У рамках інформаційної кампанії до 87-х роковин Голодомору Український інститут національної пам’яті підготував нову книгу “Пам’ять роду”. Це 16 історій родин, які пережили геноцид 1932-1933 років.
Книга покликана спонукати кожного відкрити свій родинний фотоальбом, дізнатися більше про історію своїх родин, поговорити з тими, хто ще пам’ятає “великий голод”, зафіксувати та передати їхні спогади, щоб пам’ять про геноцид стала запобіжником від повторення подібних злочинів.
“Коли ми говоримо про Голодомор, то найчастіше йдеться про біль і жах, які відчували наші предки, про психологічну травму, яку пережив народ, що став жертвою більшовицького експерименту «впокорення голодом». Цією книгою ми хотіли відгорнути сторінку пам’яті трохи далі і побачити Україну, якою вона була до Голодомору: сильною, гордою, мудрою, працьовитою, з почуттям власної гідності та віри у свої сили. Ми почали шукати в сімейних альбомах фото українців до геноциду та просити людей, які зберегли ці реліквії, розповісти, як склалася доля тих, хто на них зображений. Ми дивилися в очі українців, які жили за сто років до нас, і бачили Україну, якою вона могла б бути, якби не більшовицька окупація. І якою вона може бути – якщо ми зараз цього захочемо”, – розповідає про ідею книги її упорядниця, співробітниця УІНП Наталія Позняк-Хоменко.
До видання увійшли 16 історій, зокрема історії родин письменника та політв’язня Олеся Бердника, письменника і публіциста Сергія Плачинди, які самі дивом вижили в роки Голодомору; розповідь про маму письменниці Тетяни Лемешко, яка через геноцид втратила чоловіка та 11 дітей. Свої родинні історії також розповіли поетка Наталка Поклад, актор Олександр Ігнатуша тощо. Видання містить фрагменти з книги Олеся Бердника “Пітьма вогнища не розпалює” та оповідання Оксани Шалак “Торбинка”.
“Попри трагізм ситуації, книга вийшла дуже світлою. Можливо тому, що оповідачі сприймають уже ці події насамперед як урок для нащадків – як вижити, залишившись при цьому людиною”, – говорить Наталія Позняк-Хоменко.
Електронна версія книги вже є у вільному доступі за посиланням. Презентація видання також відбулася в ефірі Українського радіо. Прослухати її можна тут.
Ідею книги продовжує новий ролик Українського інституту національної пам’яті, створений спільно з Bober Film Studio. У відео знялася 81-річна Віра Никифорівна Отхор, яка є свідком масового голоду 1946-1947 років. Як і вся інформаційна кампанія, яка цього року проходить під гаслом “Збережи пам’ять. Збережи правду”, ролик закликає фіксувати спогади свідків, віднаходити старі фото та артефакти, що зберігають пам’ять, дотичну до трагедії, та віддавати їх до музеїв, щоб максимально правдиво передати пам’ять про Голодомор наступним поколінням українців.
“Все менше і менше лишається серед нас живих свідків Голодомору. Тим більш важливо берегти пам'ять про ті часи і про ті випробування, які випали на долю українців. І не лише берегти, але і переосмислювати, передаючи ці знання наступним поколінням – чи це буде музейний артефакт, чи споглядання сімейного фото, зробленого до Голодомору, чи прививання дітям шанобливого ставлення до їжі і пояснення уроків історії. І свічка пам'яті – це той жест, який має об'єднувати українців. Такі традиції шанування жертв великих національних трагедій є у різних народів. І це справді те, що об'єднує людей у єдиний народ”, – зазначає заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.
Закликаємо ЗМІ поширювати відео та нагадувати своїм читачам про традиційні пам’ятні жести – вшанувати загиблих від штучного голоду хвилиною мовчання 28 листопада, о 16:00, а опісля – засвітити на підвіконнях своїх осель символічну “свічку пам’яті”.
Також з 24 до 27 листопада, щодня о 18:00, на фейсбук-сторінці УІНП транслюватимуться лекції, які розкривають різні аспекти трагедії Голодомору 1932-1933 років.
