Журналіст Гал-інфо поспілкувався з лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка Йоганнесом Ремі, який нещодавно прочитав лекцію у Львівському університеті ім.Івана Франка.
У праці "Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років" ви документуєте розвиток українського руху та його цензурування з боку Російської імперії. Яким насамперед був цей рух? Антиросійським чи антиімперським?
Він насправді був і таким, і таким. Тодішні діячі могли бути одночасно і проти Росії, і проти Російської імперії або будь-якої імперії впринципі. Так само вони були проти лише чогось одного – проти імперії, але за дружні стосунки з Росією або навпаки. Утім, якщо вибирати поміж двох, то я б сказав, що більше антиімперським.
Якщо говорити на прикладі Тараса Шевченка, то у своїй книзі я пишу, що в часи Кирило-Мефодіївського товариства він був одночасно антиросійським і антиімперським. Але потім я також пишу про його щоденники, які були опубліковані в журналі "Основа". Там Шевченко іноді пише так, ніби ідентифікує себе з Росією. "Наш письменник Лермонтов" або "наш цар" писав він.
Якщо повернутися до кирило-мефодіївських часів, тоді було зовсім ясно, що члени товариства були проти імперії як такої і хотіли, щоб українці віддалялись від Росії.
У чому проявились ідеї кирило-мефодіївців далі, у наступні десятиліття?
Товариство існувало недовго, втім ідеї кирило-мефодіївців щодо федералізації Російської імперії або федерації слов’янських народів крокували далі. Це можна побачити в діяльності колишнього члена Кирило-Мефодіївського товариства – Миколи Костомарова та історика та публіциста Михайла Драгоманова.
Ми знаємо, що російський імперський апарат жортско реагував на будь-які прояви української ідеї, в тому числі на діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Чому так ставалось, адже серйозної політичної загрози для держави по суті не було?
Гадаю, що небезпека для імперії все-таки була. Ідеї кирило-мефодіївців це був прояв політичної української думки. Більше того, це був перший подібний прояв. Якби товариству дозволили вони вільно працювали далі, це, мабуть, би стало серйозною загрозою для імперії. Мені здається, що російська влада тоді раціонально вчинила зі свого боку, застосувавши репресії.
Перенесімось трохи далі, на початок ХХ століття. Тоді Україна мала реальний шанс вибороти незалежність, хоча цьому протистояли чимало сил. Як ви взагальному оцінюєте той період для нашої держави?
Звичайно, якби Україна тоді вистояла свою назалежність було б набагато краще жити. Мати самостійну країну є більш цінним, аніж бути республікою в союзі, з якого неможливо вийти. Але це було дуже важко.
Варто сказати, що якби на початку ХХ ст. не було такого міцного українського руху, то навіть короткотривалі держави як УНР чи Українська держави не утворились би. Так само не утворилась би УРСР, а територія України була б частиною Росії, без адміністративного відокремлення. Тому сумнівно також, що після розвалу Радянського союзу ваша країна так легко б отримала незалежність.
У чому головна помилка українців того часу? Чому, на вашу думку, ми так і не отримали незалежності під час революції?
Тоді якомога швидше потрібно було зрозуміти та вирішити соціальні питання. Передусім – провести аграрну реформу. Також велике значення у революційні часи має організаційна робота, яка, на жаль, практично не велась. Мобілізувати вчасно військо та населення на захист держави влада так і не змогла. Тоді, мабуть, були б кращі шанси. Але вибороти незалежність, повторюсь, було дуже важко. Росія була міцнішою, її керівники змогли оперативно зібратися і загарбати те, що хотіли.
Довідка.
Йоганнес Ремі – фінський науковець, професор Колумбійського університету (США), дослідник історії України XIX – початку XX ст. Минулого року він отримав Міжнародну премію імені Івана Франка за працю "Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років". Гал-інфо зустрілось з науковцем та поспілкувалось про окремі сторінки української історії.
