1943, 31 жовтня – у с. Точевики Острозького району на Рівненщині відбувся бій азербайджанського відділу Української повстанської армії з нацистами
«…Уранці в село Точевики… приїхала сотня німців, щоб своїм диким звичаєм погуляти, – йдеться про ці події в підпільній газеті «Вісті Української Інформаційної Служби» від 1 квітня 1944 р. – Заки повідомлено наші відділи, німці встигли вже гаразд погуляти, й пограбивши населення, від’їхали. Однак незабаром забаглося їм знов погуляти в тому ж селі. На цей час приїхав сам ляндвірт з сотнею добре одягнених та узброєних молодих летунів. Але тут їм не пощастило. Не вспіли ще як слід «розгосподарюватись» біля селянського добра, як наша чота і дві азербайджанців вдарили на них і змусили їх до втечі. Хоробрі азербайджанці, бачучи перед собою зненавидженого ворога, з великим завзяттям ішли до бою і своїм геройством додавали охоти деяким нашим молодим бійцям, які вперше були в бою.
Дорого коштувала та прогулянка: 50 лягло трупом, кільканадцять було поранених, а двадцять німецьких «героїв» врятувалось втечею. Попав тут і ляндвірт. Населення радісно витало повстанські відділи, радіючи дружніми відносинами та спільною боротьбою азербайджанських та українських відділів проти німецького загарбника».
Із УПА загинуло четверо азербайджанців і один українець. Загиблих поховали в Точевиках, кавказців ховали за мусульманським обрядом, без трун.
Напередодні бою цей загін азербайджанців перейшов до УПА. Це були бійці 805-го батальйону Азербайджанського легіону, який воював у складі німецької армії на Північному Кавказі. Звідти батальйон передислокували спочатку у Польщу, а потім – у Західну Україну.
На Волині з азербайджанськими легіонерами провели переговори повстанці з боївки УПА Здолбунівського району під командуванням Бойка – Чорноти. Бандерівці переконували перейти до них й боротися проти нацистів. Першим ініціатором втечі легіонерів від німців був офіцер 805-го батальйону на прізвисько Чавлі.
Про долучення азербайджанських легіонерів до УПА повідомляла навіть американська розвідка. Про це йшлося у звіті про азербайджанські військові формування Департаменту військової розвідки США, складений вже після війни. У ньому зазначалося, що у 1943 році на бік українських національних партизан з Азербайджанського легіону перейшли: один командир роти з чотирма офіцерами і 70-ма добровольцями й один командир роти з двома пропагандистами і 95-ма добровольцями.
Український інститут національної пам’яті
