Через економічну нестабільність та зростання цін багато родин опинилися за межею бідності.
Близько 50% мешканців сільської місцевості мають дохід, нижчий за прожитковий мінімум. Для родин з дітьми та людей з інвалідністю це означає повну залежність від допомоги. Віддаленість сіл та погані дороги створюють серйозні виклики, а війна лише загострила ситуацію. В Україні понад 2,7 мільйона людей з інвалідністю, з яких 163 тисячі — діти, багато з яких живуть у сільській місцевості, де доступ до медичних послуг та основних товарів обмежений.
Марта Галевич, директорка Старосамбірського центру первинної медико-санітарної допомоги, наголошує на критичній важливості підтримки для людей, які опинилися в безвиході: «У нас є близько 60 лежачих пацієнтів, які щоденно потребують засобів гігієни: підгузків, урологічних прокладок, трусиків. Це базова потреба, без якої якість їхнього життя значно погіршується. На жаль, громада не має достатнього бюджету, щоб забезпечити всіх. Щороку кількість таких людей зростає, як і ціни на ці засоби».
Бідність регіону, погана логістика та старіння населення створюють замкнене коло. Лежачі пацієнти часто залежать від допомоги родин або благодійників. «Ми постійно підтримуємо найуразливіші верстви населення, адже розуміємо, наскільки складно виживати в умовах, коли базові потреби стають недосяжною розкішшю. Протягом більш ніж десяти років ми працюємо в регіоні, допомагаючи родинам із лежачими пацієнтами, людьми з інвалідністю та багатодітним сім'ям. Особливо важливо, що наша допомога надходить у віддалені села, куди через погані дороги та обмежений бюджет громади часто не доходять інші форми підтримки», ― розповідає Павло Тітко, керівник Мальтійської служби допомоги.
«Я мрію про візок, на якому зможу пересуватися без страху»
Роман Терлецький із села Волошиново на Старосамбірщині вже дев'ять років пересувається на кріслі колісному після травми хребта в ДТП у 2014 році. «На тому кріслі, що маю зараз, неможливо пересуватися по наших дорогах. Двічі випадав, намагаючись проїхати через ями», — розповідає Роман. Мріє про електричне крісло, але це для нього недоступно. Пандус для нього побудував друг, який згодом загинув на війні.
Роман намагається знайти дистанційну роботу, але через фізичні обмеження, поганий інтернет і часті відключення електрики це стає складним завданням. Поїздки до лікарів також ускладнюються через відсутність транспорту та погані дороги.
Щомісяця родина витрачає 2 тисячі гривень на підгузки та понад 3 тисячі на засоби для догляду за пролежнями. Поїздки до лікарів вимагають значних зусиль, а батьки Романа, особливо його мати, яка бореться з онкологією, потребують постійної підтримки.
«Після смерті чоловіка я навчилася все робити сама»
Іванка — молода вдова з двома дітьми, що живе в селі на Старосамбірщині. Її життя змінилося, коли її чоловік, учасник АТО, раптово захворів і помер від онкології. «Він був чудовим господарем, сам збудував для нас будинок. А потім я залишилася сама. Перший рік після його смерті був складним. Пенсії ледь вистачало, а пільги не збереглися. Це несправедливо, він віддав життя за країну, а держава не підтримала нас», — розповідає жінка.
Турботи з виховання дітей і господарства лягли на її плечі. «Не можу дозволити собі відпочивати. Раніше ми з чоловіком ділили обов'язки, а тепер я сама», — додає вона. Допомагає батько, який доглядає за дітьми, коли Іванка працює.
Фінансово важко. Пенсія не покриває всіх потреб родини, а витрати на школу, садочок і ліки стають тягарем. «Підгузки для молодшого сина дуже дорогі. Це більше, ніж допомога, це можливість полегшити повсякденне життя», — каже Іванка.
Попри труднощі, вона продовжує йти вперед, мріючи про краще майбутнє для своїх дітей: «Хочу, щоб вони виросли у любові і захищеності, щоб у них було щасливе життя».
«Я борюся за якісне життя для мого сина»
Андрій — хлопець із м’язовою дистрофією, який проживає в одному із сіл Старосамбірщини. Його історія — це боротьба, яка триває щодня. З моменту народження Андрій щоденно потребує догляду, спеціального харчування та підгузків. Його мама виховує ще двох маленьких дітей і намагається впоратися з усіма викликами, які ставить перед нею життя у віддаленому селі.
Андрій — середня дитина в родині. Мама згадує, що діагноз «м’язова дистрофія» був поставлений, коли Андрій був ще немовлям. З того часу її життя перетворилося на безперервну турботу про сина. Щодня він потребує не лише постійного догляду, але й спеціальних підгузків, які є критично важливими для його гігієни та комфорту.
«Щомісячний догляд за Андрієм обходиться нам у понад 3000 гривень. Без допомоги ми просто не змогли б впоратися. У селі заробити достатньо майже неможливо, хоч і тримаємо велику господарку, щоб мати що їсти, та до найближчого міста їхати годину, і це за умови, що є транспорт», — розповідає пані Віра, мама Андрія.
Село, де проживає родина, розташоване на пагорбах. Логістика тут є великою проблемою, особливо в зимовий період, коли дороги стають непроїзними. Кожен візит до лікаря або поїздка за ліками — це окрема історія викликів.
«Щоб поїхати в місто, мені потрібно знайти машину і когось, хто зможе допомогти з Андрієм. Це складно і дорого. Інколи доводиться дзвонити родичам чи сусідам, щоб знайти хоч якийсь транспорт. А як бути, якщо терміново потрібна медична допомога?» — ділиться своїми переживаннями мама.
Розуміння ціни допомоги
Історії Романа, Іванки та Андрія – це лише невелика частина тієї великої картини, що щоденно розгортається у віддалених селах України. Вони є символами боротьби за гідність у надзвичайно складних обставинах, де відсутність доступу до якісної медичної допомоги, дорожнеча базових потреб, віддаленість від інфраструктури та низькі доходи стають частиною буденного життя.
Станом на кінець 2024 року мінімальна пенсія в Україні становить близько 2361 гривні. Для порівняння, лише приготування каструлі борщу для сім’ї коштує в середньому 150–200 гривень, залежно від регіону. На цьому фоні витрати на догляд за пролежнями, які перевищують 3000 гривень на місяць, чи постійна потреба в дороговартісних підгузках виглядають непідйомними для більшості родин.
І хоча благодійники, такі як Мальтійська служба допомоги, допомагають закривати критичні потреби, системна підтримка від держави залишається мінімальною. Високі ціни на найнеобхідніше, відсутність доступу до соціальних послуг і інфраструктури — це виклики, які постають перед тисячами родин у таких регіонах.
Тож потреба в комплексному підході до соціальної політики, що має враховувати потреби найуразливіших верств населення є вкрай високою. У цій боротьбі за гідність і виживання кожен крок допомоги – життєво необхідний.
Підготувала Любов Куртяк
