23 червня 1917 року Центральна Рада прийняла та виголосила на II Всеукраїнському військовому з'їзді I Універсал до українського народу, у якому вимагалося надати Україні автономію в рамках демократичної та федеративної Росії, постановлялось обрати Всенародні Українські Збори, а Центральна Рада, яка перебирала на себе державні функції, проголошувалася виразником усенародної волі
Після повалення самодержавства в Петрограді, 20 березня 1917 року в Києві було завершено створення Української Центральної Ради – широкопредставницького громадського органу, сформованого з представників українських партій, наукових, освітніх, кооперативних та студентських організацій. Її головою було заочно обрано 51-річного професора історії Михайла Грушевського, лідера Товариства українських поступовців. Всеукраїнський національний конгрес, скликаний 19-21 квітня, перетворив Центральну Раду з київської на загальноукраїнську організацію.
21 квітня було сформовано Комітет – виконавчий орган Центральної Ради, до якого увійшло 20 осіб, основним завданням якого, як і Центральної Ради загалом, було здобуття Україною національно-територіальної автономії. Наприкінці травня до Петрограда відбула делегація на чолі із заступником голови Центральної Ради Володимиром Винниченком. Її головної метою було домогтися від Тимчасового уряду Росії висловлення офіційної згоди щодо надання Україні автономії.
Отримавши відмову, 23 червня 1917 року Центральна Рада прийняла I Універсал до українського народу, який було виголошено в останній день роботи II Всеукраїнського військового з'їзду. У ньому вимагалося надати Україні автономію в рамках демократичної та федеративної Росії, постановлялося обрати "вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням – Всенародні Українські Збори (Сойм)", а Центральна Рада, яка перебирала на себе державні функції, визначалася виразником усенародної волі.
Проголошення I Універсалу спонукало Тимчасовий уряд закликати українців "не йти шляхом роздроблення Росії" та відрядити до Києва делегацію у складі І. Церетелі, М. Некрасова, О. Керенського та М. Терещенка. В результаті проведених переговорів, ключову роль у яких з українського боку відіграв Володимир Винниченко, а з російського – Іраклій Церетелі, було досягнуто певної згоди. Представники Росії пообіцяли проголосити визнання Тимчасовим урядом права України на автономію, а Генерального секретаріату (уряду) її крайовим органом влади. Натомість Центральна Рада у свою чергу погодилась на те, що остаточно питання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами, та визнала, що Україна не претендує на повну державну незалежність.
Досягнуті домовленості були сформульовані у ІІ Універсалі, виголошеному 16 липня 1917 року головою Генерального секретаріату Володимиром Винниченком на урочистому засіданні Центральної Ради.
Володимир Лукʼянюк
