10 січня 1878 року – в селі Неїлівка на Полтавщині народився Борис Васильович Палій-Неїло, генерал-хорунжий Армії УНР.
За інформацією УІНП, Борис Палій-Неїло походив із дворянської родини. Закінчив Полтавський кадетський корпус, Московське Олександрівське піхотне училище юнкерів, Миколаївську військову академію в Петербурзі. Артилерист, брав участь у Першій світовій війні, нагороджений золотою Георгіївською зброєю і Георгіївським хрестом. Полковник російської армії.
У червні 1917-го, перебуваючи в Москві, виявив бажання служити в українській армії. Учасник двох перших військових з’їздів. Займався українізацією військових частин, став організатором гарматних частин. 3 жовтня 1918-го – Генеральний писар Українського козацтва. «Типовий російський офіцер, але з рисами запорожця» – характеризував його Євген Чикаленко.
Підтримав Директорію УНР, один з організаторів параду в Києві 22 січня 1919-го на честь Злуки УНР і ЗУНР. Деякий час командував Сірожупанною дивізією. Генерал для особливих доручень при Головному Отамані Симону Петлюрі.
Пізніше оселився у Перемишлі. Засновник і керівник філії Українського центрального комітету, опікувався колишніми вояками Армії УНР. Згодом організував іконописну майстерню «Відродження», в якій працювали колишні українські вояки. Під керівництвом Бориса Палія-Неїла розмальовано майже 40 українських греко-католицьких церков.
Як згадував Леонід Бачинський: «генерал Палій-Неїло є українцем з роду і по переконанню, фахівець, старий службист, який не належить до тих, що уміють робити політику і тому не має партійних оборонців».
В 1944-му виїхав до Німеччини, пізніше емігрував до США. Продовжував здійснювати церковні розписи. Станичний отаман Станиці Українського вільного козацтва (1948), один із ініціаторів створення Спілки українських вояків.
Помер 5 лютого 1956-го в Детройті (США).
