Згідно з результатами опитування, «українці довіряють церкві, українським ЗМІ та не довіряють жодному політикові (дослідження провела компанія TNS в Україні - з вересня 2011 р. по вересень 2012р.). За останній рік, рівень довіри до всіх політиків і інститутів влади, за виключенням церкви та українських ЗМІ, майже не змінився, і є вже традиційно від’ємним.
У країні, де рівень довіри до структур, такий низький, нас можна годувати обіцянками, технологічними стратегіями «заради світлого майбутнього». І ми віримо, ще трішки, от-от і ми дочекаємося змін «покращення», а в іншому випадку – ми більше не станемо терпіти, вибухнемо народним спротивом і підемо трощити золотий унітаз як символ національного багатства.
Що ж таке, у чім річ? Чи то ми такі непослідовні, чи то нас так часто обманюють? В переважній більшості ми ходимо на вибори, голосуємо, а потім нікому не довіряємо. Голосуємо наче без примусу, вільно, таємно, а по суті, за кращих серед гірших, чи, може, це вибір без вибору?
Хто з певністю може відповісти на питання, чого досягла опозиція акціями протесту? А чого досягла більшість в'їздними засіданнями? Питання трохи риторичні, проте не зовсім.
Успіхи та невдачі українського політикуму дуже строкаті. Виїзди, переїзди і публічна робота парламентарів править скоріше за відволікаючі маневри, а не основні базові напрямки. Незважаючи на те, що стратегічні завдання парламенту прописані у чинному законодавстві, ми знаємо набагато більше їх неформальних прав і повноважень, які, по великому рахунку, не мають стосунку до політики, а обслуговують приватні інтереси.
Уже звичним стало за всякої «нагоди і погоди» списувати всі наші проблеми на «сім’ю», але В. Кличко особисто не голосує за відставку уряду Азарова, не працює кнопка А. Яценюка і т.д.
Чергова політична афера не за горами, як пише Українська правда, найскладніше було зважитися. Чинна влада України вже майже готова віддати нашу газотранспортну систему Росії.
Відповідний урядовий законопроект зареєстрований у Верховній Раді 26 квітня 2013 року. І народу пояснювати нічого не треба: газові борги, Харківські угоди і механізм консорціуму передачі в обмін на знижку. Не гребують і технічними інформаційними штучками, як наприклад датою реєстрації законопроекту не випадково вибрано 26 квітня, оскільки це п'ятниця, передвеликодній тиждень, а далі свята-свята, відпустки і канікули. У святковий період, резонанс події про передачу газотранспортної системи "розійдеться як пиріжки на базарі" за усіма законами жанру.
Хоч би якою була інформаційна насиченість події, негативна новина "проживе" не більше тижня. А далі, всі про це знатимуть, проте, «після бою руками не махають».
І що ви думаєте, хто би мав нам про це розповісти, ввести нас у курс справ, уряд, парламентська більшість, а може опозиція? А де ж та опозиція, функцією якої є контролювати дії уряду?
Не хочеться пов’язувати події, «мішати горох з капустою», але у цей час канал ТВі має внутрішні проблеми, йому, бачите, є чим зайнятися. Корпоративний у них конфлікт чи не корпоративний, але й інші ЗМІ також не афішують найгарячішу новину.
Чи це випадково?
