Слухай онлайн
Cуспільство

Закон і сильне громадянське суспільство є запорукою збереження мовних квот

Закон і сильне громадянське суспільство є запорукою збереження мовних квот, – Сергій Костинський.

Переконливими успіхами української пісні в українському радіоефірі ми завдячуємо не лише активістам, що домоглися ухвалення закону; не лише депутатам, які за нього проголосували; але й Національній Раді з питань телебачення й радіомовлення.

Саме її принципова позиція (що знайшла вияв у попередженнях й болючих штрафах) дала змогу швидко відбити бажання порушувати вимоги закону.

У зв’язку з новою суспільно-політичною ситуацією й імовірністю перегляду мовних квот (принаймні це анонсувалося чинним президентом), ми зустрілись з одним із членів Національної Ради – кримчанином Сергієм Костинським, щоб дізнатися його думку щодо теперішньої та майбутньої ситуації. Але розпочали розмову з минулого – кореспондент Гал-інфо поцікавився, як змінився світогляд Сергія після анексії Криму та що спонукало його відмовитися від російської мови та перейти на українську.

Сергію, ти походиш із Криму і, вочевидь, як і я, значну частину життя спілкувався переважно російською мовою. Перейти на українську спонукала анексія Криму?

Попри стереотип, що в Криму практично немає українців, я походжу з української родини. І, незважаючи на російську мову, ми завжди вважали себе патріотами України. Пам’ятаю, як у 80-х роках наша родина мала антикомуністичні настрої, через які я, наприклад, відмовився вступати в піонери.

В якому році?

У 1991-му. Тоді за інерцією ще приймали у піонери, хоча, якщо відмовлявся, то наслідків ані для тебе, ані для родини вже не було. Втім, за інерцією мене у школі ще довго і нудно вмовляли: «Це треба зробити, це правильно. Глянь – усі це зробили». Але нас у третьому класі таких було двоє, які відмовилися. Один був із протестантської родини. Інший, тобто я, із української родини з антикомуністичними настроями. Ми тоді спрогнозували, що за три дні ці червоні ганчірки ніхто не буде носити – й так воно й сталося.

Ти вже тоді почувався українцем?

Про те, що я українець, я зрозумів у ранньому дитячому віці. Батьки походять з Житомирської області, й щоразу після відвідин житомирського села я повертався в Крим з українською мовою. Й там у дитячому садку мені швидко нагадували, що я «хохол», – завдяки чому я й усвідомив свою національну ідентичність.

Втім, факт лишається фактом: Крим був російськомовним середовищем. Тож і батьки, і я спілкувались російською. Російська була мовою навчання та спілкування й у садочку, і в школі. Відтак, моя українська – хоч базово я її розумів і три місяці на рік проводив у житомирському селі – була жахливою, з сильним російським акцентом. Власне, й бачення ситуації тоді було таким, що ми є білінгвальна країна, де кожен собі обирає, якою мовою йому зручніше спілкуватися.

2014-й став переламним?

Так, 2014-й дав мені розуміння. Тобто я чесно визнаю: я не був україномовним і не обстоював таку позицію завжди. Але обставини змусили.

Жодна нормальна людина не могла би повірити, що в ХХІ сторіччі можливі такі спецоперації, таке військове відторгнення території. Коли це сталося, всі мої ліберальні теорії були розбиті вщент. Коли я побачив, що під приводом захисту російськомовних (хоча ніхто нікого не утискав у правах) було введено збройні сили Російської Федерації, я усвідомив, що помилявся.

Прийшло розуміння, що мова – це інструмент агресії. Як у старі радянські часи, зараз в Криму зникли всі українські школи. Все робиться для того, щоб мешканці Криму, наші громадяни, почували себе росіянами. Російська мова – це інструмент денаціоналізації та русифікації, нав’язування російської етнічної ідентичності.

Й ти також взяв до рук зброю – українську мову.

Так, уже в 2014 році ми стали з мамою принципово спілкуватися українською мовою. Але тоді я ще не міг нею висловлюватися повноцінно – моє знання мови було пасивним; воно ґрунтувалося на книжках – у дитинстві багато читав українською.

До слова, одним із важливих чинників посилення моєї ідентичності був Шевченко. Я вважаю, що той, хто, читаючи «Кобзаря» або «Гайдамаків», не ридав, не має серця. Для мене це свого роду ідентифікатор: ридав чи не ридав над віршами Шевченка – це є перевіркою на українськість.

Коли довелося залишити Крим, то чи мав ти якийсь план: що робити?

