У Національному музеї "Меморіал жертв Голодомору" презентували виставку світлин та розповідей свідків тих страшних подій.
Виставка містить спогади, зібрані науковцями музею під час експедицій Київською областю. Людям, які свідчили, тепер за 90, проте учасники дослідження до найменших дрібниць пам'ятають страшні роки Голодоморів. Про це повідомив "5 канал".
"Повз наш двір йшли такі страшні люди, що навіть на людей вони були не схожі. Розпухлі, босі, бо вони все з'їли, що було шкіряне – свої чоботи, черевики, віжки", – пригадує свідок Голодомору.
Таким було дитинство 93-річного Миколи Онищенка. Голодомор застав його в селі Розівка на Запоріжжі, коли йому було сім років. Згадує: після трагедії село стало зовсім іншим.
"Співали, весь час були пісні. Після Голодомору, після того, як поховали ці мільйони, люди співати перестали. Замовчали", – каже пан Микола.
Свідчення очевидців про масштабний злочин радянської влади збирали науковці Національного музею "Меморіал жертв Голодомору". В Київській області вони записали 10 інтерв'ю, а фотограф створив серію світлин людей, що ділилися спогадами. Цю виставку презентують нині.
"Виставка "Сторожі правди" – це 10 людей, які пережили (ці події). На сьогодні вони всі живі, і своїми розповідями, своїми частинами розповідей складають одну-єдину історію про Голодомор. Ці люди пережили ті страшні події, ті страшні роки 1932-1933-го в різних регіонах України", – розповідає генеральний директор Нацмузею "Меморіал жертв Голодомору" Леся Стасюк.
Замість батька – героя однієї зі світлин – приїхала донька Зиновія Масла. Вона каже, що татові довелося пережити не лише Голодомор. Згодом були війна, німецький полон та радянські репресії – арешт і заслання на Колиму.
"Мій батько пережив Голодомор у селі Півні Фастівського району. Йому було 13 років. Їм вдалося вижити, бо навесні 1933 року батькові вдалося втекти в Ленінградську область. Але всю ту страшну зиму він був очевидцем усього того, що коїлося в селі", – каже донька свідка Голодомору Антоніна Надтока.
На виставці проект не закінчується, розповідають у музеї, адже науковці постійно шукають свідків Голодомору, щоб записати їхні спогади. Потім розповіді обіцяють оприлюднювати на сайті музею.
