Слухай онлайн
Історія

100-тисячний майдан українців: як у Києві вперше відзначили Свято свободи

1 квітня 1917 року за ініціативою Центральної Ради в Києві відбулося Свято свободи. 100-тисячний мітинг патріотичних сил на Софійському майдані засвідчив устремління українців до національного самовизначення та підтримав територіальну автономію України.

Свято свободи стало найбільшою вуличною акцією за весь період революції.

Свято Свободи: мітинг біля Київської міської думи

«Великими ріками й малими струмочками з 10 годин ранку текли люде з усіх кінців великої столиці України до головного пункту – Володимирського собору, де вище Київське духовенство, тепер з власної ініціативи, правило панахиду по Шевченкові, – повідомляли «Вісті з Української Центральної Ради» у номері за 3 квітня (21 березня) 1917-го. – А перед собором стояло українське військо під козацьким прапором, маяли численні знамена й прапори організованого по групам українства (робітники, чиновники, шкільна молодь з учителями, селяне і інш.)».

Процесія розпочинається о 12-й. «Попереду йдуть представники Центральної Української Ради, Українського Військового Комітету та комісар при Київському Виконавчім Комітеті п. Обручів. За ними військо, за військом громадянство, знову військо, знову громадянство, – військо, громадянство, без ліку, без краю…».

14 військових оркестрів і 7 хорів то грають, то співають «Ще не вмерла Україна», «Заповіт», навіть «Марсельєзу». Пройшли Бібіковським бульваром до Хрещатика, привітали міську думу, а потім по Трьохсвятительській вийшли до пам’ятника Богдану Хмельницькому, на площу перед Софійським собором. Залунали дзвони.

Свято Свободи: мітинг на Софійській площі

Освятили корогву Українського війська, а тоді розпочалося «перше вільне прилюдне Українське віче, на якому головою обрано було тов. Антоновича».

Репортери перелічують виступаючих: «від духовенства священик, який казав на тему, що «в своїй хаті  своя сила і правда і воля», від Київського війська підпоруч. М. Міхновський. Після цього від селянства, організованого в кооперативи, говорить п. Стасюк, що кличе стерти з пам’яти і з п’єдесталу монумента Хмільницькому слова «волімо під царя московського»…».

Після виступу Михайла Грушевського віче одноголосно ухвалило резолюцію, а «п. Демид Куницький заявив, що він жертвує десять тисяч на будівлю української гімназії… Радісно розходились люде – яких було на святі біля 100 тисяч (бо одного війська тисяч 30) – та гомоніли, що скоро за Вільну Україну до бою вже мілійони побірників стануть».

Українська маніфестація стала кульмінаційним моментом відродження національно-визвольного руху. Вона досягла своєї мети, виявивши масовий характер руху.

«Кожний з учасників походу, лягаючи спати того вечора, бачив перед очима сотні блакитно-жовтих прапорів, які рвались від подихів вітру до ясного неба і кричали про нашу силу і наше завзяття… А встаючи ранком до щоденної праці свідомий українець не чув вже самотності і не був одиноким – він переконався наочно, що в ногу з ним іде сотня тисяч щирих і завзятих побірників волі», – писав новий часопис українського студентства «Стерно».

У «Споминах» Михайла Грушевського є такі слова: «Своїм грандіозним характером, своїм одушевлінням, своїм ентузіазмом вона перейшла всі наші сподіванки… Українська маніфестація була переломним моментом в розвитку українського руху в Києві».

УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...
");