В 2014 році я не думав, що потраплю на державну службу. Життя було розбите. Я переїхав з Криму до Києва і не мав жодного плану. Я лише знав, що потрібно боротися, долучатися до спротиву, до боротьби за повернення Криму. Згодом з подачі кримських журналістів я був призначений радником міністра інформаційної політики. І, до речі, повертаючись до питання про мову: на всіх прес-конференціях, на всіх заходах я тоді принципово послуговувався російською мовою. Я прагнув показати: подивіться: я з Криму, і мене ніхто в Києві не утискає!..

…Тому не треба тебе й захищати?

Так, не треба мене захищати! Отже, якийсь час я публічно принципово спілкувався російською. Та після півроку роботи на громадських засадах радником Стеця президент призначив мене членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Звісно, що це вже була державна служба, є вимога закону про спілкування українською мовою.

Як дався перехід на українську?

Я хочу тобі сказати, що я дуже швидко опанував українську на рівні ділової мови й мови професійного спілкування. А в 2016 році я нарешті переступив ще один поріг: зміг повноцінно користуватися українською мовою в побуті. Оце було дуже важко! Довелося поступово збільшувати частку спілкування українською мовою в побуті. Тому що втомлюються м’язи, втомлюється мозок. Через заслабкий лексикон ти не можеш нормально висловлювати свою думку... Допомогли, до речі, інтерв’ю. Це дуже мобілізує. Коли зустрічаєшся з журналістами, коли йде ефір, то концентруєшся.

До слова, мій перехід на українську непросто дався й моїй дружині. Коли людина змінює мову, то змінюється й сприйняття.

Дружина якою мовою розмовляє?

Вона спілкується російською. Розумієш, я не вірю в примус; я вірю лише в мотивацію. Вона зараз проходить шлях, який я пройшов два роки тому: слухаючи українське телебачення, українське радіо, слухаючи мене, вона поступово стає двомовною – частково спілкується російською, частково українською. І якщо раніше був жахливий акцент, то тепер вона поступово його позбувається. Це робота над собою. І це не має бути із примусу. Це має бути внутрішнє рішення й відчуття: я хочу спілкуватися українською мовою.

Поговорімо про ширші контексти. Після ухвалення закону про мову я зробив спостереження, що наше покоління – плюс-мінус 5-10 років – є першим, яке свідомо переходить на українську. Тому що покоління наших батьків, дідусів-бабусь, навпаки, зазнавало русифікації й переходило на російську. Чи посилиться позитивна тенденція після ухвалення закону про мову? Чи може, на твій погляд, ця тенденція зачепити великі міста півдня та сходу?

Я гадаю, що ця тенденція вже працює. Ти сідаєш в таксі до російськомовного таксиста, але, почувши твою українську, він проводжає тебе як україномовний таксист. Це вже сприймається як норма. Через посилення української мови на телебаченні й радіо, а ще раніше – через український дубляж в кінотеатрах – вже певний час здійснюється м’який вплив на українське суспільство. Ми вже цілком відійшли від стереотипу, що україномовна людина – це людина або з неповною освітою, або з провінції, якій ще треба опанувати мову інтелігенції. Ні, зараз українська – мова інтелігенції.

Новий закон, як на мене, створить підстави для того, щоб вже через одне покоління спілкування українською в побуті домінувало. Коли українська є мовою надання адміністративних послуг, зрештою, надання будь-яких послуг; коли вона є мовою політичних діячів, телебачення, радіо, друкованих та Інтернет-видань, то вона почне проникати в побут і носіями мови стануть нові покоління. Тому я б сказав, що закон не тільки посилює, але й закріплює ці тенденції. Це програмування розвитку української мови на десятиліття вперед.

Окей. Якщо тенденції вже присутні, то поговорімо про те, що їх сформувало. Восени повною мірою запрацював закон про квоти української мови на телебаченні. Нацрада проводила серію моніторингів. Квоти працюють?

Почну з того, що ми нарешті, починаючи з 2014 року, маємо реальну політику з будівництва української державності. Ширше кажучи, така державницька політика є запорукою того, що ми будемо боротися за повернення наших окупованих територій.

Яку політику я маю на увазі? Це й обмеження прокату російських фільмів, серіалів та програм, які виготовлені після 2014 року. Це й обмеження фільмів, програм, інших творів, в яких беруть участь російські артисти, режисери, продюсери, які підтримують воєнну агресію Росії проти України або визнають окупацію Криму. Це й обмеження трансляції російських каналів, про яке мріють країни Балтії. Це й підтримка українського кінематографу. Це, зрештою, й введення мовних квот на радіо та телебачення.

