлюю свої лекції, знаходжу якісь цікаві матеріали, щоб спонукати студентів осмислювати й аналізувати неодновимірні явища у поступі наукових ідей наших учених. Бо інакше годі сподіватися розвитку критичного мислення серед студентів, яке ми намагаємося в них формувати.
Щодо новітніх програм, то їх необхідно запроваджувати, адже ми хочемо бути конкурентоспроможними на ринку освітніх послуг. Але нового є дуже багато. Наше завдання - промоніторити широкий перелік сучасних спеціальностей та освітніх програм вдало визначити, які спрацюють саме в Україні.
Більше теорії чи практики?
Однозначно треба більше практики в університетському навчанні. Зараз університетська освітня програма студента складається з двох частин — нормативна частина і вибіркова. Я вважаю, що практичне забезпечення мала б гарантувати нормативна частина. А гуманітарний, світоглядний, теоретичний вишкіл — це на вибіркові курси.
Адже погодьмося, що університет — це таки гуманітарна інституція.
Зараз усі говорять про інклюзію. Але Львівський університет — історична будівля, де неможливо все зробити інклюзивним. Ймовірно, обіцяти, що все буде інклюзивним, коли це неможливо виконати, теж неправильно?
Неправильно. Тут треба думати над проблемою, як її вирішити і які максимально можливі варіанти цього вирішення.
Ось простий приклад. У нас у головному корпусі свого часу відкрили підіймач, який мав би людину на кріслі колісному підняти до ліфтового поверху, а вона вже далі могла рухатись безбар’єрно. Але тепер у нас ліфти не працюють. А цей механізм, так мені видається, функціонував тільки під час демонстрації його можливостей на офіційному відкритті.
Знову ж таки, я не маю відповіді одразу на всі запитання, але думаю, що в Європі музеї й інші культурні чи сакральні споруди теж розміщені в будівлях ХVII-XVIII століття. Проте питання безбар’єрності вирішується. Треба вивчати цей досвід.
Розмовляв Андрій Маринюк
