За даними Держстату, цей показник становить 1,7% населення, або приблизно 700 000 осіб.
Для порівняння, у країнах ЄС це в середньому 0,3% населення (наприклад, у Швейцарії, Норвегії, Франції — 0%; у Греції та Італії — 0,3%, у Румунії — 1,4%). Лише в Болгарії показник є більшим, ніж в Україні, і становить 2,5%.
Про це йдеться у Зеленій книзі “Ринок голосових телекомунікаційних послуг”, розробленій експертами сектору IT&Telecom Офісу ефективного регулювання BRDO.
Фінансова неспроможність мати телефон (зокрема, мобільний) є одним із критеріїв оцінки бідності. Через низький рівень доходів окремі категорії українських споживачів не можуть користуватися послугами голосового зв’язку.
Відсутність можливості скористатися голосовим зв’язком (тобто розмовами телефоном — стаціонарним чи мобільним — без застосування мережі інтернет) сьогодні означає неможливість сконтактувати з екстреними службами, зокрема швидкою допомогою чи гарячою лінією НСЗУ, знайомими та близькими, ускладнений пошук роботи тощо. Окрім величезних ризиків під час пандемії та карантину, це призводить до самотності й відчуження людини.
Держава забезпечує громадян правом на доступ до голосових послуг через регулювання цін і надання пільг абонентам фіксованого зв’язку. При цьому, фіксовані послуги (стаціонарного телефонного зв’язку) залишаються дорожчими за мобільні.
У свою чергу, обсяг ринку фіксованого зв’язку щороку скорочується в середньому на 7%. Із 2013 року в Україні значно швидше, ніж в інших країнах, зменшується кількість нових підключень до фіксованої телефонії. Рівень використання стаціонарних телефонів скорочується з 2012 року, а вже в найближчі роки можна очікувати повної відмови від такого способу зв’язку.
При цьому, 97% абонентів обслуговуються найбільшими українськими операторами мобільного зв’язку — “Київстар”, “Vodafone Україна” та Lifecell.