Слухай онлайн
Історія

День в історії - Дарія Ребет, яка стала єдиною жінкою у Проводі ОУН

26 лютого 1913 року на Буковині народилася Дарія Ребет (уроджена Цісик), правниця, публіцистка. У роки Другої світової війни вона стала єдиною жінкою, яка увійшла до Проводу ОУН, а з липня 1944-го – до Президії Української Головної Визвольної Ради.

Її батько був сином греко-католицького священика, а мати – донькою православного. Дід Дарії Цісик по материнській лінії Єротей Федорович у другій половині ХІХ ст. належав до «пробудителів Буковини». Він брав участь у похованні Тараса Шевченка у Каневі. Обіймав високу посаду в Українській Православній Церкві тоді ще австрійської Буковини, дружив із письменницею Ольгою Кобилянською, у його помешканні бувала й Леся Українка. За родинними переказами Федоровичі були козацького роду. Дома висів козацький герб, а полковник Федорович служив у війську Богдана Хмельницького.

Дарія Цісик підлітком увійшла до Української військової організації,  згодом до Організації українських націоналістів. Ці зв’язки вона приховувала від батьків.  У 1930-их роках вона вивчала право у Львівському університеті, але звідти її видворила польська влада. Ступінь магістра права вона здобула у католицькому університеті в Любліні. Потім були арешт, ув’язнення, смерть матері.

Дарія Ребет (1913 – 1992). Кінець 1930-х років. Фото: argumentua.com

«Мене арештували в середині березня 1939 року.– писала у спогадах Дарія Ребет. – Коли ми троє (в тому числі Лев Ребет – майбутній чоловік Дарії Цісик) з двома охоронцями безпеки опинилися в замкненому купе, тоді з усією виразністю виринуло переді мною обличчя моєї мами у хвилину нашого прощання. Вона знала наше становище, отож знала, як і я, що ми прощаємося востаннє. Вона не плакала, але її з легким блиском широко відкриті очі дивилися на мене спокійно. І тепер у цьому купе найшла на мене хвилина, коли «самі сльози ллються». І на цьому довгому шляху між Стриєм і Львовом вилилася, мабуть, остання крапля моїх сліз, бо вже їх більше не було ані в самотній в’язничній камері, де можна було наплакатися досхочу, ані після повідомлення в тюрмі, що моя мама померла...».

Вдруге Дарію Ребет ув’язнено німецькою окупаційною владою за участь в Українському державному правлінні (після проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року) та належність до ОУН (б). За тиждень до народженням сина, Дарія вийшла на волю з гестапівської тюрми у Львові. 1942-го вона народила сина Андрія, але залишилася у націоналістичному підпіллі. Вона протягом двох з половиною років сама виховувала первістка. Деякий час маленький Андрій перебував в Стрию у знайомої Ребетам родини, а його мати продовжувала підпільну боротьбу. Лев Ребет у цей час перебував у концтаборі Аушвіц.

Наприкінці 1944-го подружжя Ребет, після трирічної розлуки зустрінуться у Відні. Сина Лев Ребет побачив лише у Братиславі, і той довго називав його «вуйко Тато». Згодом родина переїхала до Мюнхену, де 5 січня 1992-го Дарія Ребет і померла.

30 жовтня 2010 року останки Дарії та її чоловіка Лева Ребетів урочисто були перепоховані у Львові на Личаківському цвинтарі.

УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");