Власне, які досягнення у цій сфері?

Якщо говорити про радіо, то завдяки квотам ми отримали таку статистику: середній показник пісень українською мовою на загальнонаціональних радіостанціях становить 57%, хоча закон вимагає 35%! Звісно, що такий показник досягнуто головно за рахунок Країни.FM, Українського радіо й радіо Промінь, які дають близько 100% пісень українською мовою. Але й інші станції суттєво перевищують вимоги закону.

Така сама ситуація і щодо мови ведення програм: наразі маємо 89% ефіру українською мовою. Це свідчить про те, що для радіостанцій не було проблемою одразу забезпечити створення передач українською мовою.

А на місцевому рівні квоти дотримуються?

На місцевих та регіональних радіостанціях (а це і схід, і південь) середній показник пісень українською мовою становить 52%. Очолюють список Рівненська, Тернопільська, Сумська область. Тобто навіть Львівська і Київська входять лише в десятку. Цікаво, що доволі високі показники демонструють Одеська, Харківська, Херсонська області, які знаходяться також в середині списку.

А от за часткою ведення програм українською мовою регіональні й місцеві радіостанції навіть перевершують національні – в середньому 93% програм ведуться українською мовою. Тут серед лідерів Львівська, Рівненська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька області. Найменші показники в Луганській, Херсонській областях, але навіть там – 82-84%. Це при тому, що закон вимагає 60%.

Важливо, що ефект від квот не лише кількісний, але й якісний: вони відкрили дорогу новим музикантам.

Знаєш, я зараз маю висловити подяку громадськім активістам. Я був свідком всього процесу підготовки й ухвалення цього закону – саме громадські активісти домоглися того, що діють мовні квоти. Окремо я хотів би сказати про ГО Відсіч, про їхній величезний внесок. Я бачив їхніх активістів буквально на кожному круглому столі, на кожному засіданні комітету Верховної Ради. Вони билися як леви за закон про квоти.

Це дуже показово. Ми є демократична країна, в якій державний курс програмується, стимулюється, спрямовується саме громадянським суспільством. Яке виходить на вулиці й бореться кожного дня. Адже індустрія була не готова до цього. Вони повторювали, що буде відтік слухачів, глядачів, втрата грошей. Та ми побачили, що доходи ніхто не втратив. Відплив аудиторії не відбувся. Навпаки, відбулося стимулювання розвитку українського музичного ринку. Ті виконавці і виконавиці, які представляли андеграунд, які виступали в клубах і не були широко відомими, сьогодні відомі. Ми відкриваємо величезну кількість імен. І не тому, що вони з’явилися. А тому, що сьогодні радіостанції відкривають ці імена.

І все-таки найцікавіше почути цифри щодо телебачення.

Закон передбачав один перехідний рік – для того, щоб телеканали мали можливість перейти на нову колію. І вони дуже легко з цим впоралися.

Річ в тому, що, попри критику, закон є досить ліберальним. Наприклад, програма вважається україномовною, якщо українською є мова ведучих, репортерів, журналістів, дикторів, а не мова гостей. Тобто гість може прийти і спілкуватися будь-якою мовою. Це, звісно, спрощує завдання для телеканалів, яким не треба переозвучувати, дублювати чи титрувати гостя. Але важливо, що українська мова телеведучих значною мірою спонукає до цього й гостей.

Лібералізм закону полягає також у тому, що озвучення та дублювання українською мовою обов’язкове лише для тих фільмів чи серіалів, які не належать телеканалам. Якщо серіал є власним продуктом, то вони мають право лише титрувати його.

Тобто створені українським каналом серіали російською мовою із українськими титрами зараховуються до квоти української мови?

Так. Це певна поступка телеканалам, які мають величезний архів фільмів, серіалів.

Але фактично через цю норму закон не спонукає канали до створення серіалів українською мовою.

Серіали – ні, але закон стимулює створювати повнометражні фільми українською мовою. Завданням закону було змінити свідомість і запустити маховик, в тому числі в свідомості топ-менеджерів, нашої богеми, нашої інтелігенції. Ти розумієш, за рахунок чого ми маємо перевиконання квот? За рахунок того, що в свідомості власників телеканалів поступово з’являється розуміння, що українська мова є обов’язковою.

Що в цьому відношенні змінить ухвалений нещодавно закон про українську мову як державну?

