Архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор (Возьняк) звернувся з Різдвяним посланням до отців, ченців та черниць, вірних Львівської архиєпархії. Текст привітання подаємо нижче:
„Мир у Господі й Боже благословення!
Дякувати Богу, за нами ще один рік, котрий надіюся, приніс нам багато духовної користі. Кажу духовної, тому що матеріальні достатки, часто віддаляють людину від свого Творця. А забезпечене життя у матеріальні потреби, цінне тоді, коли багата й кожна інша людина ділиться з бідними, зауважує потребуючих, не проходячи мимо них та простягає їм руку допомоги (пор. Тов 4,8). І, коли ми черговий раз роздумуємо про народження Ісуса Христа та вникаємо у нього, тоді більше розуміємо вартість труднощів, котрі прийняла Пресвята Родина й без котрих, майже, неможливо обійтися кому-небудь із нас. Бачимо, як сам народжений Син Божий, правдивий Бог, у руках, котрого знаходиться все, змушений був втікати від переслідування його людиною, котра названа ім’ям Ірод. Предвічний Отець не прибігав до захисту свого Сина в чудесний спосіб та й сам Христос міг би був себе захистити, хоч був немовлятком, однак, втікав з Марією та святим Йосифом у далекий Єгипет, край, повен несподіванок та незнаних пригод. Господь, що в одну мить міг обернути ворогів у попіл, скривається від них і зовсім не використовує своєї всемогутньої сили. Своєю поведінкою навчає нас, що застосування сили та влади, щоб розправлятися з противником, не завжди правильне та корисне. Краще - милосердя та очікування на зміну поглядів людини й зміну способу її поведінки. «Хто йде за справедливістю й милосердям, - знайде життя й повагу» (Прип 21,21), - навчає мудрець.
Застановімося над тим, що люди очікували довгожданого Месію, пророки передбачили відповідний час та певні обставини його появи на землі (Дан 9; Іс 7,14; 8,5), а разом з тим, який холод та яка байдужність у людських серцях, коли він, Господь, приходить до своїх, а вони його не приймають (пор. Ів 1,11), навіть, як дитя (пор. Лк 2,7). Ми, віруючі люди, святкуємо з року в рік свято Різдва Господа Нашого Ісуса Христа, відчуваємо певні потреби духовних змін у нашому нутрі та нашому серці, але цього не вистарчає. Відчуття – добре, але його зовсім замало, щоб наше життя вчинити іншим: праведним та правильним. Говоримо так тому, що ми покликані до вищого способу життя, як тільки жити відчуттям: «Святими ви мусите бути, бо я – святий, Господь, Бог ваш» (Лев 19,2; пор.: Бут 17,1; Еф 1,4; 1Пт 1,15). Ось, яка зміна повинна пройти у нашому серці: вчинити його святим. Коли наше серце стане святим, тоді наше життя й усе навколо нас стане праведним. А, коли ми заживемо святим життям, тоді: «Вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме; телятко й левеня будуть пастися разом і поганяти їх буде мала дитина… На всій моїй святій горі зла не чинитимуть, ні шкоди, бо земля так буде повна знання Господа, як води покривають море» (Ісая 11,7;9). Таку велику правду описав пророк про царство Месії, котре повинно запанувати на землі. Але, на превеликий жаль, ми цього ще не бачимо, щоб Царство Боже поширилося у всіх людських серцях. Воно існує у певної кількості серцях людей, а ті: «Котрі ж прийняли його – тим дано право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують» (Ів 1,12). Люди не хотіли знати Бога, коли він народився з Марії Діви у Вифлиємі, не прийняли вони його тоді у свої помешкання та домівки своїх сердець; не бажають люди знати Творця і тепер, щоб дати йому місце, бодай голову притулити у своєму людському серці. Багато із людей охоче розмовляють про Бога, слухають розповіді про нього, але прийняти його у життя не хочуть. Він – невигідний людям, тому що вимагає зміни життя із грішного на праведне, із не правдомовного на правду, а в багатьох людей – зло, уже рахується як добро, щоб тільки свого досягнути. «Віруючий повинен бути видимий не тільки по дару, але й по новому життю» (св. І. Золотоустий, Бесіда 4 на Мт, п.7), - закликає Учитель Церкви. Втратилося багатьма особами почуття людської гідності та відповідальності. Тому тим, хто розуміє й приймає Господній заклик, щоб жити чесно й бути милосердним до себе та до ближніх, потрібно зробити місце для Всевишнього у своєму серці. Хай живе Христос у наших серцях! Пам’ятаймо про Небесного Отця, котрий нас полюбив так, що дав нам свого Сина – Спаса світу, щоб ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог має до нас (1Ів 4,16). Тому радіймо у дні Різдвяних свят та дякуймо Господові за його великі добродійства, котрі він посилає для нас грішних. Свято Різдва Христового, це – свято любові у сім’ї, свято - родини, свято - церковної спільноти, що у наші дні є дуже потрібне та актуальне, коли багато із членів наших родин перебувають у пошуках кращої праці та кращої долі, десь далеко поза межами нашого краю. Свята родина: Ісус, Марія та Йосиф служать усім гарним прикладом, як потрібно дорожити спільним родинним життям та кожним членом сім’ї. Ми бажаємо, щоб уряд нашої країни звернув увагу на своїх людей та старався про належну працю, й гідний заробіток для нашого народу в Україні. Бо так багато нашого народу скитається «по нових єгиптах» у пошуках відповідної праці та належної зарплатні за труд. А відповідно до цього страдають діти, часто розпадається, гине сім’я, у суспільстві чиниться безлад, а перед Богом – гріх.
Дуже бажаю, щоб кожне слово, котре щиро промовляю, знайшло місце у людських серцях тих, хто його почує; хай воно наповнить ваші серця спокоєм та Божою любов’ю! Із радісним святом Різдва Христового вітаю усіх самотніх та хворих, покривджених та забутих, ув’язнених і тих, хто далеко від своїх рідних та від свого дому! Прошу у Господа благословення для військових та пригноблених долею, багатих й убогих, людей при владі й тих, хто у пошуках праці! Хай Дитятко Ісус усіх благословить, дає радості, сили, здоров’я на довгі роки життя!
Христос Раждається! Славімо його!”.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