30 червня 1941 року у Львові на зборах у будинку Товариства «Просвіта» оголошено Акт відновлення Української Держави й створення тимчасового уряду — Українського державного правління, яке згодом мало передати владу легітимному урядові в Києві
Початок Другої світової війни, на думку учасників українського визвольного руху, давав шанс реалізувати головне стратегічне завдання — здобути власну державу. Німеччина руйнувала існуючу міжнародно-правову систему, в якій не було місця для незалежної України, і тому її сприймали як потенційного союзника. Німці готувалися до війни проти СРСР — головного ворога українських націоналістів, відтак, сподівання на ефективну співпрацю із ними посилювалися. Водночас, Провід ОУН на чолі із Степаном Бандерою від самого початку прагнув продемонструвати, що без врахування українських інтересів такої співпраці не буде.
У меморандумі ОУН(б), написаному перед вторгненням німців до СРСР, розкритиковано нацистські концепції вирішення «української проблеми». Бандерівці попередили гітлерівців, що несприятливе для України вирішення східного питання «причинило б велику шкоду й Німеччині». Завуальовані погрози червоною ниткою проходять через текст усього документа: «Навіть якщо німецькі війська при вступі в Україну, звичайно, спочатку будуть вітати як визволителів, то незабаром ця ситуація може змінитися, якщо Німеччина прийде в Україну не з метою відновлення української держави і відповідними гаслами... Новий європейський порядок без самостійної національної української держави є немислимим». Тобто вже в 1941 р. бандерівська ОУН передбачала можливість конфронтації з Третім Райхом, якщо той не визнає незалежну Україну.
Вранці 30 червня до Львова, який уже покинули частини Червоної армії та Внутрішніх військ НКВД, увійшла похідна група провідних діячів ОУН(б) на чолі з заступником Степана Бандери Ярославом Стецьком. На зборах у будинку Товариства «Просвіта» оголошено Акт відновлення Української Держави й створення тимчасового уряду — Українського державного правління, яке згодом мало передати владу легітимному урядові в Києві.
Українське державне будівництво протривало тиждень й було безжально розчавлене нацистами. Командування німецької армії отримало суворі директиви: «Прагнення українців встановити політичну незалежність у розумінні Української національної держави та створення української армії повинні бути припинені в зоні бойових дій. Військові органи влади не повинні пояснювати українцям своє ставлення до цього питання».
Нацисти затримали Степана Бандеру 5 липня 1941 р. в Кракові, 9 липня у Львові — Ярослава Стецька. Протягом двох місяців гітлерівці тиснули на українських лідерів, аби ті відкликали Акт 30 червня. Однак вони категорично відмовилися, й німецькі спецслужби розгорнули репресії проти ОУН(б).
15 вересня німецька поліція безпеки здійснила масові арешти серед українського націоналістичного активу на всій території України та в еміграції. За ґратами опинилися півтори тисячі оунівців.
«Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті (Україна), мета якого — створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники. Протоколи допитів мають бути переслані айнзацкоманді Ц/5».
З наказу СД айнзацкомандам, 25 листопада 1941 р.
За матеріалами фотодокументальної виставки «УПА – відповідь нескореного народу»
