Другий рік Україна живе з найбільш англомовною і євроорієнтованою владою. За ці п’ятнадцять місяців українці пережили «уряд камікадзе», який обіцяв провести дуже непопулярні реформи і самоліквідуватися, а тепер переживають «уряд реформаторів», котрий обіцяє ще більше непопулярних реформ, але про похід у небуття – після проведення цих реформ – уже не йдеться.
Реформи – це найбільш популярне слово в українському політикумі сьогодення. Всі їх хочуть, всі про них говорять, всі їх обіцяють і навіть знають, де і в чому їх проводити, однак ніхто не усвідомлює, хто має бути бенефіціаром цих реформ.
Є кілька визначень, що таке бенефіціар, але мені найбільше подобається найпростіше: бенефіціар – це одержувач визначених вигод, що виникають у результаті реалізації проекту. Реформи – це теж певні проекти. Якщо ж це все винести на рівень держави, то ми (громадяни України) обрали владу для того, щоб вона реалізувала певну кількість проектів (реформ), які в свою чергу призведуть до отримання нами, громадянами, визначених вигод. Тобто бенефіціарами від реформ маємо стати ми – громадяни України.
Але виглядає так, що влада про це забула або ж на це забила. Слухаючи наших перших осіб, можна зробити висновок, що бенефіціаром від реформ в Україні має стати Міжнародний валютний фонд і сама українська влада. Усі реформи (якщо їх так можна назвати) наші урядовці проводять не для того, щоб населенню стало легше, комфортніше і впевненіше жити, а лише для, щоб держава (читай влада) отримала міжнародну фінансову допомогу у вигляді кредитів. Частина цих кредитів приземлиться на офшорних рахунках нашої влади. А от куди піде інша частина тих же кредитів, ми можемо лише здогадуватись. І не тому, що ця інформація є таємною, а тому що сама влада не знає, що робити з цими грошима. Та й не віриться, що після одержання і освоєння владою цих кредитних коштів, пересічний українець відчує полегшення, комфорт і впевненість у завтрашньому дні.
Ми дуже терпляча і довірлива нація. Про це свідчать результати соціологічних досліджень. Коли українців запитували у грудні 2014 року, чи готові вони терпіти певні обмеження і дискомфорт – задля успіху реформ і як довго, то 10% респондентів були готові терпіти скільки треба, 38% – рік-два, ще приблизно 45% були не готові терпіти. У березні 2015 року, уже після обвалу гривні (це, до речі, теж реформа), цифри не дуже змінилися. 8% були готові терпіти скільки треба, ще 34% –рік-два, близько половини не були готові терпіти взагалі. Думаю, що «газова» реформа, яку наш уряд успішно втілив у квітні-травні цього року, дуже сильно змінила ці цифри, і ми вже не так терпляче готові чекати змін на краще. Адже ми знову не отримали вигод від такої реформи.
Виглядає так, що ще кілька таких реформ, і наша влада буде змушена працювати в екзилі, як це нині доводиться робити команді грузинських реформаторів. Там і знадобиться нашим реформаторам їхнє перфектне знання англійської. Хоча сумніваюсь, що вони будуть затребувані на європейському ринку праці. Краще б наша влада повчилась у «батька польського економічного дива» Бальцеровіча, який, незважаючи на справжню і реальну «шокову терапію» для свого народу, спокійно може прогулюватися вулицями польських міст і сіл без охорони.
