4 липня 1885 року в Острозі на Рівенщині народився український військовий діяч, генерал армії УНР Володимир Петрович Сальський
Він народився в родині дворян Волинської губернії. Склавши іспити за 6 класів Острозької чоловічої гімназії, у 1906 році закінчив військове училище у Вільно (Вільнюсі), після чого служив у рідному місті офіцером 126-го Рильського піхотного полку, звідки перевівся у 132-й Бендерський піхотний полк у Києві. У 1912 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу, отримавши за успіхи малу срібну медаль. Напередодні Першої світової війни, а потім і на її фронтах служив на штабних ад’ютантських посадах, а фактично організовував військову розвідувальну діяльність – і досить успішно, про що свідчать нагородження Георгієвською зброєю, всіма орденами Російської імперії до Володимира ІV ступеня, а також французький орден Почесного Легіону та отримане у 1917 р. звання підполковника.
Після повалення царизму успішний розвідник взяв активну участь в українізації військових частин Північного фронту, а в листопаді 1917 року вступив на службу Українській Народній Республіці. В кінці 1917 – січні 1918 р.р. був учасником збройної протибільшовицької боротьби на Лівобережжі і в Києві, пізніше працював у Комісії з формування Української армії, очолював Головну шкільну управу Військового міністерства УНР. Наприкінці травня 1919 року очолив Запорізьку групу Армії УНР (серед її справ – Кам’янець-Подільська операція і серпневий похід на Київ).
В багатьох військових мемуарах, белетристиці фігурує епізод, коли український козак кинув під ноги коня полковника Сальського зірваний з балкона Київської міської думи російський триколор, вивішений денікінцями, що стало прологом війни УНР з білогвардійцями. Саме Володимир Сальський у вересні 1919 року очолив Дієву армію Республіки, а в листопаді того ж року очолив Військове міністерство УНР – вже в генеральському званні. Військове міністерство уродженець Острога очолював і у вигнанні. Багато зробив для збереження кадрів українського генералітету і офіцерства в умовах еміграції, їх військової підготовки та розвитку вітчизняної військової теорії, збереження військово-історичної спадщини доби Української революції.
За дорученням президента Андрія Лівицького, що після вбивства Симона Петлюри очолив УНР на вигнанні, налагодив таємну співпрацю з генштабом Польщі щодо розробки плану організації та мобілізації Української армії з емігрантів та громадян Польщі української національності у випадку нової війни. Цей план не був втілений у життя, хоча ряд емігрантів – старшин і підстаршин Армії УНР – пройшли командно – військову підготовку у Війську Польському, серед них – і колишній учень Острозької гімназії Павло Шандрук – герой вересневої 1939 року війни з нацистами. Та й син генерала Юрій Сальський закінчив польську військово-льотну школу і воював з нацистами, в тому числі і у повітряних боях за Англію. З 1951 року він жив у Канаді, був радником з військово-повітряних та військово-космічних питань Військового міністерства Канади, автором численних праць з теорії та практики військової авіації, балістики, космічних операцій.
Володимир Сальський помер 5 жовтня 1940 року – в окупованій нацистами Варшаві на 56-му році життя.
