Слухай онлайн
Історія

День в історії - народилася членкиня уряду УНР Надія Суровцова

1/2
18 березня 1896 року у Києві народилася Надія Суровцова, журналіст, перекладач, історик, перша жінка з України-доктор філософії, громадська діячка, працювала в уряді УНР, Української Держави Павла Скоропадського та радянському, жертва сталінських репресій.

Тридцять років життя провела у радянських концтаборах. Її спогади з ГУЛАГУ лягли в основу книги Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ».  

У роки Української революції 1917 – 1921 років Надія Суровцова працювала в департаменті іноземних зв’язків і тісно спілкувалася з Михайлом Грушевським та  Володимиром Винниченком. У грудні 1918-го у складі дипломатичної місії тодішнього уряду України виїхала до Австрії. Перебуваючи в еміграції, закінчила філософський факультет Віденського університету, захистила дисертацію «Богдан Хмельницький та ідея української державності» й здобула науковий ступінь доктора філософії. Викладала у Віденській сільськогосподарській академії. Брала активну участь у роботі Міжнародної жіночої Ліги миру і свободи, конгресів у Відні, Дрездені, Гаазі, Амстердамі, Парижі, Вашингтоні. Була секретарем провізорного комітету «Голодуючим України». Її запросили до Вашингтона, аби вона поїхала з лекціями по Сполучених Штатах і Канаді.

На той час на переконання Суровцової мав серйозний вплив Юрій Коцюбинський, який був представником радянської України в Австрії. Після повернення зі США вона вступила до комуністичної партії Австрії.

Вона мріє повернутися на батьківщину, нарешті 1925-го року їй це вдалося. В Україні якраз відбувалася українізація і Надія Суровцова – переконана націонал-комуністка щиро вірила у перспективи існування комуністичної України. «Я без краю тужила за Україною..., – писала у «Спогадах» Надія Суровцова. – Ми згадували вечорами Умань. Адже там у мене лишалися батьки: паралізований вже сім літ тато і мама-вчителька, що зазнала усього, що тільки можна було. Її будиночок на Нагорному... хто тільки його не захоплював, хто тільки там не перебував?! Проте раніш, як остаточно вирішити їхати на Україну, я мала ще серйозну розмову з Йоффе (повноважний представник СРСР в Австрії). Я спитала його щирої думки, чи потрібні на Україні такі люди, як я. Я мала там повчитися і знову їхати на роботу в Америку. І одержала переконливу відповідь. Йоффе сказав мені чимало приємного щодо моєї особи і висловив упевненість, що моя подорож і робота принесуть користь. Мій боже, як мало користі встигла я принести за ті два роки, що пробула на волі до свого арешту!.. Йоффе помилився, але не встиг дізнатися про мій кінець, бо сам кінчив самогубством».

Вона їде до Москви, де зустрічається з Розою Люксембург. Потім – до Харкова, де працює в уряді. Суровцова аналізувала іноземну пресу для вищого начальства. Вона познайомилася з багатьма політичними діячами, творчою українською верхівкою, бувала на урядових прийомах іноземних гостей.

«Тип життя був богемний, – згадувала про цей період життя Надія Суровцова. – До мене заходили, коли хотіли, ключ лежав у відомому місці, їжа, вино були до послуг гостей, під час моєї відсутности приходили, їли, пили, спали, працювали. Наприклад, Сашко Досвітній у мене писав свого романа, бо вдома тоді були малі ще діти, і це заважало роботі». Гостювали у неї Олександр Довженко, Павло Тичина, Остап Вишня, Микола Бажан, Юрій Яновський, Майк Йогансен, Валеріян Поліщук, Михайль Семенко, Володимир Сосюра, Микола Хвильовий, Гнат Хоткевич, Лесь Курбас, а також Юрко Тютюнник, Михайло Левицький, Гриць Коссак, академік Багалій, професор Олександр Оглоблин.

1927-го чекісти запропонували їй «плідну співпрацю», яка б полягала у доносах на українських високопосадовців. Надія Суровцова відмовилася.  Після цього її потягом відправили до Москви і з вокзалу – в Бутирку. Там під погрозами вона знову відмовилася стати донощицею. Відтак на неї сфабрикували справу, звинувативши у шпигунській діяльності та відправили до Ярославської в’язниці в одиночну камеру. Тут вона провела п’ять років, хоча витримували «одиночку» не всі. Суровцова щодня робила зарядку, обтиралася холодною водою, багато читала, вивчила тюремну мову перестукування – єдина можливість зв’язку між камерами. Їй пропонували підтвердити причетність її друзів Мазуренка, Шрага, Голубовича і Грушевського до сфабрикованої ГПУ  «справи УНЦ», але вона відмовилася.

Потім було звільнення і знову арешт і так декілька разів аж до 1954-го. «Мене звільнили, нарешті, від заслання і зняли судимість, і маю документи і право писати «несудима». Легко сказати, так? А 27 років життя? ... В труну мене можна буде покласти з паспортом, про який так гарно написав Маяковський».

Померла Надія Суровцова 13 квітня 1985-го, похована в Умані.

УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");