Він передбачає, що тепер до квот мають зараховуватися не лише ведучі. До того ж квота збільшується для регіональних мовників до 80% і для національних мовників до 90%. Це не є проблемою взагалі, тому що ця норма вже виконується.

Втім, віднедавна ми маємо певну невизначеність. Окремі норми закону про мову набудуть чинності за кілька місяців, а то й років. Тим часом нам дотепер достеменно незрозуміло, якою буде мовна політика нового президента. В окремих інтерв’ю він казав, що може переглянути мовну політику, зокрема, й квоти. Крім того, зараз ми спостерігаємо спроби повернути на екрани «Сватів». Це стало можливим після того, як суд виключив актора-кримнашиста Добронравова з переліку осіб, які загрожують національній безпеці.

Насправді не дуже правильно вважати, що все це залежатиме від президента. Тут є ще два гравці. По-перше, парламент. Якщо більшість не буде працювати в рамках національно-демократичної ідеології, то проросійська більшість зможе відміняти чи нівелювати ті чи інші закони.

Але є ще один чинник – громадянське суспільство. Повторюю ще раз: більшість законів ухвалювалися парламентом під величезним тиском активної частини українського суспільства. Тобто хай би яким був далі парламент, українське суспільство, яке боролося за обмеження культурного впливу Росії, нікуди не дінеться. І мені дуже хочеться подивитися на парламентарів, які будуть вчиняти дії, які суперечать порядку денному українського громадянського суспільства. Мені відомі факти, коли деякі депутати думають інакше, але в підсумку голосують так, як задає порядок денний активна частина суспільства. Тому що ніхто не хоче поховати свою політичну кар’єру.

Але значною мірою це залежатиме і від уряду. Адже уряд, наприклад, призначає В’ятровича як голову УІНП, або Іллєнка, як голову Держкіно.

Головне, що є закон. Хто б не був призначений, він його виконуватиме.

Або саботуватиме.

Якщо саботуватиме, то в активістів буде можливість подавати в суд за бездіяльність. Тобто для нас є важливими дві речі: наявність нормативно-правової бази (ми її побудувати) і сильного громадянського суспільства – воно в нас теж є. Причому, воно зараз лише посилиться – за рахунок того, що багато людей, які працювали в органах державної влади впродовж останніх років покинуть свої посади й перекочують в лави громадянського суспільства.

Ти згадав про новий парламент. Впродовж цілої президентської кампанії 1+1 транслював проекти за участі одного з кандидатів, який в підсумку став президентом. Не виключено, що такий трюк повториться й під час парламентської кампанії.

Верховний суд давав тлумачення щодо трансляції розважальних передач за участі одного з кандидатів, і висновок був такий, що виборче законодавство не порушується. Насправді це унікальна технологія, яку ніхто раніше не використовував і навіть не думав, що так можна. Це абсолютно біла пляма в законодавстві. Тобто за буквою закону порушення не відбулося.

Одначе, факт є фактом: впродовж виборчої кампанії цей телеканал дав в ефір більше 200 годин розважальних програм за участі кандидата в президенти. Я вважаю, що це мало вплив на голосування, тому що жоден інший кандидат не мав можливості так багато бути присутнім в ефірі інших телеканалів. Він мав перевагу над усіма іншими кандидатами.

Потрібно змінювати закон.

Загалом за результатами президентських вибрів я бачу, що Національній Раді треба буде давати повноваження не тільки фіксувати порушення виборчого законодавства й інформувати про це ЦВК. Просте інформування не працює. Як і у випадку з квотами, нам потрібно дати повноваження застосовувати попередження й штрафи у разі порушення виборчого законодавства.

Крім того, законодавці мають обмежити поширення будь-якого контенту за участі кандидатів, в тому числі розважальних програм. Вони мають йти за тими само квотами, що й агітація, реклама тощо.

Яка зараз політична ситуація довкола Нацради?

У липні завершується термін праці трьох членів Нацради, призначених парламентом, й одного члена Нацради, призначеного попереднім президентом. Відповідно, парламент має провести конкурс і обрати нових членів Нацради. Наша позиція є такою, що всі ми налаштовані працювати далі, тому що реалізуємо проекти з розбудови українського телерадіопростору, обмежуємо російський контент.

Чи може новий президент змінити четвірку за своєю квотою? На мій погляд, за законом це неможливо зараз. Це може бути тільки якщо парламент або президент не затвердив звіт Національної ради. Звіт за минулий рік затверджений, що дає нам можливість мінімум до кінця року спокійно працювати й виконувати свою роботу.

Сергій Стуканов, Київ

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");