Слухай онлайн
Історія

День в історії - 140 років тому народився літературознавець Михайло Возняк

3 жовтня 1881 р. у с. Вільки Мазовецькі на Львівщині народився Михайло Возняк - літературознавець, літературний критик, фольклорист.
Михайло Возняк

Про це інформує спільнота Календар українця у фейсбуці.

Закінчив Львівську Академічну гімназію та Львівський університет (1908). Під час навчання брав участь у боротьбі за український університет. Викладач Львівської Академічної гімназії (1908-1914), дійсний член НТШ (з 1911), діяльний член товариства «Просвіта».

Після поразки ЗУНР та окупації Західної України Польщею відмовився від польського громадянства, що позбавило права працювати в державних освітніх установах. З 1921 по 1925 рр. викладав у підпільному Львівському університеті. Займався науковою та публіцистичною працею, друкувався у галицькій періодиці. За сприяння М. Грушевського, який турбувався важким матеріальним станом вченого, що не мав сталих заробітків, друкувався у часописах УСРР (з 1936 – УРСР). У 1929 р. (в інших джерелах - 1926) також за рекомендацією М. Грушевського обраний академіком ВУАН (від 1936 р. – АН УРСР). У 1933 р. долучився до протестів культурних діячів Галичини проти Голодомору на Великій Україні, через що «як ворог трудящих мас України» позбавлений членства в радянських наукових інституціях і грошового утримання.

Під час першої окупації Західної України більшовиками відновлений у членстві в АН УРСР та зарахований професором (без наукового ступеня) Львівського університету, а з 1944 р. – завідувач кафедри української літератури цього університету. З 1940 р. - депутат Верховної Ради УРСР (до 1947).

Часом можна зустріти питання: чому не репресований радянською владою? Найперше був уже поважного віку, але найголовніше ніколи не належав до політичних структур і не був заанґажований у політику, а новій владі на щойно опанованих землях також треба було на комусь демонструвати своє «піклування» про дискримінованих попередньою польською владою культурних діячів.

З 1951 р. - доктор філологічних наук без захисту дисертації, завідувач відділом української літератури Інституту суспільних наук АН УРСР (Львів) та формально (щоби обіймати високі посади) член КПРС. Та попри це не пішов на співпрацю з режимом, не впокорився до рівня раба системи, але в міру того як дозволяли обставини намагався відстоювати і примножувати здобутки української національної науки.

У 1946 р. не піддався тиску Львівського обласного та міського комітетів компартії України і на загальних зборах інтелігенції м. Львова не відмовився від своїх «помилок», тобто від своєї тритомної «Історії української літератури», виданої ще у 1920-1924 рр. у Львові, яку нібито бандерівці використовували в антирадянських прокламаціях. Постійно перебував під ідеологічною цензурою і регулярно критикований радянськими ідеологами за «прояви українського буржуазного націоналізму» у наукових дослідженнях, а його праці усіляко стримувались і не допускались до друку. Ба більше, його, найвідомішого тогочасного франкознавця, виведено зі складу редакційної колегії ювілейного 20-томного видання творів І. Франка.

Помер у Львові у 1954 р.

З-під його пера вийшли друком приблизно 600 наукових праць. Автор фундаментальних досліджень з історії давньої української літератури, творчості українських письменників ХІХ – початку ХХ століття. Обстоював самобутність українського письменства і його нерозривний зв'язок з традиціями княжої Русі, за що критикований радянськими науковцями. Фундатор наукового франкознавства. Досліджував у галузях мовознавства та історії правопису, фольклору, історії українського театру та української журналістики, міжслов’янських культурних взаємин. Залишив нащадкам велетенську бібліотеку на майже 15 тисяч книжок і періодики в якій найповніше зібрані твори І. Франка.
 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