Зореслав Каїнський: «Полонений нами під Дебальцевим озброєний російський морпіх сказав, що… «у відпустці і заблукав».
Командир роти батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» розповів про свої відчуття і втрати у перші дні війни на сході України, як мама від сусідів довідалася, де зараз син, майже 20 ротацій до «гарячих точок», а ще – про свої рецепти від депресії і плани на майбутнє.
У 2014-му, побачивши по телевізору, як молоді дівчата проходять вишкіл і йдуть захищати кордони нашої держави, Зореслав Каїнський твердо вирішив, що не може здоровий та спортивний чоловік відсиджуватися у тилу. Тому він вступив у лави тоді ще батальйону міліції особливого призначення «Львів», а вже за місяць поїхав на передову.
Там він несе службу у складі батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів». Він – командир роти, основним завданням його підрозділу є охорона публічного порядку, перевірка автотранспорту на блокпостах, виявлення зброї та наркотиків, патрулювання вулиць населених пунктів.
Зараз за спиною бійця – 17 ротацій та служба в найгарячіших точках ведення бойових дій: Дебальцевому, Станиці Луганській, Костянтинівці, Слов’янську, Волновасі, Маріуполі. Каже, що втягнувся, звик і по-іншому вже просто не може, хоч на початку було дуже важко.
«Перша ротація була в Дебальцеве. Ми до останнього не знали куди їдемо, тільки коли вже в’їхали у місто, побачили знак «Дебальцеве». Тоді ми у складі підрозділу приєднувались до Національної гвардії, розвідки і разом з ними виконували виключно військові функції. Саме тоді ми дійсно відчули, що таке війна, вперше познайомились з місцевим населенням, яке було неоднозначно налаштованим, взяли перших російських полонених. Як сьогодні пам’ятаю, в полон до нас потрапив морський піхотинець. Він був весь в обмундируванні зі зброєю та боєприпасами. Спочатку розповідав нам, що він – «у відпустці і заблукав», а потім – що нібито їхав здаватися. Це такі «традиційні» історії, які розповідають усі полонені. Ми його відправили до штабу АТО», – згадує Зореслав.
Тоді ж і довелося пережити перші втрати.
«Це були двоє наших львівських хлопців. Потрібно було забрати з «передка» поранених і «двохсотих», вони самі зголосилися. Разом з військовими хлопці туди поїхали і при виході потрапили у засідку, там і загинули. Це був найважчий період моєї служби. Багато бійців з того часу вже позвільнялися, але я з ними досі підтримую зв’язок з ними. І коли ми десь-колись зустрічаємося, то найчастіше згадуємо саме 2014 рік. А було різне – і страшне, і веселе, і це все перепліталося, тому що на війні без гумору також неможливо», – додає боєць.
А для того, щоб далеко від дому не впадати в депресію, Зореслав розробив свою власну формулу боротьби із хандрою.
«Мені завжди допомагав спорт. На сході я собі придумував якісь турніки, перекладини, брав з собою хлопців, які також мали бажання позайматися. І таким чином дурні думки відразу пропадали. Так і досі роблю. Я давно займаюся змішаними єдиноборствами, бігаю марафони, беру участь у забігах з перешкодами, ходжу в гори. При чому це все роблю з дружиною. Вона в мене професійна спортсменка, майстер спорту з карате, тренує також дітей, є фітнес-тренером, а я вже підтягуюсь до її рівня», – розповідає Зореслав.
Дружина бійця завжди підтримує його у прийнятих рішеннях. Так сталося і тоді, коли він вирішив піти на війну. Звичайно, каже Зореслав, було багато сліз, але відмовити чоловіка вона навіть не намагалась. А от мама про те, що її син бере участь в антитерористичній операції, дізналася випадково.
«Я мамі сказав, що знаходжусь на полігоні. І буквально за тиждень до мого повернення вона дізналася, що я в АТО. Нас показували по телебаченню, і їй зателефонували наші сусіди. Сказали «…увімкніть телевізор, зараз побачите свого сина!..». Вона одразу не зрозуміла, де я, але коли побачила цей антураж, то відразу мені зателефонувала. Я вже тоді їй все розказав», – згадує боєць.
Минуло лише кілька днів, як Зореслав повернувся зі сходу України. Зараз він має кілька тижнів, щоб перевести дух і побути поруч із родиною та друзями. А далі знову повертається на схід. Адже найбільше чого там бракує, переконаний боєць, це вмотивованих та дисциплінованих солдатів. Саме таких, яким він є сам. У планах у Зореслава – залишитися працювати в системі МВС і надалі.
«Війна не вічна, колись вона закінчиться. Після цього я планую перейти на роботу в поліцію, ну або в інші підрозділи МВС. Я давно зрозумів, що це моє, я себе в цьому бачу і я до цього готовий як психологічно, так і фізично. Але це в планах, а зараз в мене є інші пріоритети в житті», – резюмував Зореслав.
Відділ комунікації поліції Львівської області